Постанова 4824 № 756/12401/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №756/12401/17 Головуючий у І інстанції Диба О.В. Провадження №22-ц/824/881/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ÎÑÎÁÀ_1 та ÎÑÎÁÀ_2 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року у справі за позовом ÎÑÎÁÀ_3 до ÎÑÎÁÀ_1, ÎÑÎÁÀ_2, державного реєстратора Хиби Анни Володимирівни, Державного підприємства «СЕТАМ», треті особи: ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_5, ÎÑÎÁÀ_6, ÎÑÎÁÀ_7, ÎÑÎÁÀ_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кірюхова Наталія Сергіївна, про скасування рішення державного реєстратора, визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів та скасування записів про право власності, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року позивач пред'явив в суді названий позов посилаючись на те, що він є співвласником будинковолодіння № ÀÄÐÅÑÀ_1. Вказане будинковолодіння належить на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.06.2000, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.01.2015, наступним особам: ÎÑÎÁÀ_3 (63/100 частин), спадкоємцю ÎÑÎÁÀ_9 - ÎÑÎÁÀ_5 (11/400 частин), ÎÑÎÁÀ_4 (11/400 частин), ÎÑÎÁÀ_11 (10/200 частин), спадкоємиці ÎÑÎÁÀ_12 - ÎÑÎÁÀ_7 (1/200 частин), спадкоємцю ÎÑÎÁÀ_13 - ÎÑÎÁÀ_8 (26/100 частин). У судовому засіданні, яке відбулось 04.09.2017 під час розгляду цивільної справи № 756/3358/15-ц за його позовом до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», ÎÑÎÁÀ_2, треті особи: ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_5, ÎÑÎÁÀ_6, ÎÑÎÁÀ_7, ÎÑÎÁÀ_8 про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та відновлення становища, яке існувало до порушення, де позивач намагається скасувати незаконно виготовлений на ім'я ÎÑÎÁÀ_2 технічний паспорт на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, його представнику стало відомо, що на разі право власності на будівлі під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» зареєстровано за відповідачем ÎÑÎÁÀ_1, яка є донькою ÎÑÎÁÀ_2, за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, на підставі договорів дарування, посвідчених 03.08.2017 та 10.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровими номерами 842 та

870. Зазначена інформація була перевірена представником позивача та підтверджена даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказані договори дарування не могли мати місце, оскільки будівлі під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» належать до будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, і згоди на їх виділення та передачу у власність стороннім особам всі співвласники цього будинковолодіння не давали і ніяких правочинів зі сторонніми особами щодо цього не укладали. Позивач посилався на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.06.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2015, у цивільній справі за позовом ÎÑÎÁÀ_2 до Київської міської ради, треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ÎÑÎÁÀ_3 про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, - у задоволенні позову було відмовлено. Звертаючись до суду з вказаним позовом ÎÑÎÁÀ_2. просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2. ÎÑÎÁÀ_2. надала суду технічний паспорт на цей будинок, складений 18.01.2013 КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», з якого вбачалось, що приналежними будівлями до так званого будинку під літерою «К» є об'єкти під літерами «к», «И», «Л» та «л». Звертав увагу суду на те, що у вказаних судових рішеннях встановлено, що житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, відноситься до самочинного будівництва та входить до складу будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, яке належить на підставі затвердженої судом мирової угоди ÎÑÎÁÀ_3., ÎÑÎÁÀ_15., ÎÑÎÁÀ_9., ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_6, ÎÑÎÁÀ_12, ÎÑÎÁÀ_13 або їх спадкоємцям, а також, що житловому будинку окрема адреса: ÀÄÐÅÑÀ_2, не присвоювалась. Позивач зазначав, що також згаданою вище ухвалою суду про затвердження мирової угоди не до кінця здійснено розподіл будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, в частині господарських будівель і споруд та не визначено порядок користування земельною ділянкою, а тому будівлі під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» за цією адресою продовжують знаходитись у спільній частковій власності співвласників всього будинковолодіння, до числа яких відноситься і позивач, а земельна ділянка під цими об'єктами перебуває у їх спільному користуванні. На переконання позивача, мало місце незаконне вибуття з його власності та власності інших співвласників будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, будівель під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» за цією адресою, що змусило його звернутися до суду з позовом для захисту його прав на дане нерухоме майно. Позивач зазначав, що ÎÑÎÁÀ_2. користуючись тим, що у даному випадку державний реєстратор не має можливості перевірити, чи являється об'єкт частиною іншого об'єкту нерухомого майна, та спрощеною процедурою реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, збудовані до 05.08.1992, звернулася до державного реєстратора із заявою про реєстрацію на своє ім'я права власності на даний об'єкт, як на житловий будинок «К, к», та ще й з господарськими будівлями під літерами «И», «Л» та «л» з адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2. Згідно з наданими Департаментом з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації копіями матеріалів інвентаризаційної справи № 1294403780000 на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, вбачається, що ÎÑÎÁÀ_2 05.07.2017 звернулась до державного реєстратора державного підприємства «СЕТАМ» Хиби Анни Володимирівни із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, при цьому надавши наступні документи: рішення виконавчого комітету Пуща-Водицької селищної ради Подільського району м. Києва № 69/1 від 05.06.2001 «Про присвоєння поштової адреси житловому будинку по ÀÄÐÅÑÀ_2, черговий кадастровий план (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 30.06.2017, довідку про показники, видану ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ», технічний паспорт на садибний житловий будинок за вказаною адресою, виготовлений 21.02.2017 ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ». На підставі вказаних документів державним реєстратором державного підприємства «СЕТАМ» Хибою Анною Володимирівною 07.07.2017 було прийнято рішення № 36031198 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на житловий будинок, що розташований: ÀÄÐÅÑÀ_2, за суб'єктом: ÎÑÎÁÀ_2 та відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна. На підставі згаданого рішення державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності за ÎÑÎÁÀ_2 на житловий будинок «К, к», 1980 року забудови, загальною площею 46,9 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м, із сараями під літерами «И», «л» та «Л» за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, в результаті чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності № 21275691 від 05.07.2017. У подальшому ÎÑÎÁÀ_2 на підставі двох вище згаданих по тексту договорів дарування відчужила будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, своїй доньці ÎÑÎÁÀ_1, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду. З урахуванням вказаного, рішення державного реєстратора від 07.07.2017 про реєстрацію права власності на ім'я ÎÑÎÁÀ_2 на спірний будинок повинно бути скасовано судом і, як наслідок, повинен бути скасований запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ÎÑÎÁÀ_2 на цей об'єкт нерухомого майна, оскільки при зверненні до державного реєстратора з проханням зареєструвати об'єкт нерухомого майна, який фактично виділявся з вже існуючого об'єкту нерухомого майна (будинковолодіння), право власності на який вже було зареєстровано відповідно до чинного на той час законодавства, вона не надала йому: документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу, письмову згоду всіх співвласників на проведення поділу або об'єднання майна, що перебуває у спільній власності, чи договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду. Позивач вважав спірні договори дарування, посвідчені 03.08.2017 та 10.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровими номерами 842 та 870, недійсними, оскільки їх зміст суперечить нормам ЦК України. При цьому позивач вказував, що для реального захисту його прав як співвласника будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, слід відповідно застосувати наслідки недійсності оспорюваних у даному позові правочинів, а саме: скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ÎÑÎÁÀ_1 на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, за номерами 21699815 та 21805932. Посилаючись на викладене вище позивач просив суд: - скасувати рішення № 36031198 державного реєстратора державного підприємства «СЕТАМ» Хиби Анни Володимирівни від 07.07.2017 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на житловий будинок, що розташований: ÀÄÐÅÑÀ_2, за суб'єктом: ÎÑÎÁÀ_2, податковий номер/ серія, номер паспорта ÍÎÌÅÐ_2/ÍÎÌÅÐ_3, та відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ÎÑÎÁÀ_2 на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, за номером 21275691, дата реєстрації: 05.07.2017; - визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, посвідчений 03.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровим номером 842; - застосувати наслідки недійсності договору дарування 1/2 частки житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, посвідченого 03.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровим номером 842, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ÎÑÎÁÀ_1 на 1/2 частку житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, за номером 21699815, дата реєстрації: 03.08.2017; - визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, посвідчений 10.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровим номером 870; - застосувати наслідки недійсності договору дарування 1/2 частки житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, посвідченого 10.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровим номером 870, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ÎÑÎÁÀ_1 на 1/2 частку житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, за номером 21805932, дата реєстрації: 10.08.2017. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 серпня 2019 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідачів ÎÑÎÁÀ_1 та ÎÑÎÁÀ_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що висновок суду про те, що «у вказаних судових рішеннях встановлено, що житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2 входить до складу будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1» не відповідає дійсності, оскільки такий факт жодним судовим рішенням не встановлювався, спір стосовно входження до складу будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1 житлового будинку по ÀÄÐÅÑÀ_2 ніколи судами не розглядався. Більше того, судом першої інстанції було повністю проігноровано те, що ÎÑÎÁÀ_3 з часу набрання законної сили ухвали Подільського районного суду м. Києва від 29.06.2000 р. про виділ частки із спільної часткової власності в натурі, є власником конкретних виділених приміщень: 4-3 жила кімната площею 14,5 кв.м., 1-3 жила кімната площею 14,0 кв.м., 4-5 жила кімната - 11.9 кв.м., 4-2 кухня - 9,7 кв.м., 4-1 передня кімната - 10,9 кв.м., 4-4 кімната - 9,6 кв.м. До поділу майна - будинковолодіння в натурі, кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. З часу припинення спільної часткової власності ÎÑÎÁÀ_3 став власником окремого об'єкту нерухомості з чітко визначеним переліком приміщень, які виділені в натурі. Жодних господарських споруд та будівель виділено в натурі ÎÑÎÁÀ_3. не було і ним не зазначалось. Інші співвласники також зазначали майно, яке просили виділити в натурі і жоден із співвласників не включав ні гараж, ні сарай, чи іншу споруду під літерами «К», «к», «И», «JI» та «л», що свідчить про те, що всі співвласники не вважали вище перелічені споруди такими, що входять до їх часток. Отже ÎÑÎÁÀ_3 не є належним позивачем за даними позовними вимогами. Також, судом першої інстанції було проігноровано судове рішення, на яке звертала увагу представник відповідачів, і яким встановлені факти, а саме постанова Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2007 року, якою був задоволений позов ÎÑÎÁÀ_3, йому виділено з порядкового номера ÀÄÐÅÑÀ_1 домоволодіння, яке належить ÎÑÎÁÀ_3. і складається з житлового будинку до складу якого входить 1-поверх, 2-поверх, мансарда у яких розміщені житлові кімнати та підсобні приміщення, які в цілому є незалежною спорудою, мають дах, зовнішні та розподіляючі стіни з належними до нього надвірними будівлями та спорудами розташованими на земельній ділянці за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_3 та присвоїти йому поштовий номер ÀÄÐÅÑÀ_3. Тому висновок суду, що будівлі під літерами «К», «к», «И», «JI» та «л», що на даний час мають адресу: ÀÄÐÅÑÀ_2, та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності на ім'я відповідача ÎÑÎÁÀ_1, є складовими будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, яке належить позивачу ÎÑÎÁÀ_3. та іншим співвласникам, які залучені до участі у справі у якості третіх осіб не ґрунтується на вимогах закону і є безпідставним. Право власності ні у ÎÑÎÁÀ_3, ні у будь-кого іншого окрім відповідачів на будівлі під літерами «К», «к», «И», «JI» та «л» ніколи не виникало і не реєструвалось. Отже не будучи власником, позивач не має права на задоволення заявлених ним позовних вимог про скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів дарування. Тому, оскільки жодного спору про право не існує, жодних позовних вимог ÎÑÎÁÀ_3 про визнання права власності на спірні будівлі ніколи не заявлялось, його право власності на спірні будівлі ніколи не виникало, державний реєстратор не є відповідачем за такими вимогами. Суд першої інстанції зазначені вимоги закону не врахував, дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що не погоджується із доводами апеляційної скарги. Зазначає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до наступних висновків: спірні будівлі під літерами «К», «к», «И», «II» та «л», що на даний час мають адресу: ÀÄÐÅÑÀ_2, та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності на ім'я відповідача ÎÑÎÁÀ_1, є складовими будинковолодіння (не житлового будинку, а саме будинковолодіння) за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, яке належить позивачу ÎÑÎÁÀ_3 та іншим співвласникам, які залучені до участі у справі у якості третіх осіб. Вважає, що такий висновок повністю відповідає даним інвентаризаційної справи на будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, обставинам, встановленим в ухвалі Апеляційною суду м. Києва від 14.01.2015 та в рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 03.06.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2015, що були постановлені за участі відповідача ÎÑÎÁÀ_2, та які в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Той факт, що в ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 29.06.2000, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.01.2015, не було поділено спірні будівлі під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л», що на даний час мають адресу: ÀÄÐÅÑÀ_2, не спростовує висновків районного суду, так як на час постановлення даної ухвали спірні об'єкти та ряд інших об'єктів були самочинними і не могли фігурувати у мировій угоді, з плином часу та зміною законодавства низка цих об'єктів, в тому числі і спірні перестали бути самочинними тобто будинковолодіння на сьогодні поділено в натурі не до кінця, а спірні будівлі залишаються у спільній частковій власності всіх співвласників цього будинковолодіня, в тому числі і позивача. Тобто право позивача порушено і він має право на його захист та поновлення у суді. Додана до апеляційної скарги постанова Оболонського районного суду м. Києва від 23.04.2007 висновків суду першої інстанції також не спростовує. Жодних дій щодо виділення в окремий об'єкт та відчуження іншим особам будівель під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» співвласники зазначеного будинковолодіння не вчиняли, а тому у ÎÑÎÁÀ_2 не могло виникнути права власності на нього. Існування рішення виконавчого комітету Пуща-Водицької селищної ради Подільського району м. Києва №69/1 від 05.06.2001 «Про присвоєння поштової адреси житловому будинку по ÀÄÐÅÑÀ_2, черговий кадастровий план (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 30.06.2017, довідка про показники, видана ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ», та технічний паспорт на садибний житловий будинок за вказаною адресою, виготовлений в порушення вимог п.п. 2.5, 2.6 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 № 55 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.07.2007 за № 774/14041, на ім'я ÎÑÎÁÀ_2 21.02.2017 ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ», жодних прав на вказані об'єкти нерухомого майна їй не давали і не дають на даний час. Будь-яких правовстановлюючих документів на ім'я відповідача ÎÑÎÁÀ_2 на спірний житловий будинок у ході судового розгляду суду надано не було. Долучений апелянтами договір про право на забудову від 12.04.1988 прав на спірні будівлі під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л», що на даний час мають адресу: ÀÄÐÅÑÀ_2, відповідачу ÎÑÎÁÀ_2 також не дає, оскільки він не нотаріально посвідчений, не містить згоди всіх співвласників будинковолодіння і відсутні докази того, що він був правомірно реалізований і саме відповідачем ÎÑÎÁÀ_2, так як з матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, вбачається, що будівля під літерою «К» до введення «будівельної амністії» значився як самочинно побудований. Натяки апелянтів на те, що позивачем мав би заявити віндикаційний позов, не відповідають обставинам справи, так як позивач на разі не претендує на одноособове право власності саме на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, а прагне відновити становище, яке існувало до порушення його права, що дозволить зареєструвати право власності за ним та іншими співвласниками на будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, в складі якого будуть спірні будівлі під літерами «К», «к», «И», «Л» га «л», які в силу вимог законодавства втратили свій статус самочинних, та в подальшому до кінця можуть бути розподілені в натурі співвласниками цього будинковолодіння. Той факт, що з огляду на оскарження рішення державного реєстратора даний державний реєстратор та його на той час роботодавець ДП «СЕТАМ» є співвідповідачами у даній справі не є підставою для відмови позивачу у задоволенні його вимог, так як разом з ними відповідачами у справі є й ÎÑÎÁÀ_2. та ÎÑÎÁÀ_1. Отже висновки суду в оскаржуваному рішенні суду від 05.08.2019 відповідають правовим нормам та матеріалам справи, а думки апелянтів мають лише надуманий, непідтверджений доказами та необґрунтований законодавством характер. В судовому засіданні представник апелянтів - адвокат Басараб Н.В. апеляційну скаргу підтримала. Представник позивача - адвокат Безпалюк Н.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Навела доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Третя особа ÎÑÎÁÀ_8 апеляційну скаргу також підтримав. Пояснив, що відповідачка ÎÑÎÁÀ_2. є племінницею позивача ÎÑÎÁÀ_3, народилась і виросла у будинковолодінні № ÍÎÌÅÐ_1, зареєстрована за цією адресою і проживає по даний час. Після смерті її батька ÎÑÎÁÀ_19., який доводився братом позивачу, її виховував позивач ÎÑÎÁÀ_3 На час постановлення Подільським районним судом м.Києва ухвали про затвердження мирової угоди про поділ будинку між співвласниками, ÎÑÎÁÀ_2. не зверталась до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на частину будинковолодіння після смерті баби ÎÑÎÁÀ_20. (матері ÎÑÎÁÀ_3), хоча мала на це право, оскільки її батько помер раніше спадкодавиці і ÎÑÎÁÀ_2. фактично спадщину прийняла шляхом проживання у спадковому будинку. Спірний будинок їй дозволила перебудувати із гаража в будинок її баба ÎÑÎÁÀ_20. ще за її життя. Оскільки ця перебудова не була узаконена, але ÎÑÎÁÀ_2. проживала в цьому будинку, ÎÑÎÁÀ_3 запропонував їй не заявляти вимог про спадкування після смерті ÎÑÎÁÀ_20. на частину будинку, пообіцявши після оформлення ним спадщини в подальшому оформити на неї спірний будинок, але не оформив. На земельній ділянці знаходиться декілька будинків, які також є самочинно збудованими. Всі споруди, які проінвентаризовані БТІ за вказаною адресою фактично поділені між співвласниками, жодна споруда не знаходиться у спільному користуванні. Жоден із співвласників не претендує на спірні споруди, оскільки вони знаходяться протягом тривалого строку у користуванні ÎÑÎÁÀ_2, вона перебудувала гараж в будинок ще до поділу домоволодіння в 2000 році між співвласниками і проживала в ньому. Третя особа ÎÑÎÁÀ_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Пояснив, що він є співвласником 11/400 частин будинковолодіння з 2013 року. Він та третя особа ÎÑÎÁÀ_4. користуються будинком під літерою В, мають окремі квартири в ньому. Всі співвласники користуються відособленими будинками, надвірними будівлями, земельні ділянки між собою поділені між співласниками і претензій один до одного не мають. Разом із тим вважає, що внаслідок реєстрації права власності на будинок «К» за ÎÑÎÁÀ_2, буде зменшена його частка у праві власності на будинковолодіння. Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третіх осіб ÎÑÎÁÀ_8. та ÎÑÎÁÀ_5., перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ÎÑÎÁÀ_3 є співвласником будинковолодіння по ÀÄÐÅÑÀ_1 (територія колишнього селища Пуща-Водиця), що підтверджується реєстраційним посвідченням, копія якого міститься у матеріалах справи. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.06.2000, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.01.2015, було затверджено мирову угоду, згідно з якою будинковолодіння по ÀÄÐÅÑÀ_1 належить: ÎÑÎÁÀ_3 (63/100 частин), ÎÑÎÁÀ_9 (11/400 частин), ÎÑÎÁÀ_4 (11/400 частин), ÎÑÎÁÀ_11 (10/200 частин), ÎÑÎÁÀ_12 (1/200 частин), ÎÑÎÁÀ_13 (26/100 частин). У подальшому частку ÎÑÎÁÀ_9. було успадкована ÎÑÎÁÀ_5., частку ÎÑÎÁÀ_12. - ÎÑÎÁÀ_7., ÎÑÎÁÀ_13. - ÎÑÎÁÀ_8., що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину. У вказаній ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 14.01.2015, якою було залишено без змін ухвалу про затвердження мирової угоди, було зазначено, що будівля під літерою «К» є самочинно переобладнаним з гаража будинком і відноситься до будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.06.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2015, у цивільній справі за позовом ÎÑÎÁÀ_2 до Київської міської ради, треті особи: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, ÎÑÎÁÀ_3, про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, - у задоволенні позову було відмовлено. У вказаних судових рішеннях встановлено, що житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, відноситься до самочинного будівництва та входить до складу будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, яке належить на підставі затвердженої судом мирової угоди ÎÑÎÁÀ_3., ÎÑÎÁÀ_14., ÎÑÎÁÀ_9., ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_6, ÎÑÎÁÀ_12, ÎÑÎÁÀ_13 або їх спадкоємцям. Згідно з наданими Департаментом з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації копіями матеріалів інвентаризаційної справи № 1294403780000 на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, вбачається, що ÎÑÎÁÀ_2 05.07.2017 звернулась до державного реєстратора державного підприємства «СЕТАМ» Хиби Анни Володимирівни із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, при цьому надавши наступні документи: рішення виконавчого комітету Пуща-Водицької селищної ради Подільського району м. Києва № 69/1 від 05.06.2001 «Про присвоєння поштової адреси житловому будинку по ÀÄÐÅÑÀ_2, черговий кадастровий план (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 30.06.2017, довідку про показники, видану ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ», технічний паспорт на садибний житловий будинок за вказаною адресою, виготовлений 21.02.2017 ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ». На підставі вказаних документів державним реєстратором державного підприємства «СЕТАМ» Хибою Анною Володимирівною 07.07.2017 було прийнято рішення № 36031198 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на житловий будинок, що розташований: ÀÄÐÅÑÀ_2, за суб'єктом: ÎÑÎÁÀ_2, податковий номер/ серія, номер паспорта ÍÎÌÅÐ_2/ÍÎÌÅÐ_3, та відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна. З огляду на зазначене на підставі згаданого рішення державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності за ÎÑÎÁÀ_2 на житловий будинок «К, к», 1980 року забудови, загальною площею 46,9 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м, із сараями під літерами «И», «л» та «Л» за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, в результаті чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності № 21275691 від 05.07.2017. 03.08.2017 відповідачем ÎÑÎÁÀ_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровим номером 842, було подаровано 1/2 частину житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, разом з господарськими будівлями під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» відповідачу ÎÑÎÁÀ_1. 10.08.2017 відповідачем ÎÑÎÁÀ_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Наталею Сергіївною за реєстровим номером 870, було подаровано іншу 1/2 частину житлового будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, разом з господарськими будівлями під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» відповідачу ÎÑÎÁÀ_1. Зазначене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.09.2017, а також самими договорами, копії яких знаходяться в матеріалах справи. З наданих суду КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» матеріалів інвентаризаційної справи № 42421 на будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, копія якої знаходяться у матеріалах даної справи, суд першої інстанції встановив, що мало місце виокремлення з цього будинковолодіння будівель під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л». Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що жодних дій щодо виділення в окремий об'єкт та відчуження іншим особам будівель під літерами «К», «к», «И», «Л» та «л» співвласники зазначеного будинковолодіння не вчиняли, а тому у ÎÑÎÁÀ_2, яка подарувала відповідачу ÎÑÎÁÀ_1. спірний будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, не могло виникнути права власності на нього. Існування рішення виконавчого комітету Пуща-Водицької селищної ради Подільського району м. Києва № 69/1 від 05.06.2001 «Про присвоєння поштової адреси житловому будинку по ÀÄÐÅÑÀ_2, черговий кадастровий план (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 30.06.2017, довідка про показники, видана ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ», та технічний паспорт на садибний житловий будинок за вказаною адресою, виготовлений в порушення вимог п.п. 2.5, 2.6 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 № 55 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.07.2007 за № 774/14041, на ім'я ÎÑÎÁÀ_2 21.02.2017 ТОВ «БЛАГОБУДКОНСАЛТ», жодних прав на вказані об'єкти нерухомого майна їй не давали і не дають на даний час. Виходячи із наведеного, суд першої інстанції вважав, що рішення державного реєстратора від 07.07.2017 про реєстрацію права власності на ім'я ÎÑÎÁÀ_2 на спірний будинок з прилеглими до нього господарськими будівлями та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ÎÑÎÁÀ_2 на цей об'єкт нерухомого майна повинні бути скасовані, оскільки при зверненні до державного реєстратора з проханням зареєструвати об'єкт нерухомого майна, який фактично виділявся з вже існуючого об'єкту нерухомого майна (будинковолодіння), право власності на який вже було зареєстровано відповідно до чинного на той час законодавства, вона не надала йому всупереч вимогам ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.п. 40, 54-56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 (у редакції на час здійснення на ім'я ÎÑÎÁÀ_2 державної реєстрації права власності на спірний будинок 05.07.2017): документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу, письмову згоду всіх співвласників на проведення поділу або об'єднання майна, що перебуває у спільній власності, чи договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду. З урахуванням зазначеного ÎÑÎÁÀ_2., яка ніколи не була законним власником спірного будинку за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, не мала права дарувати даний об'єкт нерухомого майна відповідачу ÎÑÎÁÀ_1., оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 319 ЦК України лише власник наділений правом розпоряджатись своїм майном. Зважаючи на вказане та на зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд першої інстанції вважав, що спірні договори дарування є з огляду на недотримання вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України недійсними, як такі, зміст яких суперечить нормам ЦК України. Разом із цим, для реального захисту прав позивача як співвласника будинковолодіння за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_1, слід відповідно до вимог ст. 216 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» застосувати наслідки недійсності оспорюваних правочинів, а саме: скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ÎÑÎÁÀ_1 на житловий будинок за адресою: ÀÄÐÅÑÀ_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1294403780000, за номерами 21699815 та 21805932. Судова колегія не може погодитись із такими висновками суду виходячи з такого. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в поряду, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Способи захисту прав визначені у статті 16 ЦК України, зокрема визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Позивач пред'явив в суді названий позов, обґрунтовуючи його порушенням відповідачами його права власності. Посилався на те, що він разом з іншими особами, є співвласником будинковолодіння № ÀÄÐÅÑÀ_1 і йому належить на праві власності 63/100 цього домоволодіння, отже і спірний будинок «К» та надвірні будівлі «к», «И», «Л» та «л». При цьому доводячи суду підстави виникнення у нього права власності на спірний будинок та надвірні будівлі, позивач посилався на ухвалу Подільского районного суду м. Києва від 29.06.2000 року, яка є правовстановлюючим документом на будинковолодіння якою за ним визнано право власності на 63/200 частини будинковолодіння і виділено його частку в натурі. Перевіряючи висновки суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін та третіх осіб, судова колегія дослідила матеріали справи і встановили такі обставини. Домоволодіння під ÀÄÐÅÑÀ_4 на підставі свідоцтва, виданого Житловим управлінням Київської міської Ради народних депутатів від 02.03.1947 року № 53 згідно з рішенням нарсуду дільниці Подільського району м. Києва від 09 серпня 1945 року на праві власності належало ÎÑÎÁÀ_14. 17 серпня 1948 року за договором купівлі-продажу, посвідченому нотаріусом третьої державної нотаріальної контори м. Києва, ÎÑÎÁÀ_14. 1/3 частину продала ÎÑÎÁÀ_13. (т.3 а.с.131). За матеріалами квартальної зйомки за липень 1953 року домоволодіння складалось з двох будинків під літерою А та Б. Таким чином співвласниками будинків А та Б за адресою ÀÄÐÅÑÀ_1 з 1948 року, були ÎÑÎÁÀ_14 та ÎÑÎÁÀ_13 по 2/3 та 1/3 частин відповідно. Відповідно до договору конкретного користування, укладеному між ÎÑÎÁÀ_14. та ÎÑÎÁÀ_13. 17.03.1948 р. вони домовились, що ÎÑÎÁÀ_13. буде користуватись одноповерховим однокімнатним будинком № 41 та земельною ділянкою площею 1250кв.м., а ÎÑÎÁÀ_14. буде користуватись будинком одноповерховим № 42 на 4 кімнати і іншою земельною ділянкою 3750 кв.м. Цей порядок конкретного користування обов'язковий для сторін , а також їх спадкоємців. (а.с. 135 т.№3) ²ÍÔÎÐÌÀÖ²ß_1 року ÎÑÎÁÀ_14. померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 18.04.1962 р. ÎÑÎÁÀ_15 успадкувала після смерті ÎÑÎÁÀ_14. 2/3 частини домоволодіння № ÀÄÐÅÑÀ_4. (т. 3 а.с. 141). Як вбачається із Рішення виконавчого комітету Подільської районної ради депутатів трудящих від 01.12.1969 р. з дозволу ÎÑÎÁÀ_14. за її життя її син ÎÑÎÁÀ_16 разом зі своєю дружиною ÎÑÎÁÀ_16. добудували до будинку ÎÑÎÁÀ_13. кімнати. Вказаним Рішенням виконавчого комітету ці самочинні будівлі узаконенні, наданий дозвіл на оформлення права власності на добудовані кімнати і вирішено вважати будинок № ÀÄÐÅÑÀ_2 як двоквартирний, який є власністю ÎÑÎÁÀ_13. та ÎÑÎÁÀ_16. (а.с.193 т.3) Тобто будинок (в рішенні вказаний номер будинку 18), яким користувалась ÎÑÎÁÀ_13. (літера А) став двоквартирним, площа будинку збільшилась, співвласником будинку стала також ÎÑÎÁÀ_16., разом із тим частки співвласників ÎÑÎÁÀ_14. (після її смерті ÎÑÎÁÀ_14.) та ÎÑÎÁÀ_13. у будинковолодінні не було змінені. Матеріали інвентаризаційної справи не містять даних про оформлення ÎÑÎÁÀ_16. права власності на виділену їй квартиру в будинку №

18. Як вбачається із матеріалів справи, а саме інвентаризаційної справи № 32421 т.1 (а.с.47 т.3), а конкретно із зведеного оціночного акту (т. 3, а.с.57) станом на 1976 рік за адресою ÀÄÐÅÑÀ_1 знаходились вже чотири будинки замість двох, а саме будинки А, Б, В, З, 10 хлівів, гараж. 12 квітня 1988 року між ÎÑÎÁÀ_16 та ÎÑÎÁÀ_17 (на даний час ÎÑÎÁÀ_2.) був укладений договір про право на забудову. Відповідно до цього договору члену сім`ї ÎÑÎÁÀ_16. - ÎÑÎÁÀ_17 на сім'ю з 4-х осіб надано право на будівництво на місці гаража-хліва «К» одноповерхового будинку з його газифікацією. Будівельні роботи ÎÑÎÁÀ_17. зі згоди ÎÑÎÁÀ_16. по реконструкції гаража-сарая «К» в житловий будинок розпочаті в 1986 році. За угодою сторін кількість господарських споруд не може перевищувати трьох. (а.с.110 т.6) ÎÑÎÁÀ_2. реконструювала гараж в будинок «К», але не оформила на нього право власності в установленому законом порядку. Факт реконструкції гаража в будинок саме ÎÑÎÁÀ_2 не заперечувався в судовому засіданні представником позивача та третіми особами ÎÑÎÁÀ_8 та ÎÑÎÁÀ_5 Станом на 1986 рік за адресою ÀÄÐÅÑÀ_1 знаходиться вже шість будинків, а саме житлові будинки під літерами А,Б, В, З, К,Ц. При цьому житлові будинки К, В, З, Ц є самовільно збудованими. Також самовільно збудованими є ряд господарських споруд та прибудов до будинків А і Б. Тобто будинок під літером «К» вже існує як окремий житловий будинок. (т. 1, а.с. 52-53; т. 1, а.с. 43-45) Як вбачаться із технічного паспорту від 12.01.1990 р. на домоволодіння ÍÎÌÅÐ_1 станом на 1990 рік існували три самочинно збудовані будинки під літерами З, Ц, К (т. 4, а.с. 352-360) В 1998 році спадкоємцями співвласників будинковолодіння ÀÄÐÅÑÀ_1 в Подольському районному суді м. Києва були ініційовані судові провадження щодо визначення часток і поділу будинковолодіння. Так ÎÑÎÁÀ_9 та ÎÑÎÁÀ_4 звернулись з позовом до ÎÑÎÁÀ_8 про визнання за ними права власності на частину будівлі і виділ її із сумісної власності. В свою чергу ÎÑÎÁÀ_3 пред'явив позов до ÎÑÎÁÀ_8, треті особи ÎÑÎÁÀ_9, ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_2, ÎÑÎÁÀ_18 про визнання права власності на частину будівлі, зміну розміру часток і виділ її із сумісної часткової власності. В позові ÎÑÎÁÀ_3 посилався на те, що його батьки добудували до будинку під літером А квартиру під номером

4. За його матір'ю ÎÑÎÁÀ_16. було визнано право власності на цю квартиру, але частки співвласників в будинковолодінні не змінились, тому просив змінити розмір часток співвласників в будинковолодінні, визнати за ним право власності на 63/100 частин будинковолодіння, яке складається із приміщень: три жилі кімнати 4-3 площею 14,5 кв.м., 1-2 площею 14,0 кв.м., 4-5 площею 11,9 кв.м., кухні 4-2 площею ,7 кв.м., передпокій 4-1 площею 10,9 к.м., кімнату 4-4 площею 8,6 кв.м. і виділити цю частку будинковолодіння із спільної часткової власності. ÎÑÎÁÀ_12 також пред'явив позов до ÎÑÎÁÀ_8, треті особи: ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_9, ÎÑÎÁÀ_3 про визнання права власності на частину будівлі, зміну розмірів часток і про виділ її із спільної часткової власності. ÎÑÎÁÀ_6 пред'явив позов до ÎÑÎÁÀ_9, ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_8 про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за заповітом. Всі ці позови розглядались в одному провадженні. (т. 5, а.с. 5) Як вбачається із ухвали Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2000 р. в цій справі була затверджена мирова угода між спадкоємцями ÎÑÎÁÀ_14. та ÎÑÎÁÀ_13. Відповідно до мирової угоди сторони дійшли згоди щодо добровільного поділу будинковолодіння з визнанням на нього права власності, виділу частки з спільної часткової власності та зміну розміру часток співвласників будинковолодіння. ÎÑÎÁÀ_12 відмовився від позову про визнання за ним права власності на будинки під літерами З та Ц, оскільки це питання буде вирішуватись в позасудовому порядку. Ухвалою суду визнано за позивачем в даній справі ÎÑÎÁÀ_3 (сином ÎÑÎÁÀ_16. та ÎÑÎÁÀ_16.) право власності на 63/100 частки будинковолодіння під № ÀÄÐÅÑÀ_1 та виділені йому приміщення, що позначені на поетажному платі під №№ 4-3 жила кімната площею 14,5 кв.м., жила кімната площею 14,4 кв.м., 4-5 жила кімната - 11,9 кв.м., кухня 9,7 кв.м., 4-1 передпокій - 10,9 кв.м., 4-2- кімната. В ухвалі також вказано, що ця частка домоволодіння виділена із спільної часткової власності. Змінено розмір часток у праві власності на будинковолодіння ÎÑÎÁÀ_14. з 2/3 до 11/1000 і після іі смерті ²ÍÔÎÐÌÀÖ²ß_2 р. в порядку спадкування визнано право власності за ÎÑÎÁÀ_9. на ¼ частину кімнати розміром 12,5 кв.м в будинку під літерою Б, що становить 11/400 часток будинковолодіння. Визнано право власності за ÎÑÎÁÀ_4. на ¼ частку кімнати розміром 12,5 кв.м. в будинку під літером Б, що становить 11/400 часток будинковолодіня. Визнано право власності за ÎÑÎÁÀ_6. на 10/200 частин будинковолодіння, що складаються з частини кімнати розміром 12,6 кв.м. в будинку під літером Б. Змінено розмір часток у праві власності на будинковолодіння ÎÑÎÁÀ_13. з 1/3 до 26/100, що складається із двох кімнат під № 2-3 розміром 14,1 кв.м. та 2-4 розміром 14,3 кв.м. Таким чином, як вбачається із змісту ухвали Подільського районного суду від 29.06.2000 ÎÑÎÁÀ_3 виділився із спільної часткової власності,отримав у власність відокремлену частину будинковолодіння , про що безпосередньо було зазначено в ухвалі. Трьом спадкоємцям ÎÑÎÁÀ_14 ÎÑÎÁÀ_9., ÎÑÎÁÀ_4., ÎÑÎÁÀ_6. був виділений у спільну часткову власність будинок під літерою В, який за інвентаризаційною справою складався із однієї житлової кімнати, але мав ряд прибудов. Як вбачається із ухвали суду в поділі будинку не були враховані надвірні будівлі, а також самочинні будівлі, які, як було зазначено вище, були збудовані на земельній ділянці. Таким чином, крім зареєстрованих двох будинків «А» і «Б», а також титульних співвласників цих будинків, в будинковолодінні знаходились інші самочинні будівлі, які були збудовані іншими членами родини ÎÑÎÁÀ_3, знаходились у них у користуванні, але їх право власності не було оформлене в установленому законом порядку. Враховуючи те, що при реєстрації добудов до будинків А і Б були невірно визначені частки і вони перевищували одиницю, іншого способу, ніж звертатись до суду для визначення часток спадкоємці і співвласники будинку не мали. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ÎÑÎÁÀ_3 претендував лише на конкретні приміщення, які були збудовані його батьками і визначення частки в будинковолодінні йому необхідно було саме для виділення в натурі цих приміщень. Відповідно до дозволу Управління державно будівельного контролю № 202 від 25.04.2005 року Житловий будинок під літерою Ц з гаражем під літером Х виділився в окреме домоволодіння під номером ÀÄÐÅÑÀ_5. (а.с. 229 звор. т.4) Як вбачається із рішення Оболонського районного суду від 23 квітня 2007 року ÎÑÎÁÀ_3 звернувся до суду з позовом, в якому посилався на те, що ухвалою Подільського районного суду від 29 червня 2000 року за ним визнано право власності на 63/100 частки домоволодіння № ÀÄÐÅÑÀ_1 і ці частки виділені із спільної часткової власності в натурі. Оскільки Оболонська районна державна адміністрація м.Києва протиправно не надає йому дозволу на присвоєння домоволодінню поштової адреси, він звернувся до суду і просив суд зобов'язати Оболонську районну у м. Києві державну адміністрацію виділити з порядкового номера ÀÄÐÅÑÀ_1 домоволодіння, яке йому належить на праві власності і складається з жилого будинку до складу якого входить 1 поверх, 2 поверх, мансарда у яких розміщені житлові кімнати та підсобні приміщення, які в цілому є незалежною спорудою, мають дах зовнішні та розподіляючу стіну з належними до нього надвірними будівлями та спорудами розташованими на земельній ділянці за адресою ÀÄÐÅÑÀ_3 та присвоїти йому поштовий номер ÀÄÐÅÑÀ_3. Рішенням суду позов був задоволений. Таким чином, ÎÑÎÁÀ_3 станом на 2007 рік не оскаржував право ÎÑÎÁÀ_2 на володіння будинком «К», не претендував на нього і не вважав свої права порушеними, а констатував, що він володіє окремо визначеним будинком №

18. При цьому в позові він не відносив до свого будинку спірний будинок «К» та надвірні споруди. Аналізуючи доводи позивача щодо того, що він, як власник 63/100 частин будинковолодіння має право на відповідну частку всіх надвірних споруд, які були самочинно збудованими і які не були включені до поділу у 2000 році, а тому реєстрацією права власності за ÎÑÎÁÀ_2 на самочинно збудований будинок «К» порушується його право на оформлення у свою власність цього будинку, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем не оспорювалась правомірність виділення в окреме домоволодіння самочинно збудованого будинку під літером «Ц», який також відповідно до інвентаризаційної справи відносився до будинковолодіння № ÍÎÌÅÐ_1 на час поділу цього будинковолодіння у 2000 році між співвласниками. ÎÑÎÁÀ_12, який збудував цей будинок і разом з іншими, не будучи спадкоємцем співвласників будинковолодіння пред'являв позов про визнання за ним права власності на цей будинок, однак в подальшому відмовився від своїх вимог і оформив право власності на самочинно збудований будинок в межах будинковолодіння № ÍÎÌÅÐ_1 в позасудовому порядку. Тому доводи позивача про те, що ÎÑÎÁÀ_2. не є спадкоємцем співвласників будинку, отже не мала права на побудову будинку в межах будинковолодіння не ґрунтуються на тих обставинах, які були встановлені судом в ході розгляду справи. Крім того, як вбачається із пояснень учасників справи, ÎÑÎÁÀ_2. також народилась, виросла і проживала в будинку під літерою А і ÎÑÎÁÀ_16. є її бабою, після смерті якої ÎÑÎÁÀ_2. прийняла спадщину шляхом спільного проживання. Також на надуманість обґрунтування позовних вимог щодо того, що позивач має право на 63/100 часток від усіх будівель і споруд, які знаходяться в будинковолодінні вказує те, що на даний час ÎÑÎÁÀ_3 не претендує та не реєструє своє право власності на самочинно збудовані будинки під літерами «З» та «В», які інвентаризовані БТІ як частина будинковолодіння № ÍÎÌÅÐ_1, тим самим визнаючи, що він їх не будував, не успадковував, вони мають інших власників і не входять до належної йому частки 63/100. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ÎÑÎÁÀ_5, 11/400 частки будинку, будинковолодіння, об'єкта нерухомості станом на 04.12.2013 року будинковолодіння під номером ÀÄÐÅÑÀ_1 складається із 4-х житлових будинків під літерами А, Б, В, З та надвірних будівель під літерами Е, Т, У, Г, Є, Ж, І, М, Н, О, П, С, Ф, Х, Ц, Щ, Ю. Також зазначено у витягу, що деякі із наведених будівель є самочинно збудованими. Будинку під літером «К», а також надвірних будівель під літерами «к», И,Л за даним домоволодінням на час видачі ÎÑÎÁÀ_5 свідоцтва про право на спадщину не зареєстровано. Судова колегія вважає, що наведені докази підтверджують той факт, що будинковолодіння № ÍÎÌÅÐ_1 на час розгляду справи фактично складається із окремих будинків, які були збудовані різними особами (членами сімей перших співвласників будинку ÎÑÎÁÀ_14. та ÎÑÎÁÀ_13, а також ÎÑÎÁÀ_16.) і мають різних власників. На даний час будинки А, Б, Ц і К є зареєстрованими у встановленому законом порядку. Будинки Ц і К мають власників, які не були учасниками спору, який розглядався у 2000 році Подільським районним судом м. Києва. При цьому площа будинків А і Б не відповідає тій площі, яка була використана при розрахунку часток співвласників при розгляді справи Подільським районним судом м. Києва, тобто будинки є реконструйованими. Відповідно до п.42 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 р., подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. Як вбачається із матеріалів справи, ÎÑÎÁÀ_2 для реєстрації права власності на будинок подала такі документи: рішення виконавчого комітету Пуща-Водицької селищної ради Подільського району м. Києва від 05 червня 2001 р № 69/1 про присвоєння поштової адреси житловому будинку по ÀÄÐÅÑÀ_3 літер К; черговий кадастровий план, витяг з бази даних міського земельного кадастру, відповідно до якого за окремими адресами ÀÄÐÅÑÀ_7, ÀÄÐÅÑÀ_3, вул. ÀÄÐÅÑÀ_5, ÀÄÐÅÑÀ_6, рахуються окремі земельні ділянки загальною площею 5975,85 кв.м., а за адресою ÀÄÐÅÑÀ_8 рахується земельна ділянка площею 1082,65кв.м. на яку оформлено право власності; довідку про показники, згідно з якою загальна площа житлового будинку за адресою ÀÄÐÅÑÀ_2 складає 46,9 кв.м., житлова - 27,9 кв.м., технічний паспорт на будинок, (а.с.211-219) Тобто всі необхідні документи, які були передбачені п. 42 ÎÑÎÁÀ_2. надала. Посилання позивача на те, що надані ÎÑÎÁÀ_2 документи щодо присвоєння поштової адреси викликають сумніви у їх достовірності, на час розгляду справи є голослівними і не доведеними належними і допустимими доказами. Судова колегія не може погодитись із висновками суду про те, що технічний паспорт на садибний житловий будинок, який був наданий ÎÑÎÁÀ_2 державному реєстратору для реєстрації права власності виготовлений з порушенням Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року №55, оскільки ці обставини не входили до предмета дослідження в даній справі, не перевірялись судом, сторони не давали щодо них своїх пояснень. Щодо посилання позивача на п. 54 Порядку, з чим погодися суд першої інстанції, то у державного реєстратора не було підстав для його застосування, оскільки надані ÎÑÎÁÀ_2 документи підтверджували будівництво нею будинку до 05 серпня 1992 року і з них не вбачалось, що це не є окремим об'єктом нерухомості. Судова колегія не вбачає порушення прав позивача цією реєстрацією, оскільки, як зазначалося вище, ÎÑÎÁÀ_3 фактично виділився із домоволодіння № ÍÎÌÅÐ_1, не претендує на інші будинки і надвірні споруди, які знаходяться в межах даного домоволодіння (крім будинку під літером К), і не вважає свої права власника будівництвом цих будинків порушеними. Із пояснень в судовому засіданні третьої особи ÎÑÎÁÀ_8, кожний із співвласників будинковолодіння користується належним йому нерухомим майном, між ними визначений порядок користування земельною ділянкою і спорів щодо цього не виникає. Однак в законний спосіб земельна ділянка між співвласниками не поділена, оскільки на ній збудовані самочинні споруди. Аналогічні показання щодо встановленого порядку користування земельними ділянками між власниками будинків, виокремлення цих земельних ділянок огорожами і відсутності претензій один до одного щодо будинків, надвірних споруд і земельних ділянок також підтвердив в судовому засіданні ÎÑÎÁÀ_5 З матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що за домоволодінням № ÍÎÌÅÐ_1 рахується земельна ділянка площею 1820 кв.м. на підставі рішення виконавчого комітету Київського міської ради народних депутатів від 23.08.1955 р., залишок в розміром 3835 кв.м. за тим же рішенням підлягав вилученню і зарахуванню до міськземфонду, а 672 кв.м. самовільно зайнята земля. Фактично всі будинки та надвірні споруди, які інвентаризовані за цим домоволодінням на даний час розташовані на земельній ділянці площею 6093 кв.м., тобто існує самовільне зайняття земельної ділянки у розмірі 4507 кв.м. Реєстрацією права власності за ÎÑÎÁÀ_2 на будинок під літером «К» також не порушуються права ÎÑÎÁÀ_3 як землекористувача, оскільки будинки А і Б, які розташовані на земельній ділянці площею 1820 кв.м., межі якої не визначені, ця земельна ділянка не розділена між співвласниками цих будинків. Отже всі інші будівлі, які розташовані на земельній ділянці загальною площею 6093 кв.м, не можуть порушувати права ÎÑÎÁÀ_3 як землекористувача, а у забудовників цих будинків виникають цивільно-правові відносини із власником земельної ділянки - органом місцевого самоврядування. Таким чином, при розгляді даної справи судова колегія встановила, що на час розгляду справи будинковолодіння ÀÄÐÅÑÀ_1 як окрема одиниця існує лише в інвентаризаційних документах бюро технічної інвентаризації. Однак фактично воно складається із окремих будинків і надвірних споруд, які розташовані поряд один з одним, але належать різним власникам. Внаслідок недодержання співвласниками будинковолодіння нормативних вимог щодо проведення будівництва та реконструкції існуючих споруд, введенням їх в експлуатацію і реєстрації права власності, невиконання протягом багатьох років наглядовими органами своїх обов'язків щодо реагування на незаконне будівництво, створюються підґрунтя для виникнення нових спорів щодо користування вказаним нерухомим майном. Так ÎÑÎÁÀ_2. провела реконструкцію та перебудувала гараж у будинок, але не оформила свої права на нього за життя співвласника будинковолодіння ÎÑÎÁÀ_16., яка надавала свою згоду на перебудову її гаража в будинок, не ввела будинок в експлуатацію, але протягом багатьох років користувалась цим будинком. ÎÑÎÁÀ_3 виділившись у 2000 році з конкретно визначеними приміщеннями, разом із тим не виділив із інвентаризаційної справи як окрему одиницю належний йому будинок, проводив його перебудову без належних дозволів компетентних органів. Саме невиконання позивачем дій щодо виділення свого будинку в окрему одиницю після отримання судових рішень, яким захищалось його право на конкретно визначене майно, в подальшому надало йому формальне право на пред'явлення даного позову як співвласника нерухомого майна. Зважаючи на наведене, судова колегія враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України і застосовує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Судова колегія вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов до помилкових висновків про порушення прав позивача відповідачами внаслідок реєстрації права власності на спірний будинок і надвірні будівлі на ім'я ÎÑÎÁÀ_2, а також подальшим укладенням договорів дарування на цей будинок. Позивач так і не вказав на захист якого права він звернувся до суду. Колегія суддів не може погодитись із доводами позивача про те, що він захищає право на оформлення права власності на спірний будинок в майбутньому, оскільки підлягає захисту тільки порушене право. Однак в судовому засіданні не було встановлено порушень прав позивача внаслідок реєстрації за ÎÑÎÁÀ_2 права власності на перебудований нею з гаража будинок, тобто на новостворене майно. ÎÑÎÁÀ_2., не вчинивши дій для введення будинку в експлуатацію в передбачений законом спосіб, оформила право власності на самочинно збудоване майно на підставі п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Судова колегія не встановила обставин, які б ставили під сумнів надані ÎÑÎÁÀ_2 документи для реєстрації права власності. Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував та дійшов помилкового висновку про необхідність задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 7 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з матеріалів справи, ÎÑÎÁÀ_3 є інвалідом другої групи, відповідно звільнений від сплати судового збору. З урахуванням того, відповідачами у справі були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 5954 грн. 40 коп., а їхню апеляційну скаргу було задоволено, а в задоволенні позову відмовлено, то ÎÑÎÁÀ_1 та ÎÑÎÁÀ_2 слід компенсувати сплачений ними судовий збір у розмірі по 2977 грн. 20 коп. кожному за рахунок держави. Керуючись ст.ст. 141, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника представника ÎÑÎÁÀ_1 та ÎÑÎÁÀ_2 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 серпня 2019 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ÎÑÎÁÀ_3 до ÎÑÎÁÀ_1, ÎÑÎÁÀ_2, державного реєстратора Хиби Анни Володимирівни, Державного підприємства «СЕТАМ», треті особи: ÎÑÎÁÀ_4, ÎÑÎÁÀ_5, ÎÑÎÁÀ_6, ÎÑÎÁÀ_7, ÎÑÎÁÀ_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кірюхова Наталія Сергіївна, про скасування рішення державного реєстратора, визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів та скасування записів про право власності відмовити. Компенсувати за рахунок держави ÎÑÎÁÀ_1 та ÎÑÎÁÀ_2 сплачений ними судовий збір у розмірі по 2977 грн. 20 коп. кожній, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 липня 2020 року. Суддя-доповідач Судді: