Постанова 4824 № 369/16312/18

Справа № 369/16312/18 Головуючий в суді І інстанції Ковальчук Л.М. Провадження № 22ц-824/4525/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., за участі секретаря Гановської А.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у справі за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства із цим позовом, який обґрунтовував тим, що на підставі рішення 26 сесії 5 скликання Крюківщинської сільської ради від 19 травня 2009 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯД № 924053 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1805 га, за кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, що розташована у АДРЕСА_1 . Даний акт зареєстровано 22 листопада 2009 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 046994702947. В подальшому право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 , який у свою чергу відчужив її ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Прокурор вказує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і щодо неї не надавалося погодження для вилучення її з постійного користування ДП «Київське лісове господарство». Однак, всупереч чинним на час передачі земельної ділянки норм законодавства Крюківщинською сільська рада передала у власність землі лісового фонду, тому вважає, що оскаржуване рішення сільської ради прийнято поза межами її компетенції і подальша видача державного акту на право власності на земельну ділянку та подальше її відчуження здійснено з порушенням вимог законодавства. Крім того зазначає, що всупереч вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України оскаржуваним рішенням від 16.09.2011 року відведено у приватну власність спірну земельну ділянку з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Також прокурор вказав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокуратурі стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, і наведені факти, на думку прокурора, свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. Враховуючи викладене, прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 26 сесії 05 скликання від 19.05.2009 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серія ЯД № 924053 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1805 га за кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, що розташована у с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області, та витребувати цю ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство». Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 рокуу задоволенні позову відмовлено з підстав спливу строку позовної давності. Не погодившись із цим рішенням, Прокурор Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема те, що посилання в рішенні суду першої інстанції на недоведеність позовних вимог жодним чином не вмотивоване, суд не встановив наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для справи, не навів у судовому рішенні висновків щодо порушення права та інтересів держави у справі, крім того, на його думку, висновки суду про пропуск строку позовної давності не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки держава не могла дізнатися про порушення права на спірну земельну ділянку у 2009 році, а тому вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства, за умови належного виконання ними покладених на них державою функцій, повинно було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, починаючи з 2009 року, а прокурор пред`явив позов в інтересах держави в грудні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення 26 сесії 5 скликання Крюківщинської сільської ради від 19 травня 2009 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯД № 924053 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1805 га, за кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, що розташована у АДРЕСА_1 . Даний акт зареєстровано 22 листопада 2009 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею. Договорів оренди землі за № 046994702947. В подальшому право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 . Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час власником вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_3 , який придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 723 від 12 серпня 2015 року. На обґрунтування доводів про віднесення спірної земельної ділянки, з кадастровим номером 3222484001:01:008:0192, до земель лісогосподарського призначення, прокурор посилається на проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проект організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, план лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічні матеріали, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу. Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 29 листопада 2018 року № 571 спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2004 та 2014 років, частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 від 18 вересня 2017 року, спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 9 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 від 18 вересня 2017 року, спірна земельна ділянка частково накладається на земельну в кварталі 1 Васильківського лісництва, постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», а межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі згідно матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік. З матеріалів справи також вбачається, що 26 вересня 2019 року, на підставі заяви ОСОБА_3 від 18 квітня 2019 року, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0192 була об`єднана з іншою ділянкою з кадастровим номером 3222484001:01:001:0269 і внаслідок цього була утворена нова земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції одночасно фактично виходив, як з безпідставності позовних вимог так, і що прокурором пред`явлено позов з пропуском строку позовної давності. Однак з мотивацією такого рішення суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позову , колегія суддів не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Як роз`яснено в п.11 Постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто, пропуск позивачем строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Разом з тим, якщо такий позов є безпідставним (необґрунтованим, недоведеним тощо), то суд повинен відмовити в позові саме з цих підстав. З мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд відмовив у задоволенні позову саме за пропуском строку позовної давності. Однак, місцевим судом належним чином не надано оцінки обґрунтованості доводів прокурора і його позовних вимог та не враховано, що за законом суд у першу чергу повинен перевірити обґрунтованість позовних вимог, надати їм правову оцінку і тільки після цього вирішувати питання щодо наявності встановлених законом підстав для застосування позовної давності, а тому

мотивувальна частина рішення місцевого суду в цій частині підлягає зміні. Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог прокурора, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Згідно ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення. За змістом ст.ст. 7, 8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, закріплені за державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти; ж-1) земельні ділянки, закріплені за державними закладами фахової передвищої освіти; з) земельні ділянки, закріплені за державними закладами вищої освіти; і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; ї) землі під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у державній власності. Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (стаття 16 ЛК України). Відповідно до положень ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідно до положень ч. 2, ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. З вищевикладеного та інших письмових матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і щодо неї не надавалося погодження для вилучення її з постійного користування ДП «Київське лісове господарство». Таким чином, всупереч чинним на час передачі земельної ділянки вищенаведеним нормам законодавства, Крюківщинською сільською радою було передано у приватну власність земельну ділянку лісового фонду та з порушенням порядку зміни її цільового призначення, за відсутності на це погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, то колегія суддів виходить з наступного. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюєтьсяз того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Обчислення позовної давності в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18). Крім того, слід зазначити, що згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), зокрема про те що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-152 від 29 жовтня 2014 року, № 6-17цс17 від 22 лютого 2017 року. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду в цій частині і вважає, що перебіг позовної давності почався з моменту реєстрації державного акту на право власності у 2009 році, оскільки прокуратура веде постійний нагляд за дотриманням законодавства органами державної влади, а ДП «Київське лісове господарство» та Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства за умови належного виконання покладених на них державою функцій повинно і могло бути відомо про порушення права власності держави на їх землю з часу видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, починаючи з 2009 року. При цьому, ні ДП «Київське лісове господарство», ні Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не довели відповідними належними та переконливими доказами того факту, що вони не могли своєчасно, раніше прокуратури на протязі більше 8 років дізнатися про порушення свого цивільного права. Доводи апелянта про те, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а ДП «Київське лісове господарство» і Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не мали можливості самостійно встановити обставини, які стали підставою для звернення прокурора до суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджуються належними і допустимими доказами та не доводять поважності причин пропуску строку позовної давності. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності в цілому відповідає вищенаведеним вимогам закону і доводи апелянта у цій частині не заслуговують на увагу, а мотивувальну частину цього рішення необхідно змінити, виклавши її у редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: