Постанова 4824 № 761/34738/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №761/34738/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8539/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 5 лютого 2020 року (суддя Притула Н.Г.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановила: у вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 29 820грн 82коп. за кредитним договором від 1 вересня 2015р. та судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 1 вересня 2015р. відповідач отримав кредит у розмірі 6 000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 20 травня 2019р. становить 29 820грн 82коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 926грн 18коп., за простроченим тілом кредиту у розмірі 9 229грн 64коп., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у розмірі 14 668грн 79коп., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн у розмірі 1 099грн 98коп., а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 1 396грн 23коп. (процентна складова). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 5 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати. Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позичальник у анкеті-заяві висловив згоду на те, що заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві, і не заперечував факт укладення договору, ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. Крім того, позивач зазначає про надання до апеляційної скарги виписки по рахунку відповідача, яка підтверджує встановлення кредитного ліміту та користування відповідачем кредитними коштами. Також позивач посилається на те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами; відповідач не надав доказів, що його не було ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку або його було ознайомлено з іншими умовами та правилами. Позивач посилається на те, що наданий суду розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, а якщо суд не згоден з ним, він повинен навести у рішенні свій розрахунок. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 1 квітня 2017р. ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодився, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також ОСОБА_1 у заяві підтвердив, що ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами. Примірник договору про надання банківських послуг погодився отримати шляхом роздруківки з сайту https://privatbank.ua. Прохання видати кредитну картку заява не містить. Також у заяві не зазначено, який саме вид банківських послуг ОСОБА_1 бажає отримати. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 20 травня 2019р. у відповідача наявна заборгованість за договором від 1 вересня 2015 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 926грн 18коп., за простроченим тілом кредиту у розмірі 9 229грн 64коп., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у розмірі 14 668грн 79коп., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн у розмірі 1099,98грн, а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 1 396грн 23коп. (процентна складова). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами кредитного договору з визначенням умов надання кредиту та його погашення, погодження сторонами його істотних умов, Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а підписання відповідачем лише однієї анкети-заяви, не може свідчити про факт укладення кредитного договору. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів видачі відповідачу кредитної картки із встановленням певного кредитного ліміту та перерахування банком грошових коштів на таку картку. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає наявним у матеріалах справи доказам та ґрунтується на нормах матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Однак, ні анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , ні Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду позивачем, не містять ні розміру кредиту, ні розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору, ні строки та порядок погашення кредиту, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не надано доказів укладення з відповідачем саме кредитного договору. Крім того, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана ОСОБА_1 , не містить прохання видати йому кредитну картку та встановити відповідний кредитний ліміт. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таких доказів позивачем суду першої інстанції надано не було. При цьому, наявний у матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містить ні розміру кредитного ліміту, який був погоджений сторонами, ні розміру процентної ставки, який відповідач погодився сплачувати за користування кредитними коштами. Крім того, позивачем суду першої інстанції надана анкета-заява, підписана ОСОБА_1 1 квітня 2017 року, будь-яких доказів укладення з відповідачем договору 1 вересня 2015 року позивачем суду не надано. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, зобов`язання позичальника повернути кошти виникає тільки у разі надання таких коштів кредитодавцем, а відтак позивач повинен був надати суду першої інстанції докази у підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви від 1 квітня 2017 року, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості за договором від 1 вересня 2015 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять дати їх прийняття чи затвердження, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/. Доказів надання відповідачу кредитних коштів або користування ним кредитними коштами до позовної заяви додані позивачем не були. Доводи апеляційної скарги про те, що виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, так як розрахунок заборгованості не є належним документом у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України, який підтверджує видачу кредитної картки та користування кредитними коштами саме відповідачем. Крім того, наданий розрахунок заборгованості проведений за договором від 1 вересня 2015 року, доказів укладення якого з ОСОБА_1 позивачем не надано. Доводи апеляційної скарги, що у разі незгоди судом з наданим позивачем розрахунком заборгованості, суд повинен був навести власний розрахунок, колегія суддів вважає безпідставними, так як позивачем не надано документів, які б підтверджували укладення з відповідачем договору 1 вересня 2015 року, видачу кредитних коштів, їх розмір, внесення платежів на погашення заборгованості, строк дії картки, що позбавляло можливості суд здійснити власний розрахунок. Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач не висловив заперечень проти заявлених позовних вимог, не може бути беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК), а відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не позбавляє позивача обов`язку надати докази у підтвердження своїх позовних вимог. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги докази: довідку про видані відповідачу кредитні картки та виписку про рух коштів за картками, виданими відповідачу, так як вони подані з порушенням норм процесуального права. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та у відсутність представника позивача, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. Однак свого обов`язку не виконав. За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не були надані суду першої інстанції вказані докази, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття даних документів в якості доказів. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Виходячи з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що між сторонами був укладений кредитний договір 1 вересня 2015 року, що відповідач отримував кредитні грошові кошти, тобто що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені та штрафів, які є похідними від основного зобов`язання. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів постановила: апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 5 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк