Постанова 4857 № 464/1318/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 464/1318/20 пров. № А/857/5706/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 квітня 2020 року, головуючий суддя - Мичка Б.Р., ухвалене о 14:07 год. у м. Львові, повний текст якого складено 22.04.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, - В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив скасувати постанову серії ЕАК №2143486 від 22.02.2020 року про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу на суму 1700 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що оскаржуваною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.8.4 ґ ПДР України, за те, що він здійснив зупинку на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 розділу 34 ПДР України (горизонтальна розмітка позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких встановлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю»). Вважає, що п.8.4 ґ ПДР України не забороняє та не обмежує водія, який не перевозить осіб з інвалідністю чи на автомобілі якого не встановлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» здійснювати зупинку на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 розділу 34 ПДР України. Звертає увагу на надані ним фотознімки, на яких зображені його припаркований автомобіль марки «Nissan Tiida», а також три знаки: 5.38 "Місце для стоянки", табличка до дорожнього знаку 7.17 "Особи з інвалідністю" та табличка дорожнього знаку 7.3.1 "Напрямок дії". Зважаючи на наявний комплекс, дорожній знак та додаткові таблички до нього, напрямок куди вказує стрілка 7.3.1 під дорожнім знаком 5.38 із додатковою табличкою 7.17, вважає, що їх дія не поширювалася на те місце, де був припаркований його автомобіль. З врахуванням того, що відповідно до п.8.2 ПДР України, дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою, а тому дія знаку не поширювалась на місце на якому був припаркований його автомобіль. Із врахуванням наведеного, вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.122 КУпАП, а відтак постанова підлягає скасуванню. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 22 квітня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, а також обгрунтування наведеного в оскаржуваній постанові - відповідачем не надано. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.02.2020 року о 09.45год. інспектором УПП у Львівській області Андріїв Н.Т. було прийнято постанову серії ЕАК №2143486 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 22.02.2020 року о 09.35 год. по вулиці Ставова, 7Б у м. Львові, керуючи транспортним засобом марки «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 ПДР України - місце для стоянки для осіб з інвалідністю, чим порушив вимоги п.8.4 ґ ПДР України - порушення вимог інформаційно-вказівних знаків, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП. За вказане правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем підтверджено правомірність прийняття оскарженої постанови, судом не здобуто доказів відсутності в діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи з огляду на наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно з п. 1.9.Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2011 року (далі ПДР),особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 5 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 5 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки). Так, пунктом 8.1 ПДР передбачено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. При цьому,за змістом п.8.5 ПДР, дорожня розмітка використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Так, відповідно до розділу 34 ПДР горизонтальна дорожня розмітка 1.30 позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». При цьому, як вказує примітка до ст. 152-1 КУпАП, місцями, призначеними для паркування (утому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії,які перевозять осіб з інвалідністю, на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів,у тому числі будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою. У відповідності до положень абз. 2-3 п. 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342, на місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії,які перевозять осіб з інвалідністю, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби. У разі паркування на таких місцях, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством. Відтак, виходячи із системного аналізу вказаних вище норм права, паркування (як стоянка, так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що призначене для інвалідів, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів (крім випадків вимушеної стоянки), утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП. Із досліджених судом матеріалів, безсумнівно встановлено, що автомобіль марки «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач, дійсно був припаркований на стоянці біля супермаркету в зоні, яка відведена для стоянки осіб з інвалідністю, а саме на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 Правил дорожнього руху України, яка позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Посилання апелянта на неточності в оскаржуваній постанові щодо притягнення позивача до відповідальності саме за порушення інформаційно-вказівних знаків, колегія суддів до уваги не бере, оскільки такі не спростовують факту зупинки/паркування автомобіля позивача в зоні, яка відведена для стоянки осіб з інвалідністю, а саме на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 Правил дорожнього руху України. Як встановлено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису,у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Позивач, як водій транспортного засобу, повинен виконувати встановлені діючим законодавством правила дорожнього руху. Відступати від виконання своїх обов`язків водій може лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при винесенні спірної постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, інспектор поліції діяв на підставі та у межах наданих йому повноважень. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів. Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з ч.2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що постанова серії ЕАК №2143486 від 22.02.2020 року по справі про адміністративне правопорушення є правомірною. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 квітня 2020 року у справі №464/1318/20- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повне судове рішення складено 06.07.20