Постанова 4857 № 161/3003/16-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 161/3003/16-а пров. № А/857/3799/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М. при секретарі судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.03.2020 року (ухвала прийнята у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Пахолюка А.М., ухвала в повному обсязі складена 05.03.2020р.) у справі за позовом ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання неправомірними та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Красносільської сільської ради Гощанського району Рівненської області про стягнення заробітної плати у зв`язку із закінченням повноважень на посаді Красносілького сільського голови Гощанського району Рівненської області. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.03.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права та є незаконною, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою справу направити на продовження розгляду. Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Апеляційним судом встановлено, що позивач 10.03.2016 року звернувся до суду з позовом до органу пенсійного фонду про визнання дій протиправними. Вважає, відмову відповідача щодо у перерахунку йому пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків від заробітної плати призначеної йому відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», на підставі довідки прокуратури Волинської області № 18/86 від 23.04.2013 року, довідки №18/30 від 29.01.2016 року та уточненої довідки № 18-144 від 04.03.2016 року неправомірними. Просив суд визнати неправомірними дії Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у перерахунку йому пенсії з 01.04.2013 року; зобов`язати відповідача провести перерахунок призначеної йому пенсії з розрахунку 90 відсотків від суми 109965,07 грн., виплачених йому в квітні 2013 року починаючи з 01.04.2013 року та виплачувати йому різницю недоплаченої пенсії за період з 01.04.2013 року з урахуванням виплачених сум без обмеження її граничного розміру та стягнути судові витрати пов`язанні з розглядом справи. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.04.2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЛО УПФ України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії з 10 вересня 2015 року, зобов`язано ЛО УПФ України Волинської області здійснити перерахунок призначеної пенсії ОСОБА_1 в розмірі 90% від його заробітної плати з урахуванням довідки Прокуратури Волинської області від 04 березня 2016 року №18-144 з 10.09.2015 року та виплатити ОСОБА_1 різницю недоплаченої пенсії починаючи з 10.09.2015 року з урахуванням виплачених сум без обмеження максимальним розміром та стягнуто судовий збір. Постановою Верховного суду від 10.07.2018 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вважає, що постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.04.2016 року має бути скасована за виключними обставинам, оскільки, 13 грудня 2019 року рішенням Конституційного Суду України за № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 щодо відповідності Конституції України положення ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ(яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються КМУ), визнано таким, що не відповідає Конституції України. Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно із статтею 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Суд може вимагати від відповідних органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку. За приписами статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами та однією з підстав такого перегляду є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане Таким чином, апеляційний суд зазначає, що встановлення Конституційним Судом України неконституційності окремого положення закону, застосованого судом при вирішенні справи, надає лише право на перегляд такого судового рішення за виключними обставинами, а не є беззаперечною обставиною за наявності якої суд зобов`язаний ухвалити судове рішення на користь особи, яка звертається із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Спірні правовідносини в цій справі виникли з лютого 2016 року часу звернення позивача до пенсійного органу із заявою про проведення перерахунку призначеної, як працівнику прокуратури, пенсії у зв`язку із підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, на підставі додаткових уточнених довідок прокуратури Волинської області №18-30 від 29.01.2016 та довідки №18-144 від 03.03.2016 року. На час, виникнення спірних правовідносин положення статті 50-1 Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 втратили чинність, окрім частин 3, 4, 6 та 11, проте ці частини не стосуються питання щодо проведення перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури, у зв`язку із підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (в редакції Закону №76-VІІІ від 28.12.2014), на час виникнення спірних правовідносин, також не передбачали проведення перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури, у зв`язку із підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 встановлено, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 встановлений порядок виконання цього рішення: - частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; - частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697VII підлягає застосуванню в первинній редакції: «

20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки». Таким чином, положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, які передбачають умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, застосовуються з 13.12.2019, та не поширюють свою дію на правовідносин, які виникли до 12.12.2019 включно. За відсутності з 01.01.2015 умов та порядку для проведення перерахунку пенсії призначеної за Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 та втрату чинності статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в частині, якою Кабінету Міністрів України було надано повноваження визначати умови та порядок проведення перерахунку пенсій призначених за цим законом), апеляційний суд вважає правильним висновок, викладений у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року про правомірність дій пенсійного органу та прийнятого ним рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Також апеляційний суд зазначає, що як станом на лютий 2016 року, на час звернення позивача до управління пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, так і на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, ні Закон України «Про прокуратуру» 1991 року (в редакції чинній з 01.01.2015 до 15.07.2015), ні Закон України «Про прокуратуру» 2014 року не встановлювали конкретних умов для проведення перерахунку пенсії, а лише декларували можливість перерахунку пенсії на умовах та в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, з часу надання Кабінету Міністрів України повноважень визначати умови та порядок проведення перерахунку пенсії за вислугу років призначених, як за Законом України «Про прокуратуру» 1991 року, так і за Законом України «Про прокуратуру» 2014 року, Кабінет Міністрів України не приймав нормативно-правового акту щодо визначення умов та порядку перерахунку пенсій призначених за цими Законами. При цьому, апеляційний суд зазначає, що перерахунок пенсії на підставі норми закону, яка втратила чинність з 15.07.2015 (частина 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991) є порушенням приписів статті 19 Конституції України, яка є нормою прямої дії та яка зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в первинній редакції, яка зазнала змін до набрання чинності законом, підлягають застосуванню з дня втрати чинності редакції цієї норми, яка визнана неконституційною, тобто з 13.12.2019. У пункті 33 рішення у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 42). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/39, пункт 52, ECHR 2003-IX, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 43). Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені заяви про перегляд справи за виключними обставинами. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.03.2020 року про відмову у задоволені заяви про перегляд справи за виключними обставинами. у справі №161/3003/16-а без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. З. Улицький судді О. І. Довга Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 09.07.2020р.