Постанова 4822 № 722/36/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2020 року м. Чернівці справа № 722/36/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Литвинюк І.М., Височанської Н.К. секретар Конецька Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 08 квітня 2020 року (головуючий у 1-й інстанції Унгурян С.В.),- ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до заяви б/н від 28.04.2010 року, відповідачу було надано кредит у розмірі 1500 гривень, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, складає між ними та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 договору. ____________________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/544/20 АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредитні картки № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня лютого 2015 року, №4149437111227508 з терміном дії до останнього дня червня 2015 року, №5211537406675608 з терміном дії до останнього дня листопада 2015 року, №5211537332400865 з терміном дії до останнього дня серпня 2016 року та №4149439006652899 з терміном дії до останнього дня грудня 2022 року. Відповідач отримав кредитний ліміт на кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Згідно тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»: Пільговий період - до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості); Базова % ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості) 2,5% (30,00% на рік), за тратами здійсненими з 01.09.2014 року 2,9% (34,80% на рік); за тратами здійсненими з 01.04.2015 року 3,6% (43,20% на рік); обов`язковий щомісячний платіж 7% від заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості); з 01.04.2014 року 5% від заборгованості (але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості); пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів; пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50 грн., щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. Пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 100 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше. Відповідно до п.2.1.1.5.5 даного договору відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п.2.1.1.3.3 даного договору відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену Тарифами Банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов`язань згідно п.2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань, у тому числі мінімального обов`язкового платежу. Відповідач скористався наданим кредитом, однак зобов`язання за договором належним чином не виконав, не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а саме: неналежно сплачував внески на погашення заборгованості за кредитом з 31 жовтня 2013 року, за процентами в період з 30 грудня 2011 року. У зв`язку з порушеннями відповідачем умов кредитного договору станом на 30 вересня 2019 року виникла заборгованість у сумі 123398 гривень 88 копійок, яка складається із: 705 гривень,81 копійки тіло кредиту; 110553 гривні 76 копійок відсотки за користування кредитом; 5786 гривень 98 копійок пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 гривень штраф (фіксована частина) та 5852гривні 33 копійки штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставин, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати в розмірі 2102 гривні. Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 08 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. На вказане рішення Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права. Доводи скарги мотивує тим, що суд при вирішенні спору не дотримався засад змагальності сторін, оскільки ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилається на те, що на підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка, є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом дня, а є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці умови та правила були чинними під час укладення договору. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення нехтуючи засадами змагальності сторін, доведеності позиції обох сторін судового спору. Не маючи жодних доказів проти вимог позивача, суд першої інстанції, замість посилання на факти, в обґрунтування рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не маючи обґрунтованих заперечень з боку відповідача та відповідних доказів безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 3 липня 2019 року по справі №342/180/17. Зазначеними діями суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. В апеляційній скарзі банк зазначає, що відповідач особистим підписом ствердив своє ознайомлення з всіма істотними умовами кредитного договору згідно довідки від 28.04.2010 року про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», в якій зазначено тип картки, тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка, та інше. Відповідач особисто поставив підпис про отримання договору, а відповідно і про всі відомі йому умови просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції в повному обсязі не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, не містять підпису позичальника, а тому не є частиною кредитного договору, крім того відповідач сплатив на рахунок позивача більшу суму ніж отримав у кредит, а відтак доводи позикодавця про порушення його прав є безпідставними. Колегія суддів не повністю погоджується із зазначеними висновками суду. Судом встановлено, що 03 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір без номеру, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1500 гривень шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що позичальник згідний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно розрахунку банку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, яку банк просить стягнути, становить 123398 гривень 88 копійок, з яких: 705 гривень 81 копійка заборгованість за кредитом, 110553 гривні 76 копійок заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 5786 гривень 98 копійок заборгованість по пені та комісії, а також штрафи відповідно 500 гривень фіксована частину штрафу та 5852 гривні 33 копійки відсоткова складова штрафу. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві-анкеті позичальника від 28 квітня 2010 року, на яку посилається банк у позовній заяві, яка підписана позичальником, базова процентна ставка за кредитним лімітом не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) стягнути проценти за користування кредитними коштами. На підтвердження позовних вимог в цій частині, в тому числі їх розміру та порядку нарахування, крім розрахунку кредитної заборгованості, позивачем надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини кредитного договору, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, комісія, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), та інші умови. Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, розумів відповідач та ознайомився й погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі й порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, а тому не є частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Щодо посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, то слід зазначити, що частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» процентів за користування кредитом в сумі 110553 гривні 76 копійок, пені та комісії на сумі 5786 гривень 98 копійок, штрафу фіксованої частини в сумі 500 гривень, процентної складової в сумі 5852 гривні 33 копійки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не можливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, тарифи, що розміщені на офіційному сайті Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» www.privatbank.ua неодноразово змінювалися банком. Водночас суд першої інстанції встановив, що заява ОСОБА_1 від 28 квітня 2010 року не містить зазначення процентної ставки, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, вважав недоведеним, що саме наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг, тарифи розумів позичальник та ознайомився з ним, подаючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, вони містили умови щодо сплати процентів, неустойки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг, тарифи, які містяться в матеріалах справи, не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки не містять підпису ОСОБА_1 , що сторони обумовили у письмовій формі ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання зобов`язань. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» надано до суду апеляційної інстанції довідку про умови кредитування від 28.04.2010 року з використанням платіжної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка містить особистий підпис відповідача, в довідці зазначено розмір процентної ставки, пені та штрафу за неналежне виконання умов кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що довідка про умови кредитування, яка містить підпис від імені відповідача подана лише до суду апеляційної інстанції. Колегія суддів не приймає зазначений доказ по справі з огляду на таке. Частинами другою, третьою статті 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. При цьому колегія суддів виходить з того, що позивач у справі є юридичною особою, яка, звертаючись до суду із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором , має дані про обставини укладання кредитного договору. Довідка про умови кредитування знаходилась у позивача. При цьому зазначений доказ до суду першої інстанції не надавався. Про наявність будь-яких перешкод у надані суду першої інстанції вказаного доказу матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині вимог банку про стягнення заборгованості за відсотками на заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції про відсутність порушень прав позикодавця щодо не повернення заборгованості за кредитом, так як ОСОБА_1 було сплачено банку більшу суму ніж 1500 гривень, які він отримав у кредит. Даний висновок суду спростовується розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що заборгованість по кредиту складає 705 гривень 81 копійку, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором. За таких обставин, колегія суддів дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також враховуючи вимоги ст.530 ЦК України, приходить до висновку, що позов АТ КБ «ПриватБанк» є частково обґрунтованим, а саме в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, і саме ця сума підлягає до стягнення. Згідно розрахунку заборгованості, заборгованість за тілом кредиту складає 705 гривень 81 копійку, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк». Разом з тим з обставин справи слідує, що відповідач заперечував проти позову, вказував на пропуск позивачем строку позовної давності звернення з позовом до суду та просив застосувати правові наслідки визначені частиною четвертою статті 268 ЦК України (а.с.90). Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно положень статті 76 ЦК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини третьої статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи згідно умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 , з кінцевим терміном повернення, який відповідає строку дії картки. Згідно довідки КБ «ПриватБанк» строк дії платіжної картки № НОМЕР_1 закінчився в лютому 2015 року (а.с.60). Отже, термін дії договору сплив у лютому 2015 року, а з даним позовом банк звернувся лише у січні 2020 року, тобто поза межами трирічного строку, визначеного законом. Посилання банку на продовження користування відповідачем кредитними коштами після закінчення дії кредитного договору, а також про надання інших карток № 4149437111227508 від 13.12.2011 року та №5211537406675608 від 26.04.2012 року, № 5211537332400865 від 03.12.2012 року, та №4149439006652899 від 31.01.2019 року термін дії останньої грудень 2022 року, тому звернулися в межах строку позовної давності, є безпідставними, оскільки кредитний договір укладався з наданням кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 строк дії якої закінчився в лютому 2015 року. Нових договорів про надання кредитних кошів ОСОБА_1 із зазначенням інших кредитних карток матеріали справи не містять. Враховуючи вище викладене колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості по тілу кредиту на суму 705 гривень 81 копійку з інших підстав, а саме з пропуском строку позовної давності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 08 квітня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту на суму 705 гривень 81 копійку, скасувати та в цій частині відмовити в задоволені позовних вимог з інших підстав. В решті рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 08 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови виготовлений 06 липня 2020 року. Головуючий А.І. Владичан Судді: Н.К. Височанська І.М. Литвинюк