Постанова 4805 № 285/3748/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/3748/19 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В. Категорія 26 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б. суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С., розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження в м. в м.Житомирі цивільну справу №285/3748/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ярмоленка В.В., ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року Акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 22 лютого 2009 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір, згідно з яким банк надав відповідачеві кредит в розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_1 підписав заяву, відповідно до якої погодився з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. При укладенні вказаного договору відповідач надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Разом з тим, свої зобов`язання за фактичне використання кредитних коштів він належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 31 серпня 2019 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 15912 грн. 28 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 2047 грн. 92 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 6058 грн. 95 коп., 6571 грн. 49 коп. пені, а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 733 грн. 92 коп. (процентна складова). Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 15912 грн. 28 коп. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2047 грн. 92 коп. та 247 грн. 23 коп. судового збору. В апеляційній скарзі АТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати відсотків та неустойки й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити дані позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач підписав заяву, відповідно до якої погодився з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. З наведеного вбачається, що, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, він висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Відсутність при цьому підпису боржника на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладення договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що не заперечує факт отримання кредитної картки з лімітом та факт часткового користування кредитними коштами. Проте вказує, що умови кредитування не були з ним погоджені. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов лише в частині стягнення заборгованості зі сплати тіла кредиту та відмовив у стягненні відсотків та неустойки. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 18 лютого 2009 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ ПриватБанк. У цій заяві кредитний ліміт зазначений у розмірі 3000 грн, а відсоткова ставка вказана 2,5 % на місяць. При цьому, сторони погодили, що кінцевий термін дії картки триває до жовтня 2010 року. У даній заяві відсутні умови договору щодо відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення будь-якого зобов`язання боржником. На підтвердження факту укладення договору, окрім вказаної анкети-заяви, позивач надав суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які були розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Звертаючись до суду з даним позовом, банк посилався на ту обставину, що відповідач належним чином не виконує кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 31 серпня 2019 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 15912 грн. 28 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 2047 грн. 92 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 6058 грн. 95 коп., 6571 грн. 49 коп. пені, а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 733 грн. 92 коп. (процентна складова). Відповідно до ст.ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. За правилами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У ч.1 ст.638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Долучений до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг передбачає можливість нарахування неустойки у разі прострочення виконання кредитних зобов`язань. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Тарифи та Умови були надані відповідачеві для ознайомлення та були погоджені ним при підписанні анкети-заяви. В судовому засіданні також досліджувалась копія довідки про умови кредитування, на якій міститься підпис позичальника. Однак, заначений доказ внаслідок неналежної якості позбавляє суд можливості з`ясувати, чи стосується вона підписаної відповідачем анкети заяви та чи містить цей документ погоджені сторонами умови про нарахування пені та штрафів. Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) зроблено висновок про те, що роздруківка Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони ( банку), яка може вносити відповідні зміни в умови і правила надання банківських послуг. Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 3 липня 2019 року дійшла висновку про те, що в даному випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин положення частини 1 ст.364 ЦК України, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту та відсоткової ставки, а також умови нарахування неустойки за несвоєчасне повернення кредиту, надані банком витяги з Умов та Тарифів не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання останнім Умов та правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді ціну договору, зокрема, відповідальність у вигляді неустойки. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови та правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння. Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Розмір відсоткової ставки був зазначений у заяві, проте долучений до матеріалів справи розрахунок свідчить, що банк нараховував відсотки після закінчення строку дії картки. В свою чергу, нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, поза межами строку дії договору, не відповідає вимогам цивільного законодавства. За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки. Таким чином, відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. В іншій частині рішення не оскаржується, отже не є предметом апеляційного розгляду. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуюча Судді: