Постанова 4855 № 620/2886/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2886/19 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., секретар судового засідання: Закревська І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області по невиплаті страхових регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням з дати їх припинення; зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по всім страховим регресним виплатам у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням за період, починаючи з дати їх припинення, а також утриматись від подальшого призупинення їх виплат. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області по невиплаті ОСОБА_1 страхових виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням за період з 01 жовтня 2015 року по червень 2018 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням за період з 01 жовтня 2015 року по червень 2018 року. В решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог мотивовано тим, що відповідач, посилаючись на відсутність окремого Порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, для виплати позивачу страхових виплат за минулий період, незаконно їх не виплачує, оскільки таке втручання є не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в повному обсязі, незважаючи на часткове задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що суми не виплачені позивачу за минулий період згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2014 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» обліковуються в органі, який здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнято. Відтак у фонду відсутні законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати спірної заборгованості. Однак виплата позивачу страхових сум за минулий період буде проведена після затвердження окремого Порядку. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ). З липня 2002 року позивач отримав право на безстрокове отримання страхових регресних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням, що підтверджується довідками № 002486 та №249946. Згідно з інформацією Лиманського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, ОСОБА_1 , перебував на обліку як тимчасово переміщена особа та отримував страхові виплати у відділенні за період з 01.10.2014 по 30.09.2015, справа закрита у зв`язку з закінченням терміну дії довідки (ВПО). 05.07.2018 на підставі довідки про взяття на облік від 26.06.2017 №7426001525, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м.Чернігові ради, ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області із заявою про продовження страхових виплат за місцем фактичного проживання. ОСОБА_1 постановою Чернігівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 01.08.2018 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 13402,95 грн. 29.08.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 01.10.2015 по 30.06.2018 включно, та виплатити доплату по перерахунку страхових виплат у розмірі 91289 грн. за 2014 рік. Відповідач листом від 05.09.2019 №3-3/07-10-3 повідомив позивача, що суми не виплачені позивачу за минулий період обліковуються в органі, який здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнято. Тобто, у період з жовтня 2015 року по червень 2018 року страхові виплати позивачу не виплачувались. Між тим, сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Положеннями статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 1105-XIV від 23 вересня 1999 року (далі - Закон 1105-XIV). Відповідно до частини першої статті 46 Закону 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання України 11 грудня 2014 року прийняло постанову про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції №20, зареєстрованою Міністерством юстиції України 12 січня 2015 року за №6/26451 (далі - Порядок №20, чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Вказаною постановою передбачена можливість отримувати страхові виплати у відсутності в особи, яка тимчасово переміщена, оригіналу справи про страхові виплати, сформованої іншим робочим органом виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) за даними відомостей з Централізованої інформаційно- аналітичної системи Фонду (пункт 1 розділу III Порядку №20). Особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Враховуючи вищезазначене, робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають право проводити виплати, в тому числі нарахованих, але не виплачених щомісячних страхових виплат за наявності у потерпілого на виробництві довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи чи відмітку в паспорті про місце проживання на території, яка контролюється органами державної влади України. Згідно з ч.ч.1-3 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 цього Закону. Відповідно до ст.7 названого Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Таким чином, відсутність діючої довідки про взяття на облік позивача, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Наведений висновок повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.09.2018 у справі №243/3505/16-ц. Відтак, реалізація прав позивача не може бути поставлена у залежність від наявності або відсутності діючої довідки внутрішньо переміщеної особи і за період з 01 жовтня 2015 року по червень 2018 року страхові виплати мають бути нараховані та виплачені, оскільки право позивача щодо виплати раніше призначених страхових виплат є абсолютним та не може бути обмежено. 08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування. Відповідно до пункту 15 вищезазначеного порядку орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Проте, на теперішній час Кабінет Міністрів України не скористався своїм правом на прийняття окремого порядку, що врегулює зазначене питання. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.4 ст.6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Колегія суддів відхиляє посилання заявника апеляційної скарги про можливість отримання позивачем соціальних виплат, як внутрішньо переміщеній особі, за минулий період лише після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого Порядку. Відповідно до положень ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Матеріалами справи підтверджується, що позивачу не виплачена заборгованість через відсутність окремого порядку виплати пенсії за минулий період затверджений Кабінетом Міністрів України. Водночас, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих страхових виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум страхових виплат. У справі «Новік проти України» (18.12.2008) Суд зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля». Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято-Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007). Жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду «Фельдек проти Словаччини» від 12.07.2001). В той же час, право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Колегія суддів зазначає, що відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України для виплати страхових виплат за минулий період, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати страхових виплат. За таких обставин, відмовляючи позивачу у виплаті страхових виплат за відсутності окремого порядку, який мав бути прийнятий Урядом України, але до цього часу не прийнятий, скаржник порушив право позивача на отримання страхових виплат. Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 20 березня 2020 року. Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:О.Є. Пилипенко Я.М. Собків