Постанова 4812 № 487/3037/16-ц

03.07.20 22-ц/812/3/20 Єдиний унікальний номер справи № 487/3037/16-ц Провадження № 22-ц/812/3/20 Доповідач апеляційного суду Лисенко П.П. № 22-ц/812/6/20 П О С Т А Н О В А іменем України 03 липня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Царюк Л.М. із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі: позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_4 , переглянувши у відкритому судовому засіданні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішенняЗаводського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 23 квітня 2019 року о 14 годині 30 хвилин суддею Щербиною С.В., в приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та виділення в натурі нерухомого майна, у с т а н о в и л а: У червні 2016 року ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_3 вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним. 22 травня 1998 року сторони взяли шлюб, який рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області 04 листопада 2016 року було розірвано. За час шлюбу, вони придбали за спільні кошти у спільну сумісну власність нерухоме та рухоме майно, яке під час розлучення не ділили. Не розподіленим воно залишається і дотепер, оскільки колишнє подружжя не можуть дійти згоди щодо порядку та способу його поділу. Так, за спільні кошти, ними було придбане нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 86,3 кв.м. за літ. «Б», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оформивши набуте на ОСОБА_3 . Крім вказано, подружжя, за час спільного проживання, придбали рухоме майно, а саме: - автомобіль марки FORD CARDO, 1996 року д/н НОМЕР_1 - вартістю 10 000 гривень; - автомобіль марки МАЗ 437041-281, 2005 року, д/н НОМЕР_2 (лише документацію) - вартістю 335 гривень; - автомобіль марки ГАЗ 4301, 1995 року, д/н НОМЕР_3 - вартістю 3800 гривень; - автомобіль марки ЗАЗ 11055-42 1197, 2007 року, д/н НОМЕР_4 - вартістю 7 000 гривень; - автомобіль Mazda MPV, 2003 року - вартістю 210 000 гривень. Чотири перші автомобілі знаходяться у позивача, а останнім, розпорядилася на власний розсуд відповідач, знявши його з реєстрації. Також, ними було придбано комплекс механічних пристроїв, які, фактично, становлять собою цілісний комплекс і знаходяться у позивача, а це: - стенд розвал-сходження Trigon 709 - вартістю 125 000 гривень; - верстат шино монтажний розбірний - вартістю 17 500 гривень; - верстат шино монтажний балансувальний - вартістю 17 500 гривень; - верстат шино монтажний диско правильний - вартістю 37 500 гривень; - газову станцію (компресор), - вартістю 30 000 гривень; - пневматичні домкрати 2 одиниці загальною вартістю 6 000 гривень, вказане майно, яке знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, було придбане рухоме майно, яке знаходиться в квартирі відповідача, за адресою: АДРЕСА_2 , а це: - спальний гарнітур дубовий - вартістю 75 000 гривень; - - телевізор «Filips» 2 шт. - вартістю 5 000 гривень. кожний; - тумба під телевізор - вартістю 10 000 гривень; - кухонний гарнітур - вартістю 1 000 гривень; шафи передпокою - вартістю 1 000 гривень; - комп`ютер вартістю 17 500 гривень; - меблева стінка дитяча вартістю 1 000 гривень; - пральна машинка вартістю 5 000 гривень; - стіл вартістю 3 000 гривень, - диван вартістю 26 000 гривень та холодильник вартістю 15 000 гривень. Посилаючись на зазначене, просив залишити йому: ?автомобілі марки FORD CARDO, 1996 року д/н НОМЕР_1 , вартістю 10 000 гривень; марки МАЗ 437041-281, 2005 року, д/н НОМЕР_2 , вартістю 335 грн.; марки ГАЗ 4301, 1995 року, д/н НОМЕР_3 , вартістю 3800 грн.; марки ЗАЗ 11055-42 1197, 2007 року, д/н НОМЕР_4 , вартістю 7200 грн., стенд розвал-сходження Trigon 709, вартістю 125 000 грн.; верстат шино монтажний розбірний, вартістю 17 500 грн.; верстат шино монтажний балансувальний, вартістю 17500 грн.; верстат шино монтажний диско правильний, вартістю 37 500 грн.; газову станцію (компресор), вартістю 30 000 грн.; пневматичні домкрати 2 од. загальною вартістю 6 000 грн., диван -26 000 грн., холодильник 15 000 грн., всього на суму 295 836 гривень. У свою чергу, відповідачеві залишити: ?автомобіль Mazda MPV, 2003 року, вартістю 210000 грн.; спальний гарнітур дубовий вартістю 75000 грн.; телевізор «Filips» 2 шт. вартістю 5000 грн. кожний; тумба під телевізор вартістю 10000 грн.; кухонний гарнітур вартістю 1000 грн.; шафи передпокою вартістю 1000 грн.; комп`ютер вартістю 17500 грн.; меблева стінка дитяча вартістю 1000 грн.; пральна машинка вартістю 5000 грн.; стіл вартістю 3000 грн., загальною вартістю 333 500 гривень. Виділити йому частку з майна, що є у спільній сумісній власності, у натурі, а саме Ѕ частину нежитлового приміщення за літ. «Б», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .(а.с. 2-9 т.1). 03 серпня 2016 року позивач збільшив позовні вимоги, та, разом з іншим майном, просив, в порядку поділу спільного майна подружжя, виділити йому ще й Ѕ частку нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , автосалону з магазином автозапчастин за літ «А-3», загальною площею 465,8 кв.м. з службовою будівлею та спорудою, які відповідачем отримано у приватну власність 12 грудня 2011 року, вартість якого складає 2 001 414 гривень. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку нежитлового приміщення загальною площею 86,3 кв.м., основною площею 68,3 кв.м. літ.Б, що знаходиться по АДРЕСА_1 та виділено йому у користування ОСОБА_1 нежитлові приміщення літ. Б, що знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме: 1-6 коридор площею 7,0 кв.м., 1-8 бокс площею 36,8 кв.м., 1-9 тамбур площею 0,8 кв.м., що разом складають 44,6 кв.м. та відповідає 51/100 частки. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку нежитлового приміщення автосалону з магазином автозапчастин, за літ. А-3 загальною площею 465,8 кв.м. з службовою будівлею та спорудою, розташованого по АДРЕСА_1 . Виділено у користування ОСОБА_3 нежитлові приміщення літ. Б, що знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме: 1-1 тамбур площею 0,8 кв.м., 1-2 основне площею 14,8 кв.м., 1-3 кладова площею 6,3 кв.м., 1-4 санвузол площею 1,9 кв.м., 1-5 коридор площею 4.2 кв.м., 1-7 кабінет площею 14,4 кв.м., що разом складають 42,40 кв.м. та відповідає 49/100 частки. Виконати ремонтно-будівельні роботи: демонтувати та закласти дверні прорізи між приміщеннями 1-8 (бокс) в приміщення 1-7 (кабінет) та з приміщення 1-5 ( коридор) приміщення 1-6 (коридор). Поділ горищного простору виконується співвісне стінам, які розділяють нежитловий будинок на дві частини, що забезпечує доступ кожного із співвласника до приналежної частини перекриття та покрівлі. Виділено у користування ОСОБА_1 нежитлові приміщення автосалону з магазином автозапчастин, за літ. А-3 з службовою будівлею та спорудою, що знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме: 1-й поверх: 1-1 основне площею 71,9 кв.м., 1-2 санвузлом площею 3,2 кв.м, 1-3 насосна площею 1,7 кв.м, 2-й поверх: 1-15 вбиральня площею 1,4 кв.м, 1-16 вітрина площею 6,6 кв.м, 1-17 основне площею 22,8 кв.м, 1-18 коридор площею 7,5 кв.м, 1-19 основне площею 32,7 кв.м, 1-20 основне площею 11,4 кв.м, 1-21 санвузол площею 2,7 кв.м, 3-й поверх: 1-27 основне площею 77,3 кв.м, 1-34 вбиральня площею 1,3 кв.м, 1-35 вітрина площею 5,6 кв.м, що разом складають 246,1 кв.м. та відповідає 51/100 частки. Виділено у користування ОСОБА_3 нежитлові приміщення автосалону з магазином автозапчастин, за літ. А-3 з службовою будівлею та спорудою, що знаходяться по АДРЕСА_1 , а саме: 1-й поверх: 1-4 основне площею 45,2 кв.м., 1-5 підсобне площею 9,0 кв.м, 1-7 основне площею 14,6 кв.м, 1-11 коридор площею 6,2 кв.м.; 2-й поверх: 1-12 сходинкова клітина площею 10,8 кв.м, 1-13 вітрина площею 6,6 кв.м, 1-14 вбиральня площею 1,3 кв.м, 1-22 санвузлом площею 3,1 кв.м, 1-23 основне площею 21,3 кв.м, 1-24 основне площею 14,4 кв.м, 1-25 основне площею 23,8 кв.м, 3-й поверх: 1-26 сходинкова клітина площею 10,5 кв.м, 1-28 основне площею 43,7 кв.м, 1-29 основне площею 14,9 кв.м, 1-30 підсобне площею 3,1 кв.м., 1-31 коридор площею 2,3 кв.м., 1-32 вітрина площею 5,6 кв.м., 1-33 вбиральня площею 1,3 кв.м., що разом складають 237,7 кв.м. та відповідає 49/100 частки. Виконати ремонтно-будівельні роботи: демонтувати та закласти дверні прорізи на 2-му поверсі між приміщеннями 1-18 (коридор) в приміщення 1-12 (сходова клітина - коридор) та 3-му поверсі між приміщенням 1-26 в приміщення 1-27. Поділ горищного простору виконується співвісне стінам, які розділяють нежитловий будинок на дві частини, що забезпечує доступ кожного із співвласника до приналежної частини перекриття та покрівлі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок грошової компенсації 17 871 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 445 гривень судового збору (а.с. 229-231 т.2). Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , окремо один від одного, оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі адвокат позивача ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки судом розподілено та виділено в натурі тільки нерухоме майно нежитлові приміщення, а в решті вимог, після трирічного розгляду справи - відмовлено. Крім цього, відповідно до рішення суду розподіл нерухомого майна проведено згідно варіанту №1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 125-053 від 26.03.2018 року, але в резолютивній частині судом перелічено приміщення, які згідно зазначеного варіанту переходять у власність позивача, але вказано, що вони виділяються відповідачу. Також зазначає, що суд не розподілив судові витрати, а саме не врахував, що ним сплачено за проведення експертизи (т.2 а.с. 233-236) Відповідач просила відмовити в задоволені позову, оскільки суд І інстанції безпідставно не задовольнив їх з представником клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув її без участі представника відповідача. Судом було порушено принцип рівності сторін, що проявилось у тому, що суд не звернув увагу на доводи та докази відповідача, а саме: суд не задовольнив клопотання про залучення до участі в справі в якості третіх осіб співвласників будівлі АДРЕСА_1 . Не звернув увагу на те, що є судове рішення про поділ житлового будинку в натурі між співвласниками вказаного будинку. Також посилається на те, що суд не викликав та не допитав в якості свідків осіб, які б могли дати свідчення про те, що придбання вказаної будівлі відбувалось за кошти її батька ОСОБА_5 . Безпідставно, на її думку, суд не врахував, що вона є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює свою господарську діяльність в нежитлових приміщеннях по АДРЕСА_3 . На неї оформлено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 . З огляду на це не врахував, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя. Суд не прийняв до уваги надані документи про кримінальне провадження за фактами привласнення офіційних документів, таємного викрадення документів, майна з офісного приміщення, обладнання по діагностиці автомобілів ОСОБА_1 . Апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду 1 інстанції, в частині вирішення питання про поділ спільного рухомого майна, набутого сторонами в період шлюбу у спільну сумісну власність, скасувати, оскільки суд ухвалив його без додержанням норм матеріального й процесуального права та прийняти, в цій частині, постанову, якою провести поділ рухомого майна. В решті, рішення залишити без змін, з наступних підстав. Так, задовольняючи частково даний позов, суд 1 інстанції виходив з того, що судом встановлено, що поділу підлягає лише нерухоме майно за адресою АДРЕСА_4 бо є спільним, оскільки придбане в період шлюбу, за кошти колишнього подружжя , і частки сторін в ньому є рівними. Що ж до іншого майна, то ні одна із сторін не довела, що воно придбане за спільні кошти у спільну сумісну власність, є в наявності або приховано іншою стороною. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, не у повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав. За Конституцією України, ст.ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами. Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі. Оскаржене рішення увалено без точного дотримання вище виписаних вимог законодавства. Відповідно до ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Як вбачається з матеріалів справи, з 22 травня 1998 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2016 року (т.1 а.с. 229-230). За час шлюбу ними придбане нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 86,3 кв.м. за літ. «Б», , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та будівлю, яку добудовували, за адресою АДРЕСА_1 , оформивши набуте на ОСОБА_3 . Вартість першої споруди становить 62 108 гривень (т. 1 а.с. 13), а другої, автосалону з магазином автозапчастин за літ «А-3», загальною площею 465,8 кв.м. 2 001 414 гривень. Ніхто із сторін не довів належними та допустимими доказами, що вказані споруди не є спільним сумісним майном колишнього з подружжя, або, що хтось має більшу чим інший, частку в ньому. За такого, суд 1 інстанції вірно визнав вказані об`єкти нерухомості спільним майном сторін і, відповідно до рівності їх часток в ньому, провів їх поділ. Колегія не знаходить підстав для скасування чи зміни рішення в цій частині. Що ж до твердження ОСОБА_3 про те, що зазначені приміщення є її особистим майном, оскільки 13 травня 1998 року вона продала за 11 000 гривень квартиру АДРЕСА_5 , яка належала їй ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище) та її неповнолітній дочці ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності та 03 травня 2001 року купила нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 за 6 700 гривень. Проте, сама по собі послідовність вчинення названих угод не є беззастережним доказом тверджень відповідача. Інших доказів таким твердженням нею надано не було, хоча за процесуальним законом, то є її обов`язком. Заявлені стороною відповідача свідки, не підтвердили у своїх свідченнях обставини, які б свідчили про створення батьками відповідача об`єктів нерухомості, як об`єктів своєї власності. За розпорядженнями батька відповідача, який обіймав керівну посаду в юридичній особі, одні із свідків забезпечували перевезення будівельних матеріалів на будівельні майданчики, а інші, виконували певний обсяг робіт. При цьому усі підтверджували, що будівництвом опікувалися обидва із сторін. Що ж до оплати за виконане, то достовірних даних, не надали, підтвердивши лише загальне керування ремонтними роботами з боку батька відповідача. За такого, зазначене спірне нерухоме майно є спільною власністю подружжя. За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них» (яка була чинною на час розгляду судами справи). Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55 (далі - Інструкція). Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України, а тому суд 1 інстанції, без порушень провів поділ нерухомого майна і підстав для скасування такого поділу колегія не вбачає. В той же час, висновки суду 1 інстанції щодо відмови у поділі рухомого майна, як на думку колегії, є помилковими. Подружжям, за час спільного проживання, було придбане рухоме майно, частина з якого зареєстроване на позивача. Зокрема це: - автомобіль марки FORD CARDO, 1996 року д/н НОМЕР_1 , дата реєстрації 11 березня 2015 року ; - автомобіль марки МАЗ 437041-281, 2005 року, д/н НОМЕР_2 , дата реєстрації 15 серпня 2014 року; - автомобіль марки ГАЗ 4301, 1995 року, д/н НОМЕР_3 , дата реєстрації 01 лютого 2013 року; - автомобіль марки ЗАЗ 11055-42 1197, 2007 року, д/н НОМЕР_4 , дата реєстрації 05 липня 2014 року; На відповідача зареєстровано лише автомобіль Mazda MPV, 2003 року, дата реєстрації 22 травня 2004 року. В порядку поділу спільного сумісного майна, ОСОБА_1 просив виділити йому всі автомобілі, крім Mazda MPV, 2003 року. Проте, суд І інстанції, повністю відмовив у зазначених вимогах, з тієї підстави, що відповідач не заявляла зустрічного позову щодо цього майна. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду І інстанції, в цій частині рішення, вважає його помилковим, не обґрунтованим та не законним, виходячи з наступних підстав. Згідно з ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Оскільки ОСОБА_1 пред`являючи позов про поділ спільного майна подружжя, зазначив вищевказані автомобілі та просив виділити йому всі, крім Mazda MPV, 2003 року, то суд І інстанції відповідно до вимог чинного законодавства повинен був їх поділити, навіть якщо відповідач зустрічного позову щодо зазначеного майна не пред`являла, вона все рівно має право на грошову компенсацію вартості її частки у спільному майні. З огляду на викладені обставини, вказані автомобілі також слід визнати спільним майном подружжя і, відповідно до конкретного користувача ними, їх місця знаходження, вартості, визначеної експертною установою оцінки, поділити. При цьому, розпорядження сторонами ними, не перешкоджає цьому. Майно, яким сторона розпорядилася тягне за собою, як наслідок, виділення цього майна відповідній особі. Відповідно до проведеної експертизи Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №19-1091/1092/1093/1094/1095 від 12 березня 2020 року (т.3 147-159), призначеної ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року, ринкова вартість досліджуваних транспортних засобів на момент дослідження, без врахування технічного стану, без врахування розукомплектації, становить: -марки FORD CARDO, 1996 року д/н НОМЕР_1 , вартістю 130 272 гривень 25 копійок; -марки МАЗ 437041-281, 2005 року, д/н НОМЕР_2 , вартістю 164 640 гривень; -марки ГАЗ 4301, 1995 року, д/н НОМЕР_3 , вартістю 95 300 гривень; -марки ЗАЗ 11055-42 1197, 2007 року, д/н НОМЕР_4 , вартістю 45 820 гривень; -автомобіль Mazda MPV, 2003 року, вартістю 184 540 гривень. За такого, за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, слід залишити зазначені автомобілі, крім Mazda MPV, 2003 року, на загальну суму 436 032 гривень 25 копійок. Відповідно до інформації, наданої апеляційному суду регіональним сервісним центром МВС в Миколаївській області, автомобіль Mazda MPV, 2003 року з 22 травня 2004 року по 02 липня 2016 року перебував у власності ОСОБА_3 (т.3 а.с. 182). 02 липня 2016 року вищевказаний транспортний засіб було знято з обліку для реалізації громадянином ОСОБА_8 , який діяв за дорученням серії НОМЕР_5 та станом на 2020 рік зазначений автомобіль значиться як знятий з обліку для реалізації. Відповідно до вищевикладеного, Mazda MPV, 2003 року, не зважаючи на те що на реєстрації не перебуває, є також спільним майном подружжя ОСОБА_9 , оскільки придбане в період шлюбу. Відповідно до побажань сторін по справі, автомобіль Mazda MPV, 2003 року, вартістю 184 540 гривень, слід залишити за ОСОБА_3 . Стосовно майна, яке за твердженням позивача, було придбано в період шлюбу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та використовується для здійснення підприємницької діяльності, а саме: стенд розвал-сходження Trigon 709, вартістю 125 000 гривень; верстат шино монтажний розбірний, вартістю 17 500 гривень; верстат шино монтажний балансувальний, вартістю 17 500 гривень; верстат шино монтажний диско правильний, вартістю 37 500 гривень; газову станцію (компресор), вартістю 30 000 гривень; пневматичні домкрати 2 одиниці загальною вартістю 6 000 гривень, то хоч матеріали справи і не містять жодного документу про його походження, дату та ціну придбання, проте, враховуючи, що жодної із сторін не заперечувалося його придбання в період шлюбу, то його теж слід вважати спільним майном, і, взявши узгоджену сторонами їх вартість, слід розподілити, передавши, виходячи із способу використання в підприємницькій діяльності позивачем, останньому, стягнувши з нього на користь відповідача компенсації її частки. Оскільки районний суд цього не зробив, то поділ слід провести постановою суду апеляційної інстанції. Крім того, спільним для сторін є і майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 : а саме, -спальний гарнітур дубовий вартістю 2 500 гривень, -телевізор «Filips» 2 шт. загальною вартістю 4 600 гривень, -тумба під телевізор вартістю 70 гривень, -кухонний гарнітур вартістю 1 000 гривень, -шафи передпокою вартістю 95 гривень, -комп`ютер вартістю 574 гривні 75 копійок , -меблева стінка дитяча вартістю 383 гривні 16 копійок , -пральна машинка вартістю 1 572 гривні, -стіл вартістю 63 гривні 86 копійок -диван вартістю 95 гривень 79 копійок - холодильник вартістю 830 гривень 19 копійок, а всього на суму 196 324 гривні 75 копійок. Виходячи із звіту оцінки цього майна, місця знаходження і волі сторін, його слід виділити відповідачу. Таким чином, поділ рухомого майна, набутого в період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у спільну сумісну власність слід провести наступним чином: виділивши у приватну власність ОСОБА_1 : - автомобілі -марки FORD CARDO,1996року д/н НОМЕР_6 вартістю 130 272,25 гривень; марки МАЗ 437041-281, 2005 року, д/н НОМЕР_2 вартістю 164 640 гривень; марки ГАЗ 4301, 1995 року, д/н НОМЕР_3 вартістю 95 300 гривень; марки ЗАЗ 11055-42 1197, 2007 року, д/н НОМЕР_4 вартістю 45 820 гривень; стенд розвал-сходження Trigon 709 вартістю 125 000 гривень; верстак шино монтажний розбірний вартістю 17 500 гривень; верстак шино монтажний балансувальний вартістю 17 500 гривень; верстак шино монтажний диско правильний вартістю 37 500 гривень; газову станцію (компресор) вартістю 30 000 гривень; пневматичні домкрати 2 одиниці загальною вартістю 6 000 грн., а всього на суму 669 532 гривні 25 копійок. Виділити у приватну власність ОСОБА_3 : -автомобіль Mazda MPV, 2003 року, вартістю 184 540 гривень. -спальний гарнітур дубовий вартістю 2 500 гривень, -телевізор «Filips» 2 шт. загальною вартістю 4 600 гривень, -тумба під телевізор вартістю 70 гривень, -кухонний гарнітур вартістю 1 000 гривень, -шафи передпокою вартістю 95 гривень, -комп`ютер вартістю 574 гривні 75 копійок , -меблева стінка дитяча вартістю 383 гривні 16 копійок , -пральна машинка вартістю 1 572 гривні, -стіл вартістю 63 гривні 86 копійок -диван вартістю 95 гривень 79 копійок - холодильник вартістю 830 гривень 19 копійок, а всього на суму 196 324 гривні 75 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 236 603 гривні 75 копійок, як різницю між вартістю ідеальною та реально виділеною частками у спільному рухомому майні колишнього подружжя. Рішення суду 1 інстанції, в частині вирішення вимог про розподіл нерухомого майна, що перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в тому числі і щодо стягнення різниці між вартістю ідеальної і реально виділеною частками, та, в частині поділу нерухомого майна в натурі, а також розподілу судових витрат - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2019 року, в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного рухомого майна, набутого ними в період шлюбу у спільну сумісну власність скасувати та прийняти в цій частині постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя рухомого майна, набутого ними в період шлюбу у спільну сумісну власність задовольнити частково. Провести поділ рухомого майна, набутого в період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у спільну сумісну власність, виділивши у приватну власність ОСОБА_1 : - автомобілі -марки FORD CARDO,1996року д/н НОМЕР_6 вартістю 130 272,25 гривень; марки МАЗ 437041-281, 2005 року, д/н НОМЕР_2 вартістю 164 640 гривень; марки ГАЗ 4301, 1995 року, д/н НОМЕР_3 вартістю 95 300 гривень; марки ЗАЗ 11055-42 1197, 2007 року, д/н НОМЕР_4 вартістю 45 820 гривень; стенд розвал-сходження Trigon 709 вартістю 125 000 гривень; верстак шино монтажний розбірний вартістю 17 500 гривень; верстак шино монтажний балансувальний вартістю 17 500 гривень; верстак шино монтажний диско правильний вартістю 37 500 гривень; газову станцію (компресор) вартістю 30 000 гривень; пневматичні домкрати 2 одиниці загальною вартістю 6 000 грн., а всього на суму 669 532 гривні 25 копійок. Виділити у приватну власність ОСОБА_3 : -автомобіль Mazda MPV, 2003 року, вартістю 184 540 гривень. -спальний гарнітур дубовий вартістю 2 500 гривень, -телевізор «Filips» 2 шт. загальною вартістю 4 600 гривень, -тумба під телевізор вартістю 70 гривень, -кухонний гарнітур вартістю 1 000 гривень, -шафи передпокою вартістю 95 гривень, -комп`ютер вартістю 574 гривні 75 копійок , -меблева стінка дитяча вартістю 383 гривні 16 копійок , -пральна машинка вартістю 1 572 гривні, -стіл вартістю 63 гривні 86 копійок -диван вартістю 95 гривень 79 копійок - холодильник вартістю 830 гривень 19 копійок, а всього на суму 196 324 гривні 75 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 236 603 гривні 75 копійок, як різницю між вартістю ідеальною та реально виділеною частками у спільному рухомому майні колишнього подружжя. Рішення, в частині вирішення вимог про розподіл нерухомого майна, що перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в тому числі і щодо стягнення різниці між вартістю ідеальної і реально виділеною частками, та, в частині поділу нерухомого майна в натурі а також розподілу судових витрат - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П. Лисенко Судді : Н.В. Самчишина Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 07.липня 2020 року.