Постанова 4824 № 381/456/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 381/456/20 Головуючий у 1-й інст. - Соловей Г.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/8641/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Соловей Г.В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що 13.03.2018 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 4500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 15.12.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 14 010,59 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 9 938,23 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 1276,07 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України - 1652,93 грн., фіксована частина штрафу - 500,00 грн., процентна складова штрафу - 643,36 грн. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.03.2018 року у розмірі 9 938 грн 23 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1490 грн 95 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. Посилається на те, що судом не враховано висновки Верховного Суду викладені у постановах від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі №642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі №127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі №375/250/18. Відповідачем у день отримання кредитної картки за укладеним договором підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, тобто відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу. Суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків та відсотків за ст.625 ЦК України, а також у стягненні неустойки. Згідно паспорта споживчого кредиту, що містить підпис відповідача сторонами погоджено всі істотні умови договору, у тому числі щодо сплати штрафу. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору укладеного 13.03.2018 року з АТ КБ «Приватбанк», тому з нього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 938,23 грн.Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що 13.03.2018 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н про надання банківських послуг, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4 500,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. При цьому відповідач погодився, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір. Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути заборгованість у розмірі 14 010,59 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 9 938,23 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 1 276,07 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України - 1 652,93 грн., фіксована частина штрафу - 500,00 грн., процентна складова штрафу - 643,36 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідностатей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (у даному випадку - АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто, дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі шляхом прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що позичальник зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що він може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни, тощо. Проте сама воля позичальника на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті - заяві позичальника ОСОБА_1 від 13.03.2018 року (б/н) відсутній визначений договором розмір процентів за користування кредитом. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту просив, зокрема, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, проценти за користування кредитними коштами та штрафи. При цьому, під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки та штрафи. Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови, та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомився та погодився відповідач. Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказанідокументи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів, та саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування, і що не спростовано позивачем під час розгляду справи. Не можна застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (13.03.2018 року) до моменту звернення до суду із позовом (18.02.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин. Надані АТ КБ «Приватбанк» Умови та правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №711/1220/17. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та наявні у матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.03.2018 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів. В позовній заяві АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 14 010,59 грн., з яких, зокрема 9 938,23 грн. - заборгованість за кредитом. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором від 13.03.2018 року за тілом кредиту у розмірі 9 938,23 грн. Доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту та штрафів, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на те, що відповідач підписуючи анкету - заяву від 13.03.2018 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14) щодо форми кредитного договору, зазначивши, що підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання. Отже, підписана анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета - заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. До апеляційної скарги представник позивача надав паспорт споживчого кредиту, виписку по кредитному рахунку відповідача та довідки. Як вбачається з матеріалів справи, вказані документи представником позивача не були надані до суду першої інстанції, а позивач не заявив клопотання апеляційному суду про прийняття нових доказів. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За умовами ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки доказів неможливості подання паспорта споживчого кредиту, виписки по кредитному рахунку відповідача та довідки до суду першої інстанції позивачем не було подано, клопотання про приєднання нових доказів позивачем не заявлено, апеляційний суд не приймає до уваги приєднаних до апеляційної скарги паспорта споживчого кредиту, виписки по картковому рахунку та довідки. Враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом та штрафів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача боргу по сплаті процентів за користування кредитом та штрафів, у зв`язку з їх недоведеністю. Твердження скаржника про те, що підписавши паспорт споживчого кредиту відповідач був ознайомлений з умовами користування отриманою ним кредитною карткою, знав про умови щодо сплати процентів, неустойки та штрафів, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказаний паспорт споживчого кредиту не прийнято апеляційним судом як належний доказ відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України. Твердження скаржника про те, що судом не взято до уваги висновки Верховного Суду викладені у постанові від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі №642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі №127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі №375/250/18 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновки суду викладені у вказаних постановах стосуються факту укладення кредитного договору, що не являється предметом даного спору. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в ухвалі від 21 січня 2020 року у справі №317/2632/19 вказав, що «Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Так, на даний момент існує єдина правова позиція, що стосується предмета спору у даній справі, сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань. За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав позивача. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення. Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 06 липня 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.