Постанова 4824 № 361/4941/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №361/4941/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6733/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2020 року (суддя Селезньова Т.В.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановила: у липні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 264грн 55коп. за кредитним договором від 7 грудня 2015р. та судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 7 грудня 2015р. відповідач отримав кредит у розмірі 5 600грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 13 червня 2019р. становить 17 264грн 55коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 662грн 45коп., за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 859грн 52коп., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у розмірі 5 494грн 27коп., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн у розмірі 950грн, а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 798грн 31коп. (процентна складова). Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати. Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки відповідач у анкеті-заяві висловив згоду на те, що заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Крім того, позивач зазначає про надання до апеляційної скарги довідки про видані відповідачу кредитні картки, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти та виписки по рахунку відповідача, які підтверджують відкриття карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту та користування відповідачем кредитними коштами. Також позивач посилається на те, що відповідач не оспорював укладення кредитного договору та наявність заборгованості, а з виписки по картковому рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, отримував кошти через банкомати, розплачувався за товар у магазині, користувався сервісом «Оплата частинами», отже й отримував кредитну картку; відповідач не надав доказів, що його не було ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування або його було ознайомлено з іншими умовами та правилами, тому вимоги по стягненню неустойки є обґрунтованими. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 7 грудня 2015р. ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодився, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також ОСОБА_1 у заяві підтвердив, що ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами. Примірник договору про надання банківських послуг погодився отримати шляхом роздруківки з сайту https://privatbank.ua. Прохання видати кредитну картку заява не містить. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 13 червня 2019р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 662грн 45коп., за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 859грн 52коп., нарахованої пені за прострочене зобов`язання у розмірі 5 494грн 27коп., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн у розмірі 950грн, а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 798грн 31коп. (процентна складова). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження укладення кредитного договору з визначенням умов надання кредиту та його погашення, погодження сторонами його істотних умов, видачі відповідачу кредитної картки, Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а підписання відповідачем лише однієї анкети-заяви, не може свідчити про факт укладення кредитного договору. Крім того, суд першої інстанції не прийняв в якості доказу виписку по рахунку, оскільки остання подана позивачем з порушенням вимог ЦПК України щодо порядку подання доказів. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах та нормах процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Однак, ні анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , ні Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду позивачем, не містять ні розміру кредиту, ні розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору, ні строки та порядок погашення кредиту, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не надано доказів укладення з відповідачем саме кредитного договору. Крім того, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана ОСОБА_1 , не містить прохання видати йому кредитну картку та встановити відповідний кредитний ліміт. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таких доказів позивачем суду першої інстанції надано не було. При цьому, наявний у матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містить ні розмір кредитного ліміту, який був погоджений сторонами, ні розмір процентної ставки, який відповідач погодився сплачувати за користування кредитними коштами. Крім того, відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам`ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Заява, підписана ОСОБА_1 , як вже зазначалося вище, не містить визначення виду картки, яка підлягала видачі відповідачу, а позивачем суду першої інстанції не були надані ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні докази видачі відповідачу кредитної картки, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку і коли саме було отримано відповідачем, а також строк дії цієї картки. В наданому позивачем витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні умови та відсоткові ставки за користування кредитним коштами, в залежності від виду кредитної картки. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, зобов`язання позичальника повернути кошти виникає тільки у разі надання таких коштів кредитодавцем, а відтак позивач повинен був надати суду першої інстанції докази у підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви від 7 грудня 2015 року, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять дати їх прийняття чи затвердження, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/. Доказів надання відповідачу кредитних коштів або користування відповідачем кредитними коштами до позовної заяви додані позивачем не були. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8). Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (частина9). Після відкриття провадження у даній справі та проведення першого судового засідання представник позивача 4 листопада 2019 року направила до суду виписку по кредитному рахунку відповідача. При цьому, представник позивача не зазначила причини, з яких вказана виписка не була додана до позовної заяви, а копія виписки у порушення вимог ч. 9 ст. 83 ЦПК України не була направлена відповідачу. У зв`язку із недотриманням позивачем вимог ЦПК України стосовно строку та порядку подання доказів, суд першої інстанції на підставі ч.8 та 9 ст. 83 ЦПК України не прийняв виписку про рух коштів, як доказ. Колегія суддів вважає, що вказані дії суду першої інстанції ґрунтуються на нормах процесуального права, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позивачем не доведено надання відповідачу грошових коштів у кредит та користування відповідачем кредитними коштами. Розрахунок заборгованості не є у розумінні ст. 77 та 78 ЦПК України належним доказом у підтвердження надання відповідачу грошових коштів банком. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем заборгованість не оспорювалася та не заявлялися вимоги про визнання кредитного договору недійсним, а також не спростовані позовні вимоги, а відтак суд не мав правових підстав для звільнення відповідача від сплати заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не позбавляє позивача обов`язку надати докази у підтвердження своїх позовних вимог. Посилання у апеляційній скарзі на відсутність необхідності надання додаткових доказів у зв`язку із тим, що відповідач у судові засідання не з`являвся та заперечення проти позову не висловив, суперечать вимогам ст. 81-83 ЦПК України, за змістом яких позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і вказані процесуальні норми не ставлять виникнення такого обов`язку у залежності від явки відповідача у судові засідання або не надання відзиву на позовну заяву. Також колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги докази: довідку про видані відповідачу кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, і виписку про рух коштів за картками, виданими відповідачу, так як вони подані з порушенням норм процесуального права. За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не були надані суду першої інстанції вказані докази, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття даних документів в якості доказів. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Однак, у анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також у анкеті-заяві не зазначений вид платіжної картки, яку видано відповідачу, а позивачем суду першої інстанції не надано документів у підтвердження видачі відповідачу кредитної картки та її виду, що позбавляє можливості визначити, як належний доказ, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які містять різні розміри пені та штрафів, в залежності від виду кредитної картки, виданої позичальнику. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та у відсутність представника позивача, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. Однак свого обов`язку не виконав. Враховуючи вказані обставини, а також те, що під час судового розгляду позивачем не було надано доказів погодження між сторонами усіх істотних умов кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та користування відповідачем грошовими коштами банку, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів постановила: апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення, заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк