Постанова 4824 № 755/17900/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2020 року м. Київ справа № 755/17900/18 провадження № 22-ц/824/6903/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Поливач Л.Д., Махлай Л.Д. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» відповідач - ОСОБА_1 треті особи - Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 06 березня 2019 року у складі судді Гончарука В.П. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» до ОСОБА_1 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року представник ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» - Гусєв С.І. звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №16-06-29-006984 від 29 червня 2016 року у сумі 11 947 339, 37 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 червня 2016 року між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №16-06-29-006984, відповідно до умов якого кредитодавець відкриває позичальнику з 29 червня 2016 року по 28 червня 2019 рік відновлювальну кредитну лінію із встановленням ліміту кредитування у розмірі 10 000 000 грн зі сплатою тридцяти відсотків річних. 20 липня 2018 року між банком та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» укладено договір про відступлення права вимоги №F42GL23222, згідно умов якого товариство отримало право вимоги за кредитним договором №16-06-29-006984. 31 серпня 2018 року ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» отримало право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі укладеного з ТОВ «ФК «Фактор Плюс» договору про відступлення прав вимоги №31/08-18/2. Відповідно до умов договору №31/08-18/2 від 31 серпня 2018 року, ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» може звернутися до суду з вимогою про стягнення з позичальника заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, що разом становить 11 947 339,37 грн, з яких: 6 500 000 грн - заборгованість за кредитом; 5 447 339,37 грн - заборгованість за нарахованими процентами. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач вимушений був звернутися до суду з позовом про примусове стягнення боргу. Заочним рішенням Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 06 березня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» заборгованість за кредитним договором №16-06-29-006984 від 29 червня 2016 року у сумі 11 947 339,37 грн та 179 211 грн судового збору. Не погоджуючись з указаним рішенням, 27 березня 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням уточнень, просить заочне рішення скасувати, направити справу на новий розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Стверджує, що судом першої інстанції не враховано того, що в квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 окрім ОСОБА_1 зареєстрована її мати ОСОБА_3 , а також проживають її неповнолітні діти. З огляду на вказані обставини, вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення у порушення ст. 109 ЖК України, оскільки відповідач не має постійного місця роботи, має статус внутрішньо-переміщеної особи, має на утриманні трьох малолітніх дітей та мати-пенсіонера. Уважає, що до участі у справі в якості третіх осіб мали бути залучені органи опіки і піклування, а також органи соціального захисту населення, які опікуються внутрішньо переміщеними особами. Звертає увагу колегії суддів на те, що за твердженнями ОСОБА_4 , остання не отримувала коштів за кредитним договором №16-06-29-006984 в розмірі 10 млн. грн, що підтверджується відсутністю підпису отримувача в документах на отримання кредиту. 07 липня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_5 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що твердження відповідача про те, що кредитних коштів вона не отримувала, документів (без конкретизації яких саме) на отримання кредиту не підписувала не підтверджується матеріалами справи, які містять письмові докази отримання кредитних коштів. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити скаргу без задоволення. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконано зобов`язань, визначених кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком суми заборгованості по договору. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом установлено, що 29 червня 2016 року між публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (із встановленням ліміту кредитування) №16-06-29-006984, відповідно до умов якого кредитодавець відкриває позичальнику з 29 червня 2016 року по 28 червня 2019 року відповлювальну кредитну лінію із встановленням ліміту кредитування у розмірі 10 000 000 грн. Згідно пункту 1.3 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику на умовах цього договору зі сплатою процентів за користування ними у розмірі 30% річних. Пунктом 1.5. кредитного договору передбачено, що детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, а також інших фінансових зобов`язань позичальника, наведено в Додатку 1 до цього Договору. Відповідно до пунктів 3.2.1. та 3.2.3. Кредитного договору, обов`язок позичальника повернути кредитодавцю фактично отримані кредитні кошти в межах встановленого ліміту кредитування згідно п.1.1. цього договору, а також погасити фактичну заборгованість за процентами та комісією за цим договором по закінченню вказаного в п.1.1. цього договору періоду, на який відкрито кредитну лінію, шляхом внесення готівкових коштів в касу кредитодавця. Позичальник протягом 1 (одного) банківського дня з моменту хоча б одноразового порушення обов`язку по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за користування ним на умовах, встановлених цим договором, зобов`язаний здійснити повне повернення кредиту та процентів за кредитом (з урахуванням чинного законодавства України), а також сплатити неустойку згідно умов цього договору, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем. Згідно п. 6.9. кредитного договору, позичальник надає згоду у випадку виникнення в останнього заборгованості з будь-яких платежів за цим договором, на розкриття (повідомлення) кредитодавцем перед юридичними особами, які займаються стягненнями та/або купівлею боргів, інформації про позичальника, що становить банківську таємницю, зокрема про отримання позичальником кредиту та його заборгованість за цим Договором. 30 липня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» та банком було укладено Договір №F42GL2.3222 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Згідно умов цього договору, банк відступив ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс», а ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» прийняло належне банку право вимоги за кредитним договором (із встановленням ліміту кредитування) №16-06-29-006984, укладеним 29 червня 2016 року між банком та позичальником. Станом на дату укладення договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №F42GL23222 від 30 липня 2018 року розмір заборгованості позичальника за кредитним договором, тобто заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс», становила 26 772 490,50 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 000 000 гривень; заборгованість за нарахованими процентами - 5 447 339,37 гривень; заборгованість за штрафами та пенями - 11 325 151,13 гривень. 31 липня 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» звернулось з претензією-вимогою про усунення порушень (повідомленням про порушене зобов`язання) до ОСОБА_1 про сплату заборгованості протягом тридцятиденного строку. Однак, вищезазначена заборгованість позичальником не сплачена. 31 серпня 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» прийняло право вимоги за кредитним договором №16-06-29-006984 від 29 червня 2016 року на підставі укладеного з ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» договору про відступлення прав вимоги №31/08-18/2 від 31 серпня 2018 року. Відповідно до п. 2.1. договору про відступлення прав вимоги №31/08-18/2 від 31 серпня 2018 року, в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, частину права вимоги первісного кредитора до позичальника, зазначеного у Додатку № 1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника або які зобов`язані виконати обов`язки боржника, за кредитним договором (із встановленням ліміту кредитування) з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до нього, згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору, укладених боржником з Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк». Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Як зазначається в позовній заяві, станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги №31/08-18/2 від 31 серпня 2018 року розмір заборгованості позичальника за кредитним договором, тобто заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», становила 23 272 490,50 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 6 500 000 гривень; заборгованість за нарахованими процентами - 5 447 339,37 гривень; заборгованість за штрафами та пенями - 11 325 151,13 гривень. Звертаючись до суду з позовом представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 947 339,37 грн, з яких: 6 500 000 грн - заборгованість за кредитом; 5 447 339,37 грн - заборгованість за нарахованими процентами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів. Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Частиною першою ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків. Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору. Статтями 638, 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони досягли домовленості і уклали договір, в якому передбачені певні зобов`язання, то вони мають виконуватись і вважатись такими, що момент домовленості настав. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України). Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідачем факт укладення кредитного договору, також як і справжність її підпису в цьому договорі згідно матеріалів справи не заперечувався. ОСОБА_1 посилалася лише на те, що в документах на отримання кредиту її підпис відсутній. Разом з тим, під час судового засідання представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 заперечує підпис у кредитному договорі, також як і заперечує факт отримання грошових коштів за цим договором. У дублікаті заяви на видачу готівки №TR.1126521.80017/1734 від 29 червня 2016 року, долученої до матеріалів справи, відсутній підпис отримувача (а.с. 135 т. 1). Разом з тим, ПАТ «Діамантбанк» надав суду виписку по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 29 червня 2016 року по 31 липня 2018 року, з якої вбачається, що 29 червня 2016 року відбулась видача траншу кредиту за кредитним договором у розмірі 10 000 000 грн через касу комерційного банку. Частиною третьою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Відповідно до підпункту 8 пункту 3, пункту 41-42 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 року (надалі - Положення) операційна діяльність банку - сукупність технологічних процесів, пов`язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками. Операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до п.п. 51. -

55. Положення інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість. У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов`язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Банк самостійно розробляє форми регістрів синтетичного та аналітичного обліку, які повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.. Згідно з п.п. 62, 65 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України. З аналізу вищевказаного положення випливає, що виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому є належним доказом видачі та руху коштів по особовому рахунку. Виписка надана банком по особовому рахунку № НОМЕР_1 . Відповідно до п. 3.1 кредитного договору банк зобов`язаний встановити позичальнику ліміт кредитування в термін та у розмірі, вказаних в п. 1.1 цього договору, та надавати в його межах кредитні кошти позичальнику з позичкового рахунку № НОМЕР_1 шляхом видачі готівки з каси кредитодавця та/або шляхом видачі (перерахування) коштів на поточний рахунок позичальника на підставі письмового звернення позичальника до кредитодавця за отриманням кредитного траншу в межах встановленого ліміту кредитування. Отже, номер рахунку, визначений сторонами для проведення операцій за кредитним договором, співпадає із рахунком, зазначеним у виписці. Згідно виписки по особовому рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримала всі 10 000 000 грн через касу банку, а також частково сплачувала грошові кошти в рахунок погашення кредиту. Виходячи з того, що виписки по особовому рахунку є належним доказом видачі коштів, колегія суддів уважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 10 000 000 грн за кредитним договором №16-06-29-006984 від 29 червня 2016 року та визнання нею кредитних зобов`язань з огляду на часткову сплату кредиту. Окрім того, стороною відповідача не заявлялось вимог про визнання недійсним договору кредиту, а також не було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою доведення, що підпис у кредитному договорі не належить ОСОБА_1 . Таким чином, доводи відповідача про відсутність підпису ОСОБА_1 в документах на видачу кредиту, не заслуговують на увагу з огляду на наявність у матеріалах справи виписки по позичковому рахунку відповідача, яка є первинним бухгалтерським документом, а тому належним доказом у справі, та не спростовують факт надання банком і отримання ОСОБА_1 грошових коштів, передбачених умовами кредитного договору №16-06-29-006984 від 29 червня 2016 року. Отже, банком на виконання умов кредитного договору надано ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000 000 грн, проте відповідачем зобов`язання, передбачені вказаним договором, у повному обсязі не виконані, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку позивача за період з 29 червня 2016 року по 31 липня 2018 року складає 11 947 339,37 грн, з яких: 6 500 000 грн - заборгованість за кредитом; 5 447 339,37 грн - заборгованість за нарахованими процентами. Проте, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що попередній кредитор скористався своїм правом та звернув стягнення на нерухоме майно, а саме, квартири, якими було забезпечено кредитні зобов`язання відповідно до пунктів 2.1-2.1.2 кредитного договору, у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на іпотечне майно. Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За змістом статті 36 вказаного Закону після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки. Згідно пояснень представника позивача, коштів від продажу нерухомого майна на погашення існуючої перед кредитором заборгованості не вистачило, у зв`язку з чим, ТОВ «ФК «Фактор Плюс» було передано ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» на підставі договору про відступлення права вимоги №31/08-18/2 від 31 серпня 2018 року решту заборгованості за кредитним договором №16-06-29-006984 від 29 червня 2016 року всього у розмірі 23 272 490,50 грн, з яких: 6 500 000 грн - заборгованість за кредитом; 5 447 339,37 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 11 325 151,13 грн - заборгованість за штрафами та пенею. Разом з тим, у матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження існування та розміру заборгованості за кредитним договором після реалізації ТОВ «ФК «Фактор Плюс» предмета іпотеки, в якості якого виступали 5 квартир №№5, 6, 4, 7, 9, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , ціни предмета іпотеки, а також визначення обсягу майна, яке було реалізовано на виконання умов кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, зваживши на відсутність у матеріалах справи належних, допустимих та достовірних доказів існування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором після реалізації предмета іпотеки, яким було забезпечено кредит, та дійсного розміру такої заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» позовних вимог. З огляду на недоведеність позовних вимог, заява про застосування строку позовної давності апеляційним судом не вирішується. Таким чином, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги, не звернувши увагу на факт реалізації іпотечного майна та відсутність доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором після такої реалізації. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року - скасувати. У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» до ОСОБА_1 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про стягнення заборгованості - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «08» липня 2020 року. Головуючий В.А. Кравець Судді Л.Д. Поливач Л.Д. Махлай