Ухвала КЦС ВС № 489/3252/17

Ухвала 30 червня 2020 року м. Київ справа № 489/3252/17 провадження № 61-9012ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - Альфа-Банк), як правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року в указаній вище справі. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, а отже, питання про відкриття касаційного провадження не може бути вирішене з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. В порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. У касаційній скарзі заявник порушує питання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на те, що він за цією категорією справ звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Позивачі у справах про захист їхніх прав як споживачів звільнені від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» не лише у суді першої інстанції. Порушені права споживача можуть бути захищені не лише у суді першої інстанції, але й у судах інших інстанцій, розгляд справи в яких є частиною єдиного цивільного процесу. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у зв`язку із цим обставини, зазначені вище, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, а тому у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору слід відмовити. Доводи зазначеного клопотання про те, що ОСОБА_1 при поданні касаційної скарги звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими з огляду на те, що вказана справа пов`язана не з порушенням прав споживача, а стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій ОСОБА_1 є відповідачем у справі. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 потрібно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 1 листопада 2011 року (зі змінами). Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на момент подачі позову) у разі подання юридичною особою до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору, що підлягає сплаті, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позов у справі пред`явлено в липні 2017 році та містить одну позовну вимогу майнового характеру (стягнення заборгованості - 25 942,78 дол. США, що станом на 01 липня 2017 року за курсом НБУ еквівалентна - 677 080,62 грн). Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року визначено у розмірі 1 600 грн. З огляду на положення зазначених норм законів та заявленої позовної вимоги майнового характеру, за подання касаційної скарги заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 20 312,42 грн (677 080,62 грн Х 1,5%)Х 200 %. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перерахувати або внести до УК у Печерському районі/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку:

207. На підтвердження сплати судового збору у встановленому чинним законодавством розмірі необхідно надати суду відповідний документ. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені частиною другою статті 389 ЦПК України. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, однак не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України із відповідним обґрунтуванням. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. При цьому під порушенням норм матеріального та процесуального права розуміється певна (певні) норма (норми) певного закону (законів), у випадках передбачених частиною 2 статті 376 ЦПК України (порушення норм матеріального права) або здійснення процесуальних дій всупереч приписам процесуального закону (порушення норм процесуального права). Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. Отже, у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України та/або пункт ( абзац та\або пункт) статей 392 та/або 411 ЦПК України який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) подачі цієї касаційної скарги та обґрунтування (мотивування) наявності цієї підстави (підстав). За таких обставин, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити підставу (підстави) із зазначенням конкретного конкретних пункту (пунктів), на який (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтовано (мотивовано) наявності цієї підстави (підстав), та надати копії уточнених скарг відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків. Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину». Керуючись статтями 185, 392, 393, пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір»

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - Альфа-Банк), як правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишити без руху. Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали, але який не може перевищувати десять днів з дня закінчення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Петров