Постанова 4855 № 743/607/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 743/607/20 Суддя (судді) першої інстанції: ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О. та Безименної Н.В. за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С. розглянувши у судовому засіданні у місті Києві у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2020 року (повний текст рішення виготовлено 14 травня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання, В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року позивач, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив продовжити строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2020 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 29 листопада 2020 року включно в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам законодавства. Зокрема, апелянт зазначає, що пробув у пункті тримання рік, відсутні обґрунтування для продовження строку затримання та жодним чином не перешкоджає ідентифікації своєї особи, з огляду на те, що надавав позивачу копію паспорту, тобто вчиняв активні дії для забезпечення ідентифікації. Також, апелянт зазначає, що направлення відповідачем листів до дирекції Чернігівської ПТПІ не є доказом спроб ідентифікувати особу, а доказів спроб ідентифікувати за допомогою направлення запитів з заповненими анкетами та фотокартками до представництва держави походження відповідачем не надано. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Судом першої інстанції встановлено, що 25 березня 2019 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, в м. Києві, було виявлено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на території України без документів, які дають право законно перебувати в Україні, притягнуто громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за порушення встановленого порядку перебування іноземців в Україні, прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін до 15.04.2019 року. 29 травня 2019 року уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП та поміщено доЧернігівського ПТПІ. 30 травня 2019 року громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ. Рішенням Ріпкинського районного судуЧернігівської області від 31травня 2019 року було примусово видворено з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі та затримано останнього, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, з поміщенням до ПТПІ до 29.11.2019. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22листопада 2019 року було продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 22 травня 2020 року включно в Чернігівському ПТПІ, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Згідно Листів Чернігівського ПТПІ № 09-02/2056 від 05.12.2019 р., № 09-02/85 від 16.01.2020 р., № 09-02/186 від 30.01.2020 р., № 09-02/258 від 10.02.2020 р., № 09-02/444 від 10.03.2020 р., № 09-02/669 від 21.04.2020 р. та актів про відмову вчинити певні дії від 29 січня 2020 р., від 6 лютого 2020 р., від 10 березня 2020 р., від 21 квітня 2020 р., громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не здійснює співпрацю під час процедури його ідентифікації, оскільки відмовлявся, з особистих міркувань, від заповнення анкет на Посольство Народної Республіки Бангладеш; Листом ЦМУ ДМСу м.Києві та Київській області від 20.01.2020 року за № 8010.8.3-2979/8010.8-20, звертались до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України з клопотанням ідентифікувати та документувати свідоцтвом про повернення на Батьківщину громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через Посольство Народної Республіки Бангладеш у Республіці Польща. Листами ЦМУ ДМСу м.Києві та Київській області від 20.01.2020 року за № 8010.8.3-2979/8010.8-20, зверталисьдо Почесного консула Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш у м. Києві з клопотанням ідентифікувати та документувати свідоцтвом про повернення на Батьківщину громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважаючи наявними підстави для продовження строку затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , позивач звернувся з даним позовом в суд. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та зазначив, що оскільки позивачем вживалися неодноразові дії з метою ідентифікації особи відповідача, який, однак, не співпрацював у питанні своєї ідентифікації, то доведено наявність умови, за якої неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, як відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації, що є самостійною підставою для продовження строку затримання відповідача до 29 листопада 2020 року включно в Чернігівському ПТПІ, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення, що буде дорівнювати граничному терміну тримання відповідача в ПТПІ, який становить 18 місяців з часу затримання. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У відповідності до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: Згідно з п.11. ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно п.12. ст. 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні Відповідно до п. 13. ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: - відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; - неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. З аналізу вищенаведених судом норм законодавства України, що регулює спірні правовідносини, вбачається, що затримання іноземця можливо з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України (ч.1 ст.289 КАС України). При цьому, у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову. Отже, з урахуванням положень ч.11 ст.289 КАС України, за наявності умов за яких неможливо забезпечити примусове видворення іноземця у встановлений строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Частиною 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Пунктом 1 Розділу VІ «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 р. № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22.01.2018 р. № 38/77) передбачає, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України, орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкетивизначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. Отже, анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця, так як без заповненої іноземцем анкети не можливо направити запити до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця, у відповідності до вказаної Інструкції. З матеріалів справи вбачається, що позивачем вживались заходи з метою ідентифікації відповідача, що підтверджується листами Чернігівського ПТПІ № 09-02/2056 від 05.12.2019 р., № 09-02/85 від 16.01.2020 р., № 09-02/186 від 30.01.2020 р., № 09-02/258 від 10.02.2020 р., № 09-02/444 від 10.03.2020 р., № 09-02/669 від 21.04.2020 р. та актами про відмову вчинити певні дії від 29 січня 2020 р., від 6 лютого 2020 р., від 10 березня 2020 р., від 21 квітня 2020 р. однак відповідна інформація не одержана. Співпраця з боку відповідача під час процедури його ідентифікації відсутня, оскільки від заповнення анкети він неодноразово відмовлявся. Зазначене відповідачем не заперечується і в доводах апеляційної скарги. Вказані обставини підпадають під визначення умов, передбачених частиною тринадцятою статті 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи. Відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012). Європейський суд з прав людини у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи. Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст складено 08 липня 2020 року. Головуючий суддя Л.В.Бєлова Судді В.О.Аліменко, Н.В. Безименна