Постанова 4807 № 325/437/20

Дата документу 01.07.2020 Справа № 325/437/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 325/437/20 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/2170/20 Апалькова О.М. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Кухаря С.В. Онищенко Е.А. За участю секретаря: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Безуха Максима Ігоровича на ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Безуха Максима Ігоровича про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, стягувач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Безуха М.І. звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підібгає виконанню, зазначивши стягувача - ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що 06 лютого 2007 року між ВАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір , відповідно до умов якого банк надав останньому у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строкової платності грошові кошти в розмірі 16 000,00 доларів США в порядку та на умовах визначених цим договором, строком до 05 лютого 2027 року. 06 лютого 2007 року з метою забезпечення кредитного договору між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 12.02.2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 06.06.2007 року в загальному розмірі 15 085,69 доларів США, що еквівалентно 325 247,47 грн. та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором у розмірі 5 128,70 грн., а всього стягнуто 330 376,17 грн. та стягнуто судовий збір. На підставі рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 12.02.2016 року у цивільній справі № 325/1728/15-ц, 12.12.2016 року судом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь на ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №ZPBDGK00000098 від 06.02.2007 року на загальну суму 330 376,17грн. 01.11.2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ЗАТ «Акцент-Банк» відбулося відступлення прав вимоги за договором факторингу №

1. Отже, було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого останній набув право вимоги по кредитному договору №ZPBDGK00000098 від 06.02.2007 року. В результаті передання своїх прав, на час отримання ПАТ КБ «ПриватБанк» виконавчого листа № 325/1728/15-ц від 12.12.2016 року, останній не був належним стягувачем, а тому пред`являти виконавчий лист до виконання не мав права. Вказує, що обов`язок боржника щодо виконання виконавчого листа № 325/1728/15-ц перед АТ КБ «ПриватБанк» відсутній. Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати виконавчий лист №325/1728/15-ц, який виданий Приазовським районним судом Запорізької області 12.12.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 330 376,17 грн. таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року у задоволені заяви відмовлено. У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Безух М.І. зазначає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не встановив дійсні обставини справи та правовідносини, які виникли між сторонами. Суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 намагається уникнути виконання судового рішення. Просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про задоволення заяви в повному обсязі. На зазначену апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» Заболотна Р.В. подала відзив у якому зазначає, що посилання заявника на те, що наразі Банк не є кредитором, не має прав на стягнення заборгованості, відступивши права вимоги іншій особі, тобто не є стороною у спірних правовідносинах та не може бути стягувачем, не є правовою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. За положеннями статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Згідно ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Встановлено, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 12.02.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17.11.2016 року, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 12.12.2016 року судом видано виконавчий лист за вказаним рішенням суду. Відповідно до договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк», іменований надалі «Клієнт» і ЗАТ «Акцент-Банк», іменований надалі «Фактор» уклали договір за яким згідно п.1 даного договору передбачено, що Клієнтом здійснюється відступлення прав вимоги на отримання на свою користь від Боржників платежів по кредиту, відсоткам, комісіям, винагородам, інших платежів, неустойки (штрафу,пені), які існують у Клієнта відповідно до умов Договорів на дату укладання цього договору, до повного виконання зобов`язань боржником, та інших прав у повному обсязі. За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження. Її заміна належним кредитором проводиться за заявою заінтересованої сторони, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року N 6-122цс13, яка підтримана і Верховним Судом у Постанові від 21.03.2018 року провадження № 61-12076св18 ( №6-1355/10). Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження (процесуального правонаступництва), є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. По своїй суті заміна кредитора в зобов`язані внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь - якій стадії виконання судового рішення. Заміна сторони правонаступником може відбуватись як при відкритому провадженні, так і до його відкриття. Таким чином, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження», статтею 432 ЦПК України обставин для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не вбачається. За таких обставин, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення відповідно до частини 3 статті 376 ЦПК України, не встановлено. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Безуха Максима Ігоровича залишити без задоволення. Ухвалу Приазовського районного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 06 липня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко