Постанова 4805 № 274/5584/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/5584/19 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 26 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б. суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С., розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження в м. в м.Житомирі цивільну справу №274/5584/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 2 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю., ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 12 вересня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір, згідно з яким банк надав відповідачеві кредит в розмірі 9500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_1 підписав заяву, відповідно до якої погодився з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. При укладенні вказаного договору відповідач надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Разом з тим, свої зобов`язання за фактичне використання кредитних коштів він належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 17 червня 2019 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 592073 грн. 23 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 14025 грн. 68 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 572854 грн. 25 коп., 5194 грн. 24 коп. пені за прострочення зобов`язання. Оскільки законодавством не передбачений обов`язок кредитора стягувати заборгованість у повному обсязі, позивач просив стягнути на свою користь 122753 грн. 03 коп., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14025 грн. 23 коп, та заборгованість зі сплати відсотків за період з 12 вересня 2011 року по 31 липня 2017 рокуу у сумі 108727 грн. 80 коп. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 2 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 14025 грн. 23 коп. та 219 грн. 80 коп. судового збору. В апеляційній скарзі АТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити дані позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач підписав заяву, відповідно до якої погодився з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. З наведеного вбачається, що, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, він висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Відсутність при цьому підпису боржника на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладення договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах. Окрім того, ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування, якою передбачено нарахування відсотків та погоджено розмір відсоткової ставки. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості зі сплати відсотків, оскільки банк з ним не погоджував відсоткову ставку. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 12 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ ПриватБанк. У вказаній заяві відсутні умови договору про встановлення відсоткової ставки. На підтвердження факту укладення договору, окрім вказаної анкети-заяви, позивач надав суду витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які були розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Звертаючись до суду з даним позовом, банк посилався на ту обставину, що відповідач належним чином не виконує кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 17 червня 2019 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 122753 грн. 03 коп, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14025 грн. 23 коп. та заборгованості зі сплати відсотків у сумі 108727 грн. 80 коп. Відповідно до ст.ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. За правилами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У ч.1 ст.638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Долучені до позовної заяви витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт, а також Умов та правил надання банківських послуг передбачають можливість нарахування відсотків за користування кредитом. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Тарифи та Умови були надані відповідачеві для ознайомлення та були погоджені ним при підписанні анкети-заяви. Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) зроблено висновок про те, що роздруківка Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони ( банку), яка може вносити відповідні зміни в умови і правила надання банківських послуг. Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 3 липня 2019 року дійшла висновку про те, що в даному випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин положення частини 1 ст.364 ЦК України, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсоткової ставки, надані банком витяги з Умов та Тарифів не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання останнім Умов та правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді ціну договору, зокрема, розмір відсоткової ставки. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови та правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння. Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач надав суду апеляційної інстанції довідку про умови кредитування, яка підписана відповідачем. Вказана довідка містить інформацію про відсоткову ставку 3% на місяць. З даного приводу слід зазначити наступне. За правилами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Застосовуючи принципи диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч.3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частинами 2, 4 статті 12 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. ч.2, 4,5 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити : доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий для подання вказаних доказів. Частиною 8 даної норми також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з правилами ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості подання їх до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю правовою природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і правомочностей суду та сторін. Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципами диспозитивності сторін та незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних доказів не збирає й не досліджує. Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що відсоткова ставка була погоджена з ОСОБА_1 . Підписану відповідачем довідку про умови кредитування із зазначенням відсоткової ставки надано суду апеляційної інстанції без наведення об`єктивних причин неподання такого доказу до суду першої інстанції. Позивач, не надавши зазначений доказ до Бердичівського міськрайонного суду, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Колегія суддів не встановила наявності об`єктивних перешкод для своєчасного подання даного доказу. Таким чином, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності та рівності сторін, суд не вбачає підстав для прийняття вказаної довідки на стадії апеляційного перегляду в якості доказу на підтвердження позовних вимог. Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. В іншій частині рішення не оскаржується, отже не є предметом апеляційного розгляду. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 2 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуюча Судді: