Постанова 4855 № 640/3479/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3479/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- У С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2019 року №0000861401, в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість 2 383 273,00 грн. Позовні вимоги обґрунтувано тим, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ "Панпія" не відповідають фактичним обставинам справи, а реальність господарських операцій з даним контрагентом у періоді, що перевірявся, підтверджена первинними документами. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2020 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у м.Києві звернулосьз апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі представник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві просить здійснити процесуальне правонаступництво замінивши відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №682-р від 21.08.2019 року Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінетів Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби ДПС у м. Києві. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі наказу від 17.07.2018 року №11266, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Комплекс Агромарс" з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.03.2018 року. За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 17.10.2018 №632/26-15-14-01-05/30160757, згідно висновків якого позивачем порушено пункт 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.2 статті 200, пункти 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 6 926 721,00 грн. Позивачем подано заперечення на акт перевірки, які, відповідно до пояснень позивача, залишені відповідачем поза увагою. На підставі акта перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2018 року №0014401401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість 3 499 256,00 грн. Позивачем оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України. Рішенням Державної фіскальної служби України від 21.01.2019 року №2545/6/99-99-11-04-01-25 про результати розгляду скарги скарга позивача задоволена частково, податкове повідомлення-рішення від 12.11.2018 року №0014401401 скасовано в частині завищення від`ємного значення податку на додану вартість у сумі 1 115 983,00 грн. та залишено в силі в частині завищення від`ємного значення податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю "Панпія" у сумі 2 383 273,00 грн. На підставі даного рішення Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.01.2019 року №0000861401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість 2 383 273,00 грн. Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його таким, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних пс .ожень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Приписи п. 135.1 ст. 135 ПК України визначають, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. За правилами п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу. Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV). Отже, з вищезазначеної норм закону слідує, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК). За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.З ГК України). Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Судом в становлено, що 19 лютого 2018 року між покупцем ТОВ «Комплекс Агромарс» та постачальником ТОВ «Панпія» укладено договір поставки соєвих бобів №32/2018/КАМ/О відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товоар належної якості та в обумовлені сторонами строки. Предметом договору є поставка соєвих бобів, насіння сої, призначене для кормових потреб, що має високий вміст рослинних білків. Постачальник гарантує, що він є власником товару, який поставляється за цим договором. Відповідно до п.2.1.1 Термін «DAP- DELIVERED AT PLACE» одначає, що постачальник здійснює поставку покупцю товару з розвантаженням з прибулого транспортного засобу в названному місці призначення та несе всі витрати і ризики, пов`язані з доставкою товару до складу покупця. До договору сторонами було укладено додаток 1 зразки відтиску факсиміле та додаток 2 - якісні показники товару. На підтверджння реальності господарської операції позивачем надано накладні на товар - сою 2017 року, товаро-транспортні накладні. Окрім того, відповідно до акту перевірки зазначено, що під час перевірки вивчались договори поставки, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, рахунки фактури, сертифікати якості, тощо. Як убачається з акта перевірки, позиція відповідача про завищення позивачем суми від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 2 383 273,00 грн. ґрунтується на висновках про відсутність реального характеру господарських операцій ТОВ "Комплекс Агромарс" із ТОВ "Панпія". У товарно-транспортних накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, замовником та відправником є ТОВ "Панпія", вантажоодержувачем - ТОВ "Комплекс Агромарс" (філія "Кагарлицький елеватор"), автомобільним перевізником - ТОВ "Агро Логістик", ТОВ "Логістик", ТОВ "Транс Авто", ТОВ "Автотранс", ФОП ОСОБА_1 . Доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних на перевезення придбаного у ТОВ "Панпія" позивачем товару, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, у т.ч самими товарно-транспортними накладними та змістом акта перевірки. В обгрунтування відсутності господарської діяльності по даним правовідносинам, відповідачем вказано, що за даними Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) встановлено, що податкові накладні на перевезення вантажів ТОВ "Агро Логістик", ТОВ "Логістик", ТОВ "Транс Авто", ТОВ "Автотранс", ФОП ОСОБА_1 на адресу ТОВ "Панпія" відсутні, у зв`язку із чим відповідач дійшов висновку про сумнівність факту перевезення даними контрагентами товару. Також відповідачем зазначено про те, що в ЄРПН на адресу ТОВ "Панпія" за весь період діяльності відсутні зареєстровані від підприємств-постачальників податкові накладні з номенклатурою: соя 2017 року. У зв`язку із цим відповідач вважає, що неможливо ідентифікувати фактичний рух активу по ланцюгу постачання товару та, відповідно, його походження. Зазначені доводи відповідача на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки сам факт відсутності реєстрації перевізниками подакових накладних в реєстрі та відсутність відповідних податкових розрахунків не можуть свідчити про нездійснення перевезення товарів. Як зазначив позивач, податковим органом не надано доказів того, що під час здійснення позивачем господарської діяльності з ТОВ «Панпія» зазначене товариство та інші суб`єкти господарювання не знаходились за юридичною адресою, не подавали звітності. Колегія суддів вважає, що наявність порушень податкового законодавства з боку ТОВ «Панпія», в т.ч. неподання звітності, недекларування податкових зобов`язань, не може бути доказом не здійсненння саме позивачем господарської діяльності по укладеним договорам, а порушенння контрагентом позивача та контагентами ТОВ «Панпія» податкового законодавства має правові наслідки саме для цих суб`єктів господарювання, тоді як позивач не може відповідати за такі порушення. Як зазначено представником відповідача в суді першої інстанції, контролюючі органи не здійснювали перевірку ТОВ "Панпія" по спірним господарським операціям та не здійснювалась перевірка контрагентів даного товариства з питання реєстрації податкових накладних щодо перевезення вантажів на адресу ТОВ "Комплекс Агромарс". В судовому засіданні представник позивача пояснила, що в рамках чинного законодавства позивачем було проведено перевірку контрагента шляхом ознайомлення з установчими документами, зібрана інформація з інтернет ресурсів, зокрема, спеціалізованих веб-сайтів, де розміщується інформація щодо сумнівних суб`єктів господарювання. Після того, як було встановлено відсутність негативної інформації щодо ТОВ "Панпія" з ним було укладено договір поставки. Щодо доводів відповідача про наявність кримінального провадження №42016100000001129 від 16.11.2016, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 212, частини 2 статті 364 Кримінального кодексу України, в ході якого встановлено, що протягом січня-лютого 2018 року особами здійснено реєстрацію та придбання ряду суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, серед них і ТОВ "Панпія", колегія суддів зазначає наступне. В ході перевірки податковим органом було встановлено, що у даного суб`єкта господарювання були відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутні основні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутні основні фонди та кваліфікований персонал, а також номенклатура придбаних товарів (робіт/послуг) не відповідає реалізованим. Суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин між ТОВ "Комплекс Агромарс" та ТОВ "Панпія" оскільки доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду. Вирок суду, який би набрав законної сили та який би свідчив про встановлені обставини щодо господарських операцій позивача та ТОВ «Панпія»", відповідач до суду не надав. Щодо доводів відповідача з приводу відсутності відносин контрагентів із перевізниками, то відповідачем не проводилися перевірки контрагентів по ланцюгу постачання, а твердження відповідача ґрунтується на аналізі інформаційних баз. Суд першої інстанції вірно вказав, що інформація з таких баз не може бути беззаперечним доказом відсутності реальності спірних господарських операцій, оскільки, як було зазначено вище, контрагенти по ланцюгу постачання могли допустити порушення вимог законодавства щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та декларування податкових зобов`язань, чого контролюючими органами перевірено не було. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що між ТОВ «Панпія» та позивачем дійсно склалися реальні господарсько-правові відносини, результатом яких став реальний рух активів, зміна майнового стану сторін, товар використано у господарській діяльності позивача, що підтверджується належно складеними первинними бухгалтерськими документами, до яких претензій у податкового органу не має, та отримано позитивний фінансовий результат від даної операції. Колегія суддів бере до уваги, що за будь-яких умов оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Платних несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів. Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Також, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальників, а тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, не є обґрунтованим та належним засобами доказування, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями. Враховуючи зазначене та те, що судом, в межах розгляду цієї адміністративної справи не встановлено ознак фіктивності чи нереальності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки від 17.10.2018 року № 632/26-15-14-01-05/30160757 про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Як наслідок, неправомірними є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки. Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з положеннями статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 07 липня 2020 року.