Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/3236/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/785/20 Справа № 214/3236/19 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Мамедовой О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя, ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. Разом з позовом до суду було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме транспортний засіб «MERSEDES-BENZ» GLC 220D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , дата реєстрації 22.11.2018 року, та заборонити відповідачу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаного автомобіля; заборонити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов`язанні із користуванням та розпорядженням майном, а саме транспортним засобом «MERSEDES-BENZ» GLC 220 НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , дата реєстрації 22.11.2018 року. Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майно, а саме транспортний засіб «MERSEDES-BENZ» GLC 220D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , дата реєстрації 22.11.2018 року, який зареєстрований на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов`язанні із користуванням та розпорядженням майном, а саме транспортним засобом «MERSEDES-BENZ» GLC 220 НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , дата реєстрації 22.11.2018 року. Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ОСОБА_3 відповідно до ст. 360 ЦПК України подала відзив, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта. Інші учасники процесу своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не скористалися. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду скасувати та у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити, з огляду на наступне. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що предмет позову по даній справі щодо поділу майна подружжя та заявлений позивачем захід забезпечення позову є взаємопов`язаним з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача за захистом яких він звернувся до суду. Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 " Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Згідно із абзацом 3 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов до висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали. Проте, як видно з матеріалів справи, ані заява, ані ухвала фактично не мають обґрунтування як у необхідності застосування заходів забезпечення позову, так і необхідності застосування саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на рухоме майно, а має лише посилання щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, без належного обґрунтування того, яким чином невжиття заходів забезпечення саме таким шляхом може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд повинен був перевірити: наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Так, оскарженою ухвалою суд наклав арешт на транспортний засіб «MERSEDES-BENZ» GLC 220D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , дата реєстрації 22.11.2018 року, який зареєстрований на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.5.6.1Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, що застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт - позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності. Крім того, апелянтом надана копія шлюбного контракту від 26 листопада 2014 року з перекладом на українську мову, згідно якого встановлено наступне. ОСОБА_6 та ОСОБА_3 26 листопада 2014 року уклали шлюбний договір. Зазначений договір укладений відповідно до законодавства Королівства Бельгія. Відповідно до вищезгаданого шлюбного договору, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дійшли наступних домовленостей. Згідно ст. 2 шлюбного договору, кожен з подружжя зберігає право власності на будь-яке майно, рухоме і нерухоме, яке належить їй на даний момент і яке вона може набути під час шлюбу в результаті правонаступництва, дарування, спадку або іншим шляхом, як і свої доходи та заощадження. Згідно ст. 4 Шлюбного договору, кожен з подружжя має виключне право на власне майно, відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу Королівства Бельгія. Так, автомобіль «MERSEDES-BENZ» GLC 220D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належав ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію автомобіля НОМЕР_4 . Тобто, пан ОСОБА_9 має виключне право власності на автомобіль та право розпоряджатися ним. Крім того, на час накладення арешту, вищезазначений автомобіль вже належав на праві власності апелянту, відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля від 20.04.2019 р. Таким чином, колегія судів дійшла висновку, що оскаржуваною ухвалою порушені права апелянта, як власника вищезазначеного автомобіля. Тому, колегія судів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та, постановляючи оскаржувану ухвалу про накладення арешту на рухоме майно та заборону на вчинення будь-яких дій, пов`язаних із користуванням та розпорядженням майном, суд прийняв до уваги лише інтереси позивача, залишивши поза увагою інтереси інших осіб, права яких порушуються, зокрема, апелянта. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційному провадженні дана справа перебуває з вересня 2019 року. Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року про забезпечення позову було відкрито та справу призначено до розгляду. Однак, до сьогодні справа не розглянута через численні клопотання позивача та її представника про відкладення розгляду справи. Так, згідно зі статтею 44 ЦПК учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово у судові засідання не з`являлася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що аналіз матеріалів справи свідчить про зловживання позивачем та її представником своїми процесуальними правами, що, безумовно, суперечить завданню цивільного судочинства та призводить до затягування розгляду справи у розумні строки. Враховуючи викладене, а також те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права при вирішенні питання щодо забезпечення позову, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала підлягає скасуванню, з ухваленням постанови про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року - скасувати. В задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова