Постанова 4857 № 140/3489/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3489/19 пров. № А/857/2520/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Гудима Л.Я., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Хітрень О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року (суддя Ковальчук В.Д., час ухвалення не вказано, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не вказана), в адміністративній справі №140/3489/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, встановив: У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області, якому просив: 1) визнати протиправними дії Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області щодо відмови позивачу у поверненні незаконно стягнутих сум податку на доходи та військового збору; 2) зобов`язати відповідача повернути позивачу 50666,51 грн. шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним, що призвело до відрахування податку на доходи з пенсії в розмірі 46452,04 грн. та військового збору в розмірі 4214,47 грн. за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року. Відповідач Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні незаконно стягнутих з пенсії сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 50666,51 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним. Стягнено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області судовий збір у сумі 768,40 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції від 09.01.2020 року не погодився відповідач Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затв. наказом МФ України від 03.09.2013р. №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету. Оскільки відповідне подання про повернення коштів ОСОБА_1 не надходило, Управління листом від 11.09.2019р. №05-08/1330 повідомило позивача про відсутність підстав для повернення коштів. Вважає апелянт, що суд першої інстанції помилково керується положеннями Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затв. пост. КМ України від 03.08.2011р. №845, оскільки вказаний Порядок не регулює спірних відносин, а стосується механізму виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників. Таким чином, жодних доказів, які б свідчили про протиправність дій Управління позивачем не надано. Також суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачем було пред`явлено позов до Держави України, однак Управління Казначейства як юридичний відповідач у справі, не уособлює собою Державу Україну або Державний бюджет України, а є окремою юридичною особою, яка не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів. Крім цього, зазначає апелянт, що положення ст.ст.1173-1175 ЦК України, якими встановлено право відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових осіб цих органів, підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Тобто, у випадку коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, ст.1175 ЦК України не підлягає задоволенню. Таким чином, умови і порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом, який до сьогодні не прийнятий. Також звертає увагу апелянт на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незаконність утримання коштів з довічного грошового утримання позивача, оскільки до прийняття Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27.02.2018р. у справі про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, зокрема, станом на час виникнення спірних правовідносин, положення абз.1 пп.164.1.19 п.164.2 ст.164 ПК України підлягали застосуванню. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 09.01.2020 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони та їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача надійшла заява про неможливість прибути в судове засідання через незадовільний стан здоров`я, скрутне фінансове становище та поширення епідемії коронавірусу. Також від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представників Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області, з метою недопущення розповсюдження коронавірусу. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін та їх представників. Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 16.02.2005 року отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області (а.с. 7, 9). Відповідно до довідки Луцького відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області №9320 від 18.11.2019 року, за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 46452,04 грн. та військовий збір на суму 4214,47 грн., що разом становить 50666,51 грн. (а.с. 7-8). Також встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача ОСОБА_1 від 06.09.2019 року про повернення коштів, Управління державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області листом №05-08/1330 від 11.09.2019 року повідомило, що процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787, відповідно до пункту 5 якого повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Тому підстави для повернення коштів в управління Казначейства відсутні (а.с. 6). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції у рішенні від 09.01.2020 року сформував висновок про те, що зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними своєї чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року, мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з лютого 2015 року по лютий 2018 року, в зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту у спосіб стягнення з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 50666,51 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, відповідально до статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Законом України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» до ПК України були внесені зміни, які набрали чинності з 01.07.2014 року. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати. Законом України №71-VIIІ від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до зазначеного підпункту Кодексу внесені нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015 року, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до Закону України №1411-VIIІ від 02.06.2016 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», який набрав чинності з 01.07.2016 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати». Як уже було зазначено, відповідно до довідки Луцького відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №9320 від 18.11.2019 року за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 46452,04 грн. та військовий збір на суму 4214,47 грн., що разом становить 50666,51 грн.. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018р. №1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частин 1 та 2 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма про те, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відносно доводів апелянта (відповідача) щодо відсутності підстав для визнання протиправними дій Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області, то суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні незаконно стягнутих з пенсії сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787 (далі Порядок №787). Згідно з п.5 Порядку №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Так, з матеріалів справи видно, що Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області листом від 11.09.2019р. №05-08/1330 повідомило позивача про відсутність підстав для повернення коштів, оскільки відповідного подання про повернення коштів ОСОБА_1 не надходило. Разом з тим, суд першої інстанції помилково керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», оскільки цей порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Відповідно до п.6 Порядку №845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства певний перелік документів (заяву про виконання такого рішення, оригінал виконавчого документа, судові рішення про стягнення коштів, оригінал або копію розрахункового документа тощо). Таким чином, Порядок №845 не регулює спірні правовідносини, оскільки стосується механізму виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, а тому посилання суду першої інстанції на Порядок №845 і визнання, у зв`язку з цим, протиправними дій Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, є безпідставним. Колегія суддів також звертає увагу на те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку. Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області щодо позивача чи порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Колегія суддів також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. Так, відповідно до статті 43 Бюджетного Кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів, яка передбачає здійснення управління Казначейства: 1) розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями; 3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; 4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами. Тобто, відповідно до наданих повноважень управління Казначейства виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників і бюджетних коштів. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем було пред`явлено позов до Держави Україна. Водночас, слід зазначити, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, а саме орган діями якого завдано шкоду. Згідно ч.1 статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною 1 статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Частиною 1 статті 1175 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Згідно ж частини 3 статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Отже, згідно вказаних вище норм ЦК України та Конституції України, передбачено наявність законодавчо врегульованого порядку та механізму, який би регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Тобто, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом, який станом на сьогоднішній день не прийнятий. При цьому, необхідною умовою для такого відшкодування, є наявність факту заподіяння шкоди, зокрема, майнової шкоди (збитків), що визначено статтею 22 ЦК України. Як уже було зазначено, Конституційний суд України Рішенням №1-р/2018 від 27.02.2018 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 статті 164 ПК України, на підставі якого за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 46452,04 грн. та військовий збір на суму 4214,47 грн., що разом становить 50666,51 грн.. Тому, з урахуванням рішення Конституційного суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018 року з 28.02.2018 року утримання з щомісячного грошового утримання (пенсії) ОСОБА_1 було припинено. Таким чином, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про протиправність утримання коштів із довічного грошового утримання (пенсії) позивача, адже до прийняття Конституційним Судом України вищезгаданого рішення, зокрема, станом на час виникнення спірних правовідносин, положення абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України підлягали застосуванню відповідно до чинного на той момент законодавства. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України №3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у справі «Великода проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю». Тобто, Європейський суд з прав людини виходить з того, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не гарантує права на будь-які соціальні виплати у певному розмірі як такого. Таким чином, суд першої інстанції не врахував вищенаведених норм законодавства та обставини справи та прийшов помилкових висновків про визнання протиправними дій Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні незаконно стягнутих з пенсії сум податку на доходи з фізичних осіб та військового збору та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 50666,51 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним. У зв`язку із цим являються обґрунтованими і підлягають до задоволення апеляційні вимоги відповідача. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції від 09.01.2020 р. слід скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області задоволити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року в адміністративній справі №140/3489/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати і прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 09.07.2020 року