Постанова 4824 № 759/6287/18

Єдиний унікальний номер справи 759/6287/18 Номер провадження 22-ц/824/5123/2020 Головуючий у суді першої інстанції М.Ф. Сенько Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач Постанова Іменем України 24 червня 2020 року місто Київ Номер справи 759/6287/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Горак Ю.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Сенька М.Ф., в приміщенні Святошинського районного суду міста Києва, відомості про дату складання повного рішення відсутні, - в с т а н о в и в : У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності в порядку спадкування, мотивованим тим, що він є спадкоємцем першої черги за законом майна його батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємцем за правом представлення після смерті його діда ОСОБА_7 та дядька ОСОБА_8 . Вказав, що на момент смерті спадкодавців він був неповнолітнім, а тому вважається таким, що прийняв спадщину. У зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок, він позбавлений права оформити спадщину в загальному порядку. А тому просив суд визнати за ним право власності на 1/9 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/27 частку зазначеного нерухомого майна в порядку спадкування за правом представлення після ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на 1/9 частку після ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/27 частку зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в порядку спадкування за правом представлення після ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано право власності на 1/9 частку вказаного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в порядку спадкування за правом представлення після ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі та закрити провадження у справі. В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції ухвалив рішення без участі відповідачів, чим порушив положення статей 12, 43, 49 ЦПК України. Задовольняючи позов суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що майно на яке позивач просить визнати право власності у порядку спадкування за законом та правом представлення було знищено, про що зроблено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка, на якій був розташований спірний будинок (об`єкт спадкування) не приватизована та належить територіальній громаді міста Києва, а відтак не є об`єктом спадкування. Суд не врахував зазначений у рішенні Ленінградського районного народного міста Києва від 02.12.1988 розподіл в натурі часток спірного будинку між його власниками. В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду відсутні будь - які родові ознаки майна, на яке судом було визнано право власності, не зазначено його складу і площі. Також вказала, що жодне право позивача не порушене, оскільки нерухоме майно, права власності на яке було зареєстроване за спадкодавцями, на момент вирішення спору судом було вже знищено. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники ОСОБА_5 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав. Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_11 у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення позивачу поштового відправлення та розпискою представника позивача (а.с. 205, 206, т. ІІ). У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін як законне та обґрунтоване. Зазначив, що документи долучені до апеляційної скарги, які не були подані та досліджені у суді першої інстанції, не повинні прийматися апеляційним судом у зв`язку із порушенням апелянтом порядку подання доказів, передбаченого ст. 83 ЦПК України. Звернув увагу на те, що згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.06.2020 за адресою: АДРЕСА_1. Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третьої особи Головного територіального управління юстиції у м. Києві не надходило. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими та дійшов висновку, що спадкодавці ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за життя набули право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 на законних підставах, а тому таке право має увійти до складу спадщини, що залишилось після їх смерті, незалежно від того, що відсутній правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на будинок. Суд вважав доведеним той факт, що позивач не може оформити право власності на спадкове майно в загальному порядку через незалежні від нього обставини, а тому його порушене право на спадкове майно підлягає судовому захисту. Проте з такими висновками суду колегія судді повністю погодитися не може, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам з огляду на наступне. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати за ним, як за спадкоємцем за законом першої черги майна померлого його батька ОСОБА_6 , право власності на 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що за життя належала спадкодавцю на підставі рішення суду. Разом з тим позивач просив суд визнати за ним у порядку спадкування за правом представлення право власності на 1/27 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала його діду ОСОБА_7 , оскільки батько позивача є сином ОСОБА_7 , але син спадкодавця помер раніше за свого батька. Крім того, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за правом представлення, яка належала б за законом його батьку ОСОБА_6 (брату спадкодавця), як би той був живий на час відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкування за правом представлення врегульовано положеннями статті 1266 ЦК України, якою передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини; прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Під спадкуванням за правом представлення розуміють особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини ніби заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини. Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 - батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 6, 9, т. І). Із матеріалів спадкової справи № 229/2018 відкритої 20.02.2018 в Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 вбачається, що спадщину прийняв син спадкодавця ОСОБА_1 , до спадкової маси входить право власності на 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належали спадкодавцю на підставі рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 02 грудня 1988 року. 28.03.2018 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. було винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкову частку житлового будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю документа, який підтверджував право власності на майно померлого. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_7 (дід позивача ОСОБА_1 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.160, т. І). Із матеріалів спадкової справи № 646/08 відкритої 21.03.2008 в Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулись наступні особи: ОСОБА_12 в порядку спадкування за заповітом (спірне домоволодіння не входило до складу майна за цім заповітом, а тому ОСОБА_12 не є спадкоємцем щодо даного домоволодіння); дочка спадкодавця ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом; онук спадкодавця ОСОБА_1 - в порядку спадкування за правом представлення на частку спадщини, яка належала б за законом його батьку ОСОБА_6 (сину спадкодавця), як би він був живим на час відкриття спадщини; дружина спадкодавця ОСОБА_13 відмовилась від належної їй частки спадку на користь дочки ОСОБА_2 . До спадкової маси майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , разом з іншим, входить право власності на 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належало спадкодавцю на підставі рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 02.12.1988 року, яке підлягало б поділу між трьома спадкоємцями 1/9: 3=1/27 частці кожному. Згідно положень статей 1267, 1268 ЦК України спадщина у вказаній частині підлягає розподілу у наступних частках: 1/27 частка ОСОБА_1 ; 2/27 частки ОСОБА_2 (з урахуванням частки, що припадає на дружину спадкодавця ОСОБА_13 , яка відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_2 ). ОСОБА_2 із заявою про видачу їй свідоцтва про право на частку житлового будинку АДРЕСА_1 до нотаріальної контори не зверталась. ОСОБА_1 на його заяву видати свідоцтво про право на спадщину за законом 28.03.2018 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку із відсутністю документу, який підтверджує право власності на майно померлого. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_8 (дядько позивача ОСОБА_1 ), що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 55, т.І). Із матеріалів спадкової справи № 175/2016 відкритої 10.02.2016 в Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 вбачається, що за спадщиною звернулись двоюрідні сестри спадкодавця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , племінник спадкодавця ОСОБА_1 в порядку спадкування за правом представлення на частку спадщини, яка належала б за законом його батьку ОСОБА_6 (рідному брату спадкодавця), як би той був живим на час відкриття спадщини. Спадкова маса складається з власності померлого на 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 02.12.1988 року. 28.03.2018 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. було винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю документу, який підтверджує право власності померлого на частку у зазначеному вище домоволодінні. З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги майна його померлого батька ОСОБА_6 , а тому на підставі статті 1261 ЦК України він успадкував належну його батькові за життя 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 згідно положень статей 1267, 1268 ЦК України є спадкоємцем в порядку спадкування за правом представлення на 1/27 частку у спірному домоволодінні після смерті його діда ОСОБА_7 , яка належала б за законом його батьку ОСОБА_6 (сину спадкодавця), як би той був живим на час відкриття спадщини. Крім того, ОСОБА_1 в порядку спадкування за правом представлення як спадкоємцем вищої черги на підставі положень статті 1265, ч. 3 ст. 1266 ЦК України успадкував 1/9 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала його дядькові ОСОБА_8 , яка належала б за законом його батьку ОСОБА_6 (брату спадкодавця), як би той був живим на час відкриття спадщини. ОСОБА_1 на час смерті свого батька, діда та дядька був неповнолітнім, а тому відповідно до вимог ч.4 ст.1268 ЦК України він є особою яка прийняла спадщину як після смерті батька так і після смерті діда та дядька. Колегія суддів бере до уваги відмову державного нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину, така відмова обґрунтована нотаріусом положеннями статті 49 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 4.14, 4.15 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012. Положення статті 16 ЦК України передбачають право особи, чиї цивільні права порушені, поновити їх у спосіб визнання права. Однак, визнаючи за позивачем право власності на успадковане ним нерухоме майно, належне за життя його батькові, діду та дядькові, суд першої інстанції не врахував наступне. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8). Так, рішенням Ленінградського районного народного суду м. Києва від 02 грудня 1988 року було визнано за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 право власності на 1/9 частки спадкового житлового будинку АДРЕСА_1 за кожним та виділено в їх спільне користування в натурі 1/3 частку вказаного домоволодіння, яка складається з жилої кімнати 9,7 кв.м., жилої кімнати 9,6 кв.м., надвірної вбиральні, Ѕ частки господарського сараю, Ѕ частки огорожі садиби, Ѕ частки зовнішніх мереж та благоустрою на загальну суму 2 947 рублів. Визнано за ОСОБА_15 (сестрою першої дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_16 ) право власності на 2/3 частки цього ж домоволодіння і виділено їй в користування в натурі три жилих кімнати розміром 9,7 кв.м., 12 кв.м., 11,5 кв.м., ванну кімната 3,7 кв.м., коридор 7,4 кв.м, кухню 5,2 кв.м., а також Ѕ частку господарського сараю, Ѕ частку огорожі садиби, Ѕ частку зовнішніх мереж та благоустрою на загальну суму 6 549 рублів. Зобов`язано ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за власний рахунок з дозволу виконкому обладнати в коморі 7,2 кв.м. кухню та вхідний коридор та закласти два дверних отвори з метою розподілу будинку на дві ізольовані квартири. Отже, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , за життя набули право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 і надвірних споруд на законних підставах, а тому така їхня власність мала б увійти до складу спадщини, що залишилась після їх смерті, оскільки саме зазначене вище рішення суду і є правовстановлюючим документом який посвідчує право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на частку будинку і надвірних споруд. Проте, незважаючи на те, що спірне спадкове майно за життя перебувало у власності спадкодавців ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , право власності за ОСОБА_1 , як спадкоємцем першої черги за законом щодо майна належного на праві власності його батьку та у порядку спадкування за правом представлення щодо майна його діда та дядька, не може бути визнано судом, оскільки таке спадкове майно на час вирішення даного спору знищено. Так, статтею 346 ЦК Українипередбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Особою, яка подала апеляційну скаргу було додано до останньої докази на підтвердження зазначених у скарзі доводів щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , серед яких: копія витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2019 № 163407375 про знищення об`єкту нерухомого майна; копія довідки про технічні показники об`єкта за вих. № 14/01-19 від 14.01.2019, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Будівельна експертиза», копія договору на право забудови від 15.02.1947, фотокопія знищеного об`єкту нерухомого майна. Зокрема, з метою встановлення фактичних обстави справи представником ОСОБА_17 було подано у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 10.06.2020 наступні документи: копію рішення Ленінградського райнарсуду м. Києва від 02.12.1988; копію витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2019 щодо реєстрації права власності на нерухоме майно - житловий будинок під літ. «Б» по АДРЕСА_1 ; копію технічного паспорта на вказаний будинок; свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.07.2009, видані ОСОБА_18 та ОСОБА_4 . Так, положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають і змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При вирішенні питання щодо прийняття зазначених документів як доказів у даній справі, колегія суддів врахувала, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.07.2019 року ОСОБА_17 було залучено до участі у розгляді вказаної справи як належного співвідповідача (а.с. 83, т. ІІ). Однак, зі змісту вказаної ухвали та матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви разом з доданими до неї документами ОСОБА_17 у порушення вимог закону судом не направлялась. Суд лише роз`яснив її право на ознайомлення з матеріалами цивільної справи у канцелярії суду. Разом з тим, ОСОБА_17 повідомляла суд про її відсутність у м. Києві та неможливість бути присутньою під час розгляду справи, а тому просила відкласти розгляд справи. Судовий розгляд 20.11.20219 року було проведено за відсутності відповідачів у справі. Суд під час встановлення обставин справи виходив з наявних у матеріалах справи доказів. Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів у розумінні закону щодо належного повідомлення ОСОБА_17 про час, дату та місце судового засідання. За таких обставин та з урахуванням положень ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що подані до апеляційного суду представниками ОСОБА_17 документи є належними та допустимими доказами у розумінні закону та у своїй сукупності мають суттєве значення для всебічного, повного, об`єктивного вирішення даного спору, встановлення обставин справи, які безпосередньо входять до предмета доказування. Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що факт знищення спадкового майна підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2019 № 163407375, довідкою про технічні показники об`єкта за вих. № 14/01-19 від 14.01.2019, складеною Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Будівельна експертиза» (а.с.146-148, т. ІІ). Згідно даного витягу об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 81,1 кв.м, житлова площа 52,5 кв.м по АДРЕСА_1 , закрито на підставі його знищення, а право власності припинено. Таким чином, нерухоме майно, на яке позивач просить суд визнати право власності у порядку спадкування за законом та за правом представлення фактично та юридично станом на момент розгляду справи судом вже не існувало, оскільки його було знищено, про що зроблено запис відповідно до законодавства. Зазначена обставина позивачем не спростована. Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій був розташований знищений жилий будинок (що є об`єктом спадкування) належить територіальній громаді, а тому не входить до складу спадково майна. Доказів на підтвердження зворотного у розпорядження суду надано не було. Посилання сторони позивача у суді апеляційної інстанції на ту обставину, що згідно відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності спірний об`єкт нерухомого майна зареєстрований в Реєстрі колегія суддів оцінює критично, з наступних підстав. Із довідки про технічні показники об`єкта за вих. № 14/01-19 від 14.01.2019, складеною Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно - технічний центр «Будівельна експертиза» вбачається, що згідно з проведеною 14.01.2019 технічною інвентаризацією домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено: - житловий будинок літ. «А» відселено і він знаходиться в зруйнованому стані; - житловий будинок літ. «Б», який належить ОСОБА_14 та ОСОБА_4 побудовано самовільно в 2010 році і він має такі показники: загальна площа - 91 кв.м., житлова площа - 53,1 кв.м; - гараж літ. «д»3 побудовано самовільно в 2010 році; - господарські будівлі літ. «В» (сарай) та літ. «Г» (вбиральня) - знесено. Разом з тим, відповідачами ОСОБА_14 , та ОСОБА_4 було надано у розпорядження суду витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 12.04.2019 № 163417393 та № 163417199, згідно відомостей яких на праві спільної часткової власності за ОСОБА_18 та ОСОБА_4 у рівних частках по Ѕ за кожною зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок під літ «Б», загальною площею 91кв.м, житловою площею 53,1 кв.м., гараж літ. «Д» (а.с.191, 192, т.ІІ). Таким чином вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності містяться відомості щодо житлового будинку, який було збудовано відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_17 . Вказаний будинок зареєстровано під літерою «Б». Вказане нерухоме майно щодо якого внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності є відокремленим нерухомим майном, яке не має жодного відношення до спадкового майна, на яке позивач просить суд визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом та за правом представлення. Зазначений будинок було самовільно збудовано у 2010 році, що підтверджується довідкою про технічні показники об`єкта за вих. № 14/01-19 від 14.01.2019. У свою чергу, спірне спадкове нерухоме майно було збудовано на підставі договору на право забудови, укладеного 15 лютого 1947 року (а.с.149, 150, т. ІІ). Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених письмових доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи суд першої інстанції не встановив належним чином при вирішенні справи та помилково вважав наявними підстави для задоволення позову. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження факту знищення спірного об`єкту нерухомості, яке входить до складу спадкового майна, за зверненням ОСОБА_14 та ОСОБА_4 із заявою щодо припинення права власності через знищення спірного нерухомого майна. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні даного позову. Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем на зазначене спадкове майно, оскільки спірного будинку не існує, він знищений. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 03 липня 2020 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна