Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3428/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 р. Справа № 520/3428/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. (ухвалене суддею Мороко А.С.) по справі № 520/3428/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з адміністративним позовом, в якому просив: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (збільшення) пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (шляхом розрахунку відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") на 1% заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75% цього заробітку, починаючи з 01.02.2020 р. і в подальшому, виплатити недоотриманий розмір пенсії починаючи з вказаної дати і скасувати рішення відповідача від 17.02.2020 р. № 164446. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. задоволено частково, а саме: скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 164446 від 17.02.2020 р. про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (збільшення) пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (шляхом розрахунку відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") на 1% заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75% цього заробітку з 01.02.2020 р. та виплатити недоотриманий розмір пенсії з 01.02.2020 р.; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог, Законів України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії серії НОМЕР_1 . Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області і отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 13.02.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 1% заробітку, який був розрахований при визначенні розміру пенсії, за кожний рік роботи понад 20 років стажу, але не вище 75% цього заробітку шляхом розрахунку відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням № 164446 від 17.02.2020 р. Головне управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило у задоволенні заяви позивача та зазначло, що обов`язковою умовою для застосування ч. 2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вказано, що провести перерахунок пенсії відповідно до вимог ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" шляхом розрахунку відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" законних підстав не має. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи в частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 164446 від 17.02.2020 р. винесено з порушенням норм чинного законодавства України є протиправним. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 46 Конституції України, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України № 1058-IV від 09.03.2003 р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та № 1788-ХІІ від 05.11.1991 р. «Про пенсійне забезпечення». Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України № 796-XII від 28.02.1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. Починаючи з 01.01.2004 р., набрав чинності Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до ч. 2 ст. 27 якого за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. Пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами. Отже, цією нормою особі надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або спеціальним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач фактично обрав умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, встановлені спеціальним законом, а саме: Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтвердженням чого слід вважати її заяву від 01.10.2019 р. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 % розміру пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 цього Закону, але не більш як на 1 % мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Згідно з ч. 2 ст. 56 цього Закону право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Системний аналіз зазначених норм пенсійного законодавства дає підстави для висновку, що для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені пільгові умови та порядок обчислення стажу роботи, який надає право для отримання пенсії (ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Таким чином, позивач згідно із ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на пенсію в повному розмірі як громадянин, віднесений до категорії 3, з подальшим додатком до пенсії 1 (одного) процента за кожний рік роботи понад установлений стаж 15 років, але не вище за 75 процентів заробітку. З огляду на вищевикладене, відмова пенсійного органу в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправною, оскільки має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1 відсоток заробітку за рік. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 р. у справі № 560/675/17, від 18.09.2018 р. справі № 316/868/17, від 10.10.2018 р. у справі № 679/952/17 та від 21.02.2019 р. у справі № 565/1071/17. Стосовно висновків суду першої інстанції щодо внесених змін до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. Отже, правове регулювання спірних правовідносин змінилось; у зв`язку зі змінами Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж встановлений ч. 2 ст. 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах визначених ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Спірним питанням є наявність підстав застосування вказаних норм до правовідносин, які склалися у цій справі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що пенсія позивачу призначена до внесення змін, які передбачали призначення пенсії саме на підставі ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відтак попередня редакція цієї статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без такої умови призначення пенсії. Зазначені зміни (після 03.10.2017 р.) стосуються лише тих пенсій, які були призначені вперше та виключно після внесення цих змін. Оскільки пенсія позивачу не призначається вперше, а підлягає перерахунку, тому на неї не поширюється вказана умова. Щодо доводів апелянта в частині застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.10.2019 р. в справі №809/627/18, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини у такій справі стосуються припинення виплати особі раніше перерахованої пенсії із збільшенням пенсії на 1 (один) процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 процентів заробітку, у зв`язку із змінами в законодавстві та бажання такої особи залишитися на умовах та порядку пенсійного забезпечення, встановлених загальним законом, а не перерахунку такої пенсії. Тобто, Верховним Судом надано аналіз правовідносинам, які є відмінними від правовідносин, що розглядаються в межах даної справи. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення. Натомість обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та вказують на неправомірність поведінки відповідача в спірних правовідносинах. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський Суд з прав людини у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34). Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п.35). У справі «Трегубенко проти України» ЄСПЛ зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». В Рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70). З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. по справі № 520/3428/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін