Постанова 4813 № 502/1152/19

Номер провадження: 22-ц/813/6665/20 Номер справи місцевого суду: 502/1152/19 Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.07.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шипілов Олександр Вікторовича, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та процентів за користування ними, встановив: 12 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути безпідставно набуті грошові кошти та проценти за користування ними з останньої. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що в період з 08.12.2014 р. по 16.10.2018 р. ним перераховувалися щомісячні платежі на загальну суму 24 600 грн. на рахунок відповідачки № НОМЕР_1 в ПАТ «Державний ощадний бак України», де призначення платежу зазначалося як «сплата аліментів». Разом з тим, відсутнє будь-яке судове рішення, яке б визначало сплату аліментів від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 і яка доводиться позивачу колишньою тещею. Будь-які зобов`язання щодо сплати коштів з боку позивача на користь відповідачки також відсутні (розписки, заборгованість тощо). Таким чином, кошти, які перераховувалися позивачем на користь відповідачки, на думку позивача одержано безпідставно. Крім того, рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 18.07.2014 р. у цивільній справі № 502/2391/13ц визначено обов`язок позивача зі сплати аліментів позивачем на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн., щомісячно, починаючи з 13.09.2013 р. та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де здійснюється виконавче провадження ВП№58809040 про стягнення коштів на користь третьої особи. З метою досудового врегулювання спору 18.05.2019 р. позивач направив відповідачці вимогу щодо повернення безпідставно отриманих коштів та відшкодування процентів зі строком повернення до 01.06.2019 р. Така вимога надсилалася листом з описом вкладення. Разом з тим, відповідачка проігнорувала дану вимогу та кошти не повернула. Посилаючись на вказані обставини, позивач вказав, що відповідачка повинна повернути позивачу безпідставно отримані кошти за період з 08.12.2014 р. по 28.08.2018 р. в сумі 24 600 грн. та відшкодувати позивачу проценти за весь час користування чужими грошовими коштами, а саме з 09.12.2014 р. по 16.10.2018 р. в сумі 13441, 94 грн., всього 38041,94 грн. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року в позові ОСОБА_1 було відмовлено повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Кілійського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року, та постановлення нового, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. 09.06.2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що судом першої інстанції законно та обґрунтовано прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін (а.с. 192-194). У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 07.07.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК Україниапеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 07.07.2020 року. При цьому колегією суддів враховано, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, останні отримали належним чином (а.с. 185-191). У зв`язку з цим, після проведення підготовчих дій, розгляд справи призначено ухвалою суду від 06.07.2020 року та відбувся 07.07.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем добровільно спалчувалисть вказані кошти відповідацчі на утримання його дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому не доведено факту недобросовісності, або зловживань з боку відповідача. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на таке. Відповідно до положень ст.1212 ЦК України, якими позивач обґрунтовує свої вимоги у справі, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Аналізуючи положення вказаної норми закону, слід дійти висновку, що положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення Глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Так, згідно ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. За змістом ст.1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Колегія суддів звертає увагу, що під відсутністю правової підстави, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Таким чином, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. За вказаних обставин, апеляційний суд вважає, що слід дійти висновку про те, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення створення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч. 2 ст. 11 ЦК України. Апеляційний суд звертає увагу, що лише в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03.06.2015 у справі № 6-100цс15, з якою також погодився Верховний Суд у постанові від 05.12.2018 у справі № 367/6344/16-ц, оскільки правові позиції Верховного Суду є обов`язковими для застосування всіма судами України. З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішенням Кілійського районного суду Одеської області № 502/2391/13-ц від 18.07.2014 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти в розмірі 600 грн., щомісячно, починаючи з 13.09.2013 року та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18). Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві 05.04.2019 р. відкрито провадження ВП № 58809040 відносно ОСОБА_1 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 600 грн., щомісячно, починаючи з 13.09.2013 року та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19). При цьому, з матеріалів справи вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на утриманні матері ОСОБА_3 , баби ОСОБА_2 та діда ОСОБА_5 , що підтверджується довідками Василівської сільської ради Кілійського району Одеської області № 389, 390 від 03.09.2019 р. та актом депутата Василівської сільської ради від 03.09.2019 р. (а.с. 47-49) Крім того, згідно довідки Василівського НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-дитячий садок» Кілійської РДА ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує НВК з 2017 р. Вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_2 та її мати. Вони систематично цікавляться успіхами дівчини, відвідують батьківські збори, свята, приймають участь у ремонті класу. Батько дитини вихованням не займається, не цікавиться успіхами в навчанні (а.с. 50). З долучених до позовної заяви копій квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 було проведено грошові перекази в основному у розмірі 600 грн. з призначенням платежу «допомога родичам», «аліменти на ОСОБА_4 » та прийнято готівку для переказу по системі «Швидка копійка», відповідні кошти позивач надавав добровільно, за власною ініціативою та протягом тривалого періоду часу (а.с. 5-17). Під час розгляду справи у суду першої інстанції третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 було підтверджено, що позивач у даній справі через неприязні стосунки з нею відмовлявся виплачувати їй аліменти, присуджені за рішенням суду на утримання їх спільної дитини, але він відправляв кошти на ім`я її матері та в подальшому вимагав від неї фото покупок, які вона мала здійснити за ці кошти для забезпечення потреб дитини. У даному випадку колегія суддів вважає, що підстави, передбачені законом, для віднесення сплачених в добровільному порялку грошових коштів в якості аліментів і матеріальної допомоги на утримання дитини до безпідставно набутих відповідачем, відсутні. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив усі обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку що відповідні кошти ОСОБА_1 надавав добровільно, за власною ініціативою та протягом тривалого періоду часу, на утримання його доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виключає можливість рахункової, або будь-якої іншої помилки в його діях. При цьому відповідачка жодних недобросовісних дій, які могли сприяти тому, що позивач перерахував на її ім`я відповідні кошти, не вчиняла. У зв`язку з викладеним, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і сторонами не надано таких нових доказів у суді апеляційної інстанції. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 137, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, залишити без задоволення. Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра