Постанова Львівський апеляційний суд № 466/162/19

Справа № 466/162/19 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф. Провадження № 22-ц/811/4012/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія: ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар -Жукровська Х.І. з участю представника апелянта Геш І.Ю. , представника позивача Брикси Р.З. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Геш Івана Юрійовича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2019 року, постановлене в складі головуючої судді Федорової О.Ф., у справі за позовом Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради звернувся до суду з позовною заявою в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Позовна заява обґрунтована тим, що у відділ служби у справах дітей Шевченківського району м. Львова звернулась громадянка ОСОБА_7 , щодо неналежного виконання батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_3 батьківських обов`язків відносно дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діти навчаються в СЗШ №43 м. Львова. Сім`я проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Перевіркою було встановлено, що батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дітей. Заходи, вжиті Службою у справах дітей Шевченківського району та відділу соціальної роботи Шевченківського району м. Львова не дали позитивних результатів. На даний час, вже впродовж тривалого часу малолітні діти об`єктивно залишені без батьківської опіки та без жодного законного представника, а пасивне ставлення відповідачів недає підстав вважати про наявність об`єктивних причин, які унеможливили б батькам дбати про дітей. Враховуючи вищенаведене, а також те, що батьки самоусунулись від виконання обов`язків, покладених на них чинним законодавством України, з метою захисту прав та інтересів малолітніх, орган опіки та піклування - Шевченківська районна адміністрація вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 ОСОБА_3 щодо їх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а стягнення з відповідачів аліментів на утримання малолітніх. Тому просять позбавити ОСОБА_6 та ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягувати з ОСОБА_6 - 2027 грн. 00 коп., а саме по 1014 грн. 00 коп. на кожну дитину, що підлягає індексації згідно закону, і з ОСОБА_3 - 2027 грн. 00 коп., а саме по 1014 грн. 00 коп. на кожну дитину, що підлягає індексації згідно закону. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2019 року позовні вимоги Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено. Позбавлено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позбавлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено стягувати з ОСОБА_6 : - аліменти на утримання дитини на користь державного закладу або фізичної особи, якій буде передана - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1014 грн. 00 коп., що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття; - аліменти на утримання дитини на користь державного закладу або фізичної особи, якій буде передана - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1014 грн. 00 коп., що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягувати з ОСОБА_3 : - аліменти на утримання дитини на користь державного закладу або фізичної особи, якій буде передана ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1014 грн. 00 коп., що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. - аліменти на утримання дитини на користь державного закладу або фізичної особи, якій буде передана ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1014 грн. 00 коп., що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнено з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в рівних частинах в дохід держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Рішення суду в частині позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та стягнення з нього аліментів на дітей, оскаржив представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Геш І.Ю. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення в оскаржуваній його частині є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, з наданням переваги одним доказам над іншими, таким, де обставини встановлені судом не підтверджуються матеріалами справи, та таким, що суперечить судовій практиці визначеній Верховним судом у аналогічних правовідносинах. В обґрунтування вимог покликається на те, що подані позивачем докази не містять обставин, які б могли свідчити про існування обставин, в сукупності яких апелянта можливо підставно позбавити батьківських прав відносно його дітей. Звертає увагу на те, що в листі Служби у справах дітей Сколівської РДА Львівської області №03/16-666 від 06.08.2018 року, жодної інформації про відвідування чи невідвідування апелянтом своїх дітей не міститься, а відтак дане твердження позивача є надуманим та безпідставним. Згідно листа Служби у справах дітей Берегівської міської ради, відповідач ОСОБА_3 приділяє дітям від першого шлюбу належну увагу, допомагає та забезпечує їх, підтримує зв`язок з навчальним закладом, де навчаються діти. Зазначає, що згідно характеристики з місця праці ОСОБА_3 зарекомендував себе позитивно, як дисциплінований, старанний, відповідальний та активний працівник, який вміло виконує свої трудові обов`язки. Характеризується як спокійний та врівноважений. Згідно сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду від 21.11.2019 року, у апелянта ознак наркологічного захворювання не виявлено, психіатричних протипоказань немає. Також ОСОБА_3 володіє нерухомим майном, що в свою чергу, дає змогу забезпечити своїм дітям місце та умови проживання. ОСОБА_3 готовий прийняти своїх дочок від попереднього шлюбу в свою сім`ю. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2019 року скасувати та постановити нове, яким відмовити в частині задоволення позовної вимоги Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. У відзиві на апеляційну скаргу Шевченківська районна адміністрації зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування немає, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення питання. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із отриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати авданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Ухвалюючи рішення в оскаржуваній його частині, суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_6 учасниками справи не оскаржується, а відтак, в силу приписів частини 1 статті 367 ЦПК України його законність і обґрунтованість у цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється. Судом встановлено, що відповідачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є батьками малолітніх, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується, відповідно, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06.03.2006 року, у якому зазначено, що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції в Книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис за № 1508 (а.с. 38) та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 07.08.2008 року, у якому зазначено, що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції в Книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис за № 4465. 23 липня 2018 року ОСОБА_7 , бабуся дітей, звернулась до Шевченківської районної адміністрації із заявою про позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2їхніх батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , так як вони не виконують своїх батьківських обов?язків та не займаються вихованням, забезпеченням та розвитком дітей (а.с. 21). З висновку органу опіки та піклування - Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28.12.2018 року вбачається, що малолітні діти проживають з бабцею ОСОБА_7 , батьки вихованням, навчанням дітей не цікавляться, батьківські збори у школі не відвідують, тобто самоусунулись від виконання обов`язків, покладених на них чинним законодавством України. Тому органу опіки та піклування - Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради визнав за доцільне позбавити відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 батьківських прав, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дітей відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у м. Сколе Львівської області, однак фактично проживає за місцем праці у м. Берегово Закарпатської області, з іншою сім`єю, у якій виховується двоє дітей 2012 року народження. Має постійне місце праці, позитивно характеризується. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, а саме: не піклуються про їх побут, фінансово не підтримують, не цікавляться духовним їх розвитком, здоров?ям, не відвідують їх, а тому вважав, що є достатньо підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відносно їх малолітніх дітей. Вирішуючи про стягнення аліментів, суд виходив з положень частини2 статті 193 Сімейного Кодексу України, згідно якої, якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров`я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах. Разом з тим, визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд не обґрунтував їх розмір. З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені статтею 164 СК України. Так згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Такі висновки щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 29 листопада 2019 року у справі № 127/23281/18, від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20). Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньок, позивачем не надано.Умисної протиправної поведінки батька по відношенню до своїх дітей не встановлено, питання участі батька у вихованні та утриманні дітей після розірвання шлюбу між членами їх родини не піднімалося, відтак, та участь, спілкування, утримання, що існувала роками, були прийнятні для них. Батько не відмовляється від доньок та має намір забрати їх на проживання у свою сім`ю, займатися їх вихованням і утриманням. Висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28.12.2018 року щодо доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітніх доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не є обов`язковим для суду (частини п`ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Колегія суддів критично оцінює вказаний висновок, оскільки такий є недостатньо обґрунтованим. Зі змісту висновку органу опіки та піклування не слідує, в чому саме полягає захист інтересів малолітніх дітей позбавленням батьківських прав батька. Крім того, альтернативні заходи реагування держави до відповідача ОСОБА_3 не вживалися, а позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька, так і для дітей, що судом першої інстанції враховано не було. З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньок є помилковим. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 є підставними та підлягають задоволенню. Відповідно до частин другої та третьої статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду. Враховуючи відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів приходить до висновку про підставність апеляційної скарги і в цій частині. Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та стягнення з нього аліментів, не відповідають обставинам справи, то у цій частині таке слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В неоскаржуваній частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Статтею 382 ЦПК України, передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 3 та частини 13 ст.141 ЦПК України судові витрати понесені по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача.Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору підлягає скасуванню із залишення такого за відповідачкою ОСОБА_6 . Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п.п.1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Геш Івана Юрійовича задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2019 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 та стягнення з нього аліментів на користь державного закладу або фізичної особи, якому (якій) будуть передані діти скасувати, та постановити нове, яким в задоволенні позову Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити. Попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей. Покласти на Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львіської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків, відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 жовтня 2019 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_3 в користь держави скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у стягненні з ОСОБА_3 в користь держави судового збору відмовити, залишивши стягнення такого за ОСОБА_6 . В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набираєзаконноїсили з дняїїприйняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 липня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.