Постанова КЦС ВС № 495/6410/16-ц

Постанова Іменем України 26 лютого 2020 року м. Київ справа № 495/6410/16-ц провадження № 61-35350св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Калараша А. А., від 14 березня 2018 року. Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про знесення самочинного будівництва. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 28 липня 2016 року експерт Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_3 у ході виконання призначеної колегією суддів Апеляційного суду Одеської області судової будівельно-технічної експертизи разом із учасниками процесу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 встановили, що у дворі будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 на землі загального користування є факт самочинного будівництва прибудови ОСОБА_2 , чим порушується право ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки, яка знаходиться у спільному користуванні. Позивач посилався на те, що вказана земельна ділянка це фактично двір загального користування, через який сторони проходять до своїх будинків, здійснюють виїзд автомобілем з гаражу на проїзну частину вул. Виноградної в м. Білгород-Дністровському Одеської області. Між тим, прибудова фактично не дає можливості відкрити належним чином хвіртку, а при її завершенні будівництвом - не дозволить ні пройти, ні проїхати автомобілем з вулиці. Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, зобов`язати ОСОБА_2 за свій рахунок і власними силами знести самочинно збудовану споруду у дворі спільного користування земельною ділянкою будинків АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, у складі судді Мишко В. В., від 15 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували факт здійснення відповідачем самочинного будівництва та порушення внаслідок здійснення цього будівництва прав позивача щодо користування земельною ділянкою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 знести за її рахунок самочинно збудовану споруду, визначену під літ. «К», як гараж розміром 4,23 х 6,35 метрів, у дворі спільного користування земельною ділянкою будинків АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 . В решті вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва гаражу під літ. «К» по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не спростувала встановлені обставини поданням належних доказів, які б підтверджували виділення їй земельної ділянки загального користування (загальний двір) під зведене будівництво, наявності будівельного паспорту, свідоцтва про право власності, реєстрації права власності на збудований гараж під літ. «К». Також суд першої інстанції не врахував, що самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці, яка рішенням Білгород-Дністровської МР № 781-ХХІІІ від 31 січня 2002 року передана у загальне користування, як загальний двір власникам домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасуватипостанову Апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2018 року і залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга, із урахуванням її доповнень, мотивована тим, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що звертаючись до суду, позивач на надав беззаперечних доказів на підтвердження того, що відповідач своїми діями створює перешкоди у користуванні проїздом до будинку позивача. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що спірний гараж є самочинним будівництвом та порушує його права. Розглядаючи позов про знесення самочинного будівництва та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не врахував, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Окрім того, рішення Білгород-Дністровської міської ради № 781-ХХІІІ від 31 січня 2002 року в частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 754 кв. м. та площею 118 кв. м у загальне користування скасовано судом, а також визнано недійним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку № АДРЕСА_1 . Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про знесення самочинного будівництвапризначено до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів. Відзив на касаційну скаргу не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 10 лютого 2000 року, зареєстрованим в реєстрі за № 4434 (спадкова справа № 25/2000), ОСОБА_5 є спадкоємцем ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та отримав у спадщину жилий будинок з господарчими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_2 та складається в цілому з одного житлового будинку, під літ. «А», житловою площею 28,8 кв. м, господарчих будівель: Б - літня кухня, В - сарай, Ж - підвал, «И» - вбиральня, № 2-5 - споруди, розташовані на земельній ділянці площею 900 кв. м. 31 серпня 2000 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровською міської ради було прийнято рішення № 576 «Про залишення у власності самовільних будівель громадянам міста», відповідно до якого розглянуто заяви громадян, документи на домоволодіння, узгодження міської санітарно-епідеміологічної служби, пожежної інспекції, управління містобудування та архітектури міста та керуючись пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» й враховуючи, що громадяни оштрафовані міською інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю за самочинне будівництво, виконком міської ради вирішив залишити у власності громадянам міста, зокрема, в домоволодінні АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 гараж розміром 6,13 х 3,77 м та баню розміром 6,22 х 3,55 м. 31 січня 2002 року Білгород-Дністровською міською радою було прийнято рішення № 781-ХХІІІ «Про передачу громадянам України безкоштовно у приватну власність земельних ділянок на території міста Білгород-Дністровського», пунктом 1 якого вирішено передати громадянам України безкоштовно у приватну власність земельні ділянки на території міста Білгород-Дністровського, згідно додатка №

1. Згідно із пунктом 28 Додатку № 1 до рішення Білгород-Дністровської міської ради № 781-ХХІІІ від 31 січня 2002 року передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 754 кв. м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель з двором загального користування площею 118 кв. м. Листом виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 14 лютого 2002 року доручено земельно-кадастровому бюро міського відділу земельних ресурсів виготовити технічну документацію для видачі державного акту на право приватної власності земельною ділянкою для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 а площею 754 кв. м. 14 лютого 2002 року Білгород-Дністровським міським відділом земельних ресурсів затверджено технічне завдання на розробку технічної документації по складанню державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 а на замовлення ОСОБА_4 . Розглянувши матеріали по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0754 га, на території Білгород-Дністровської міської ради, Білгород-Дністровський міський відділ земельних ресурсів та Білгород-Дністровське міське управління архітектури та містобудування склали висновки, відповідно до яких погоджено складання державного акту та підтверджено відсутність наявних обмежень на використання земельної ділянки. 05 листопада 2002 року головою Білгород-Дністровської міської ради затверджено акт встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), що знаходилась в користуванні ОСОБА_4 з площею в погоджених межах 0,0754 га. Вказаний акт складений та підписаний представником земельно-кадастрового бюро Білгород-Дністровського міського відділу земельних ресурсів, власницею землі ОСОБА_4 , представником Білгород-Дністровської міської ради, представниками суміжних власників землі і землекористувачів ОСОБА_5 (номер будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (номер будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_11 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_10 (номер будинку АДРЕСА_5 . На підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради від 31 січня 2002 року № 781-ХХІІІ та складеної відповідної документації 05 листопада 2002 року Білгород-Дністровською міською радою видано ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії І-ОД № 081322, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 432, за яким ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0754 га в межах згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5243 (спадкова справа № 150/2007), ОСОБА_1 є спадкоємцем його дружини, ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , та отримав у спадщину житловий будинок з господарськими спорудами під АДРЕСА_1 та складається в цілому з: саманного житлового будинку, зазначеного під літ. «А», житловою площею 50,6 кв. м, загальною площею 62,9 кв. м, та надвірних споруд літ. «Б» - літньої кухні, «В» - сараю, «Г» - душу, «Д» - убиральні, «Є» - бані, «Ж» - гаражу, № 1-5 - споруд, розташованих на земельній ділянці площею 754 кв. м. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1105 (спадкова справа № 174/2006), ОСОБА_2 є спадкоємцем її чоловіка, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , та отримала у спадщину житловий будинок під АДРЕСА_1 , що складається в цілому з: одного житлового будинку під літ. «А», житловою площею 42,8 кв. м, загальною площею 74,4 кв. м, надвірних будівель під літ.: «Ж» - підвалу, «І» - убиральні та споруд № 2-8. Згідно із складеним 11 квітня 2013 року комунальним підприємством «Білгород-Дністровське БТІ» технічним паспортом (інвентаризаційна справа № 5046, реєстровий № 3207) власником садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Вказані обставини встановлені рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2015 року у справі № 495/6306/14-ц. Апеляційним судом за клопотанням позивача витребувано з комунального підприємства «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» оригінали реєстраційних справ домоволодінь № № 21 та АДРЕСА_1 а АДРЕСА_6 -Дністровському Одеської області . За результатами дослідження вказаних реєстраційних справ апеляційним судом встановлено, що під час проведення інвентаризації у вересні 2016 році КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» виготовлено схематичний план земельної ділянки АДРЕСА_6 від 06 вересня 2016 року, згідно якого безпосередньо біля входу (в`їзду) з вул. Виноградної знаходиться самочинно збудований гараж, позначений літ. «К». Співставляючи вказаний схематичний план з експлікацією цієї ж земельної ділянки, датованої квітнем 2013 року, яка знаходиться в цій ж реєстраційній справі, апеляційним судом встановлено, що на місці розташування самочинно збудованого гаражу під літ. «К» у 2013 року знаходився сарай під. літ. «Г», який також позначений, працівниками БТІ, як самочинно збудований. Крім того, після проведення інвентаризації у вересні 2016 року КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» направило до виконкому Білгород-Дністровської міської ради повідомлення, що в АДРЕСА_8 ОСОБА_2 самочинно збудовано гараж літ. «К» розміром 4,23х6,35 м. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що відповідачем самочинно збудовано споруду, позначену літ. «К», як гараж розміром 4,23х6,35 метрів, що знаходиться у дворі спільного користування земельною ділянкою будинків АДРЕСА_1 АДРЕСА_8 , чим порушено його право на доступ до його будинку. Позивач стверджував, що внаслідок зведення самочинного будівництва йому створено перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування. Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). За змістом статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону. Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Розглядаючи справу апеляційний суд встановив, що відповідач здійснила будівництво об`єкту нерухомості без належного дозволу та затвердженого проекту, а тому здійснене ОСОБА_2 будівництво гаражу під літ. «К» по АДРЕСА_8 відноситься до самочинного. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. З урахуванням змісту зазначених норм у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за вимогами про знесення самочинного будівництва можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Задовольняючи вимогу щодо зобов`язання ОСОБА_2 за її рахунок знести самочинне будівництво, суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що права позивача порушено, оскільки самочинне будівництво здійснено на земельній ділянці, яка рішенням Білгород-Дністровської МР № 781-ХХІІІ від 31 січня 2002 року передана у загальне користування, як загальний двір, власникам домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_8 . Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом Частинами першою-другою статті89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду про відмову у позові та задовольняючи частково позовні вимоги щодо знесення самочинного будівництва гаража під літ. «К» за рахунок відповідача, не дослідив, чи можлива перебудова об`єкта самочинного будівництва та чи відмовляється відповідач від перебудови, можливості здійснення такої перебудови гаражу відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами. Також суд апеляційної інстанції не конкретизував, яким чином зведене самочинне будівництво порушує права позивача, чи створює воно реально перешкоди позивачу у користуванні житловим будинком та господарськими спорудами, зокрема перешкоди у заїзді до належного позивачу будинку та якими доказами такі порушення підтверджується. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не надав належної оцінки вищевказаним обставинам, отже висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України. У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу. Також необхідно врахувати обставини, встановлені постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року у справі № 495/6306/14-ц. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович