Постанова 4873 № 910/13962/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" червня 2020 р. Справа№ 910/13962/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Дідиченко М.А. Руденко М.А. при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В. за участю представників: від позивача - Михалевич М.М., адвокат, довіреність б/н від 23.06.2020; від відповідача - представник не прибув; від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - представник не прибув, розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/13962/19 (суддя Князьков В.В., повний текст складено - 10.02.2020) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Банк Альянс" про стягнення 19 047 419,75 грн. ВСТАНОВИВ наступне. До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд" про стягнення передоплати в розмірі 12 184 382,61 грн., а також 3 % річних в сумі 386 562,04 грн., інфляційних втрат в сумі 1 166 045,36 грн., процентів за ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України в сумі 2 477 390,54 грн., процентів за ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України в сумі 2 833 039,20 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № СТВГ-180330-001 від 30.08.2018 в частині поставки товару. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/13962/19 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" суму попередньої оплати за договором в розмірі 12 184 382,61 грн., проценти річних нарахованих на суму попередньої оплати у розмірі 5 302 962,71 грн. та судовий збір в розмірі 262 310,18 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 386 562,04 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 166 045,36 грн. та процентів річних в розмірі 7 467,03 грн. При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині як поставки товару, так і повернення суми попередньої оплати. В свою чергу, відмова у задоволенні вимог про стягнення 3% річних у розмірі 386 562,04 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 166 045,36 грн., нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України мотивована судом тим, що оскільки зобов`язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати не є грошовим за своєю правовою природою, наведені позовні вимоги задоволенню не підлягають. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі апелянт посилається на вихід суду за межі позовних вимог у зв`язку з самостійною зміною підстав позову - застосування до даних правовідносин положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, замість ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку міститься посилання в позовній заяві. Окрім наведеного, за висновком апелянта підстави для повернення ним коштів попередньої оплати позивачу відсутні через ненастання строку виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару. Крім цього, в апеляційній скарзі апелянт не погоджується із висновком місцевого господарського суду про розірвання договору, а також вказує про непред`явлення йому позивачем жодних вимог щодо повернення коштів попередньої оплати. В ході здійснення апеляційного провадження скаржником було подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду даної справи, клопотання про призначення у даній справі судово - економічної експертизи та клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у справі №910/3715/20. Розглянувши подані клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, з огляду на наступне. Стосовно клопотання про відкладення розгляду даної справи, яке мотивоване необхідністю мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID - 19, апеляційний суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Так, представник апелянта був присутній в минулому судовому засіданні та надавав пояснення по суті своєї скарги, отже, позиція скаржника є викладеною та зрозумілою, а тому його неявка в дане судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Крім цього, слід також зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 "Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 було внесено зміни до постанови від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зокрема, продовжено період карантину до 22 червня 2020 р. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 04.05.2020 з 11 травня 2020 р. послаблені карантинні обмеження, а саме дозволено здійснення професійної діяльності адвокатами та нотаріусами. Таким чином, зважаючи на тимчасовий характер вжитих державою заходів для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та пом`якшення карантинних заходів з 11 травня 2020 року, оскільки суди в період карантину не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, враховуючи, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача в судовому засіданні. Таким чином, підстави для відкладення розгляду даної справи відсутні. Щодо клопотання про призначення у даній справі судово - економічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне. Так, в обґрунтування вказаного клопотання заявник посилається на необхідність наявності спеціальних знань, які, за доводами відповідача, відсутні у суду, для здійснення перерахунку, заявлених позивачем до стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами. При цьому, на вирішення експертизи відповідач просить поставити питання щодо того, чи підтверджується документально та математично заявлений у позовній заяві розмір нарахованих позивачем процентів річних. Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Крім того, слід зазначити, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Зазначена позиція викладена в п. 19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення експертизи". Так, питання щодо документального та математичного підтвердження розміру нарахованих позивачем процентів річних не потребує для вирішення спеціальних знань. Поставлення такого питання на вирішення експерта є перекладанням функцій судового органу на експертну установу, що в своє чергу є неприпустимим. Отже, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, спеціальні знання у сфері іншій, ніж право не є необхідними. Таким чином, підстави для призначення судової експертизи у даному випадку відсутні, а тому у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовляється. Також, не підлягає задоволенню клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/3715/20, враховуючи наступне. В обґрунтування зазначеного клопотання заявник посилається на те, що у вказаній справі №910/3715/20 здійснюється оскарження Договору про внесення змін та доповнень №2 від 31.03.2018 до договору поставки № СТВГ - 180330-001 (положеннями якого передбачено нарахування на суму попередньої оплати процентів відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України), а тому, за доводами відповідача, розгляд даної справи є неможливим до остаточного вирішення справи №910/3715/20. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з`ясувати, як пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому, наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду справи до прийняття рішення у іншій справі. Заявником не було обґрунтовано, яким чином розгляд справи №910/3715/20 унеможливлює розгляд заявлених у даній справі позовних вимог, не зазначено, які саме обставини не можуть бути встановлені судом самостійно при вирішенні спору у цій справі та яким чином встановлені в іншій справі обставини вплинуть на подання і оцінку доказів у даній справі. При цьому, колегією суддів враховується відсутність доводів апелянта в його скарзі щодо недійсності вказаного Договору про внесення змін та доповнень №2 від 31.03.2018 до договору поставки № СТВГ - 180330-001. Слід також зазначити, що провадження у справі №910/3715/20 було порушено після прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваного у даній справі рішення. Відтак, відповідних обставин на час прийняття оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва не існувало. Апеляційний перегляд рішення Господарського суду міста Києва з урахуванням обставин, встановлених у справі №910/3715/20, фактично призвів би до перегляду справи по суті на основі зовсім інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, у задоволенні вказаного клопотання апеляційним судом також відмовляється. Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач та третя особа не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Так, представник відповідача був присутній в минулому судовому засіданні та був ознайомлений з датою та часом наступного слухання справи. Проте, як вже вказувалося, від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке відхилено апеляційним судом. Стосовно повідомлення третьої особи, слід зазначити, що повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджується отримання нею ухвали суду про оголошення перерви на 30.06.2020. Враховуючи належне повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV. Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Між товариством з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (покупець) 30.03.2018 укладено договір поставки товару № СТВГ - 180330-001, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Крім цього, 30.03.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд" (постачальник), товариством з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (покупець) та публічним акціонерним товариством "Банк Альянс", після зміни найменування - акціонерне товариство "Банк Альянс" (банк) укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору поставки № СТВГ - 180330-001, відповідно до умов якого сторони домовились визнати договір поставки № СТВГ - 180330-001 від 30.03.2018, трьохстороннім. Так, Договором про внесення змін та доповнень №1 від 30.03.2018 до договору поставки № СТВГ - 180330-001 сторонами змінено п. 1.1 договору, а саме передбачено, що постачальник зобов`язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар (карбамід марки Б та/або амонію нітрат (селітру аміачну) марки Б та/або КАС), зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Покупець придбаває товар за рахунок кредитних коштів, наданих банком покупцеві у відповідності до умов кредитного договору у формі овердрафт №16005-О/07 від 30.03.2018 (надалі - кредитний договір). Відповідно до пункту 2.1. договору найменування, код УКТ ЗЕД, одиниця виміру, кількість товару, вид упаковки зазначається у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Згідно пункту 3.2. договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №1 до договору поставки № СТВГ - 180330-001, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі листа-дозволу банку (зразок якого наведений у додатку №1 до цього договору) та транспортної інструкції покупця, яка обов`язково повинна містити: найменування покупця та реквізити цього договору; найменування одержувача (вантажоодержувача), код ЄДРПОУ та його поштова адреса; найменування товару, вид упаковки та кількості товару; бажаний строк (графік) поставки; найменування, код станції призначення, код одержувача (вантажоодержувача) на залізниці (в разі поставки товару залізничним транспортом на умовах СРТ або FCA); іншу необхідну інформацію для заповнення транспортних документів. У випадку поставки залізничним транспортом на умовах СРТ або FCA, кожна партія товару повинна бути кратною технічній нормі завантаження вагону, контейнера або цистерни. Покупець зобов`язаний надати транспортну інструкцію (інструкції) на всю кількість товару, що підлягає постачанню за відповідною специфікацією, протягом тридцяти (30)днів із дати підписання сторонами такої специфікації. У разі ненадання покупцем транспортної інструкції (інструкцій) в обумовлені строки постачальник має право відмовитись від поставки товару щодо якого не надано транспортних інструкцій та/або щодо якого транспортні інструкції надані з порушенням встановленого строку. Транспортна інструкція надсилається покупцем постачальнику рекомендованим листом та/або надсилається покупцем постачальнику за допомогою факсимільного зв`язку чи електронної пошти. Сторони узгодили пункт 3.3. договору, за яким постачальник передає товар протягом 30 (тридцяти) днів від дати надання транспортної інструкції покупцем, якщо інший строк (період поставки) не погоджений сторонами у відповідній специфікації. Поставка товару здійснюється окремими партіями за вибором постачальника в межах періоду поставки. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної партії товару в межах періоду поставки. Постачальник не має права здійснювати поставку товару (партії товару) покупцю, якщо разом із транспортною інструкцією не буде надано лист-дозвіл на відвантаження товару. Лист-дозвіл на відвантаження товару надається банком постачальнику за умови виконання покупцем його зобов`язань, в тому числі часткового виконання зобов`язань перед банком за кредитним договором. Банк зобов`язаний надати лист-дозвіл на відвантаження товару на протязі 1-ї доби з моменту виконання покупцем його зобов`язань, в тому числі часткового виконання зобов`язань, при цьому банк надає дозвіл постачальнику на відвантаження товару на суму не більш ніж розмір виконаних/частково виконаних покупцем зобов`язань перед банком. Постачальник здійснює поставку товару покупцю на суму не більшу, ніж зазначена у кожному листі-дозволі банку на відвантаження товару. Лист-дозвіл вважається переданим, якщо він переданий засобами електронного зв`язку на адреси, зазначені в п. 10 цього договору. Постачальник передає товар протягом строку визначеного в п. 3.3. договору за умови отримання постачальником листа-дозволу на поставку товару у відповідності до специфікації та після надання транспортної інструкції покупцем. Якщо постачальник протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання транспортної інструкції покупця не надав останньому відмову в прийнятті такої транспортної інструкції до виконання, вважається, що транспортна інструкція покупця узгоджена сторонами і постачальник прийняв її до виконання (п. 3.3. - п. 3.3.4. договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №1 до договору поставки № СТВГ - 180330-001). За умовами п. 5.1 договору ціна товару зазначається у специфікаціях до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору. Покупець зобов`язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацією, протягом трьох (3) днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації (п. 5.4. договору). Договором про внесення змін та доповнень №2 від 31.03.2018 до договору поставки № СТВГ - 180330-001 сторонами доповнено розділ 7 "Відповідальність сторін" договору поставки пунктом 7.12 в якому сторони домовились, що відповідно до положень частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня одержання цієї суми від покупця до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за цим договором становить 21,54 % річних. Зазначені проценти сплачуються постачальником на вимогу покупця протягом 7 днів від дня пред`явлення такої вимоги. На виконання умов договору сторонами підписано специфікації: № СТВГ-180330-001/001 від 30.03.2018 на суму 69 993 000,00 грн., умови оплати - 100% попередня оплата; № СТВГ-180300-001/42 від 26.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/41 від 26.04.2018 на суму 196 250,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/39 від 25.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/38 від 25.04.2018 на суму 129 600,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/40 від 25.04.2018 на суму 78 500,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/37 від 23.04.2018 на суму 315 200,00 грн., умови оплати - відстрочка 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/36 від 23.04.2018 на суму 165 600,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/34 від 23.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/32 від 20.04.2018 на суму 315 200,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/31 від 20.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/30 від 19.04.2018 на суму 165 600,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/28 від 18.04.2018 на суму 165 600,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/26 від 18.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/27 від 18.04.2018 від 535 840,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/29 від 18.04.2018 на суму 196 250,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/24 від 17.04.2018 на суму 250 200,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/23 від 16.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/19 від 13.04.2018 на суму 15 900,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/21 від 13.04.2018 на суму 119 250,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/20 від 13.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/017 від 13.04.2018 на суму 108 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/015 від 12.04.2018 на суму 31 800,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/016 від 12.04.2018 на суму 272 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180412-001 від 12.04.2018 на суму 200 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/014 від 12.04.2018 на суму 184 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/012 від 10.04.2018 на суму 500 000,00 грн., умови оплати - 100% попередня оплата; № СТВГ-180300-001/22 від 06.04.2018 на суму 2 056 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/011 від 04.04.2018 на суму 50 000,00 грн., умови оплати - 100% попередня оплата; № СТВГ-180300-001/010 від 04.04.2018 на суму 358 000,00 грн, умови оплати - 100% попередня оплата; № СТВГ-180300-001/25 від 04.04.2018 на суму 23 850,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/009 від 03.04.2018 на суму 300 000,00 грн., умови оплати - 100% попередня оплата; № СТВГ-180300-001/70 від 22.06.2018 на суму 124 560,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; №СТВГ-180300-001/69 від 11.06.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; № СТВГ-180300-001/68 від 07.06.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; № СТВГ-180300-001/67 від 06.06.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; № СТВГ-180300-001/66 від 04.06.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; № СТВГ-180300-001/50 від 03.05.2018 на суму 530 400,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; № СТВГ-180300-001/51 від 03.05.2018 на суму 111 750,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; № СТВГ-180300-001/64 від 24.05.2018 на суму 486 000,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару; №СТВГ-180300-001/001 від 30.03.2018 на суму 69 993 000,00 грн., умови оплати - 100% попередня оплата; № СТВГ-180300-001/43 від 27.04.2018 на суму 180 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/44 від 02.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/45 від 03.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/46 від 04.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/47 від 04.05.2018 на суму 108 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/48 від 05.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/49 від 08.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/52 від 10.05.2018 на суму 163 900,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/53 від 14.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/54 від 15.05.2018 на суму 87 000,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/55 від 15.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/56 від 15.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/57 від 16.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; №СТВГ-180300-001/58 від 16.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/59 від 17.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/60 від 17.05.2018 на суму 337 500,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/61 від 18.05.2018 на суму 168 750,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/62 від 21.05.2018 на суму 30 275,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/63 від 22.05.2018 на суму 337 500,00 грн., умови оплати - відстрочка оплати 5 (п`ять) календарних днів; № СТВГ-180300-001/65 від 29.05.2018 на суму 648 000,00 грн., умови оплати - оплата протягом 5 (п`яти) днів із дня поставки відповідної партії товару. Позивачем на виконання умов договору перераховано на рахунок відповідача 30.03.2018 та 23.05.2018 попередню оплату у загальному розмірі 91 493 000,00 грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "БР-Логістик". Відповідачем, в свою чергу, зобов`язання з поставки оплаченого позивачем на вказану суму товару, були виконані частково. Так, згідно наявних у матеріалах даної справи видаткових накладних (підписаних обопільно сторонами), відповідачем за період з квітня по червень 2018 року було поставлено позивачу товар на загальну суму 13 453 082,00 грн. Відповідачем частково повернуто суму попередньої оплати за договором у розмірі 65 855 535,39 грн., а саме: 16.04.2018 на суму 15 000 000,00 грн., 31.08.2018 на суму 5 700 000,00 грн. та 04.09.2018 на суму 45 155 535,39 грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача. На суму у розмірі 12 184 382,61 грн. відповідачем товар поставлено не було, так само її не було повернуто позивачу. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що враховуючи відсутність поставки товару та подальшим розірванням в односторонньому порядку ТОВ "БР-Логістик" договору у відповідача виник обов`язок з повернення залишку грошових коштів в сумі 12 184 382,61 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України та сплати процентів за користування грошовими коштами у розмірі 5 310 429,74 грн., а також сплати 386 562,04 грн. 3% річних та інфляційних втрат в сумі 1 166 045,36 грн. Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що оскільки грошові кошти в сумі 12 184 382,61 грн., про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем на виконання договору поставки товару № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018, вони набуті відповідачем за правової підстави і не можуть бути витребувані на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. При цьому, обґрунтовуючи наведену позицію, суд першої інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 921/42/19. Разом з тим, оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що посилання позивачем у позовній заяві не на ті норми права, якими фактично регулюються спірні правовідносини, не може бути підставою для відмови в позові, позовні вимоги позивача були задоволені частково з посиланням на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Проте, колегія суддів не погоджується із визначеною судом першої інстанції підставою незастосування до спірних правовідносин ст.1212 Цивільного кодексу України, враховуючи наступне. Так, стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15. Як вже вказувалося, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Разом з тим, як слідує із позиції Верховного Суду, викладеній у постанові 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, наявність між сторонами договірних відносин не виключає можливості застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, проте є можливим лише у випадку скасування, визнання недійсною, зміни або припинення, в тому числі у виді розірвання договору, такої правової підстави в установленому порядку. При цьому, у вказаній постанові Верховний Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення коштів, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Отже, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із визначеною місцевим господарським судом підставою незастосування до даних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Стосовно посилань суду першої інстанції в обґрунтування своєї позиції про незастосування статті 1212 Цивільного кодексу України на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 921/42/19, слід зазначити наступне. Так, у вказаних справах суд касаційної інстанції вказав про те, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, у вказаних справах №910/9072/17 та № 921/42/19 судом касаційної інстанції було зазначено про те, що договори, на підставі яких сплачено кошти, з вимогами про повернення яких позивачі у цих справах звернулися до суду, є чинними, не були розірвані сторонами та недійсними в судовому порядку не визнавалися. За висновками Верховного Суду, наведеними у постановах по зазначеним справам положення пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого, як вказав суд касаційної інстанції, у зазначених справах не відбулося. Отже, неможливість застосування до правовідносин сторін у справах №910/9072/17 та № 921/42/19 положень статті 1212 Цивільного кодексу України була обґрунтована Верховним Судом саме тим, що правові підстави, за яких позивачі набули кошти, не відпали, а не через те, що їх було отримано за підставі договорів. Таким чином, колегія суддів не погоджується із визначеною судом першої інстанції підставою незастосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Разом з тим, наведений невірний висновок місцевого господарського суду не вплинув на правильність кваліфікації спірних правовідносин сторін, оскільки стаття 1212 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню у даному випадку, з наступних підстав. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як визначено п. 3 ч. 1 ст. Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки. У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання). Отже, враховуючи те, що спірні правовідносини сторін виникли з договору поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зазначена стаття 693 Цивільного кодексу України є спеціальною, а тому саме її положення (ч.3), а не статті 1212 цього ж Кодексу, підлягають застосуванню у даному випадку. Крім цього, слід зазначити, що закінчення строку дії договору (про що буде наведено нижче у даній постанові) не звільняє відповідача, як особу, яка отримала передоплату, ані від обов`язку поставки товару, ані від обов`язку, у разі її нездійснення, повернення попередньої оплати. Отже, зобов`язання відповідача продовжують для нього зберігати чинність до їх виконання останнім, тобто правова підстава отримання коштів не відпала, що, в свою чергу, також виключає можливість застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин у даній справі положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України. В свою чергу, доводи скаржника про вихід місцевого господарського суду за межі позовних вимог у зв`язку з самостійною зміною підстав позову колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Пунктом 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Підставами позову - є ті фактичні обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги. Фактичні обставини, викладені позивачем в позовній заяві, згодом в процесі розгляду справи набуває форму доказів, які можуть оскаржуватися відповідачем. За приписами частин 1 і 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є, зокрема, справедливе вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб, а відповідне завдання господарського судочинства превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пунктом 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд, зокрема, вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Відповідно до частин 1, 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, судом першої інстанції вірно враховано висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1739/17 від 04.12.2019 та у справі № 924/1473/15 від 25.06.2019, який вказав, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій мали самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц від 26.06.2019, у справі № 587/430/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 925/1214/18 від 14.11.2019). Отже, застосування судом першої інстанції до даних правовідносин інших норм права, аніж ті, що були вказані у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог, а тому доводи скаржника в наведеній частині підлягають відхиленню за необґрунтованістю. При цьому, колегія суддів вважає вірною, здійснену місцевим господарським судом, кваліфікацію спірних правовідносин та застосування саме тих норм права, які їх регулюють. За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно пункту 3.3. договору постачальник передає товар протягом 30 (тридцяти) днів від дати надання транспортної інструкції покупцем, якщо інший строк (період поставки) не погоджений сторонами у відповідній специфікації. Апелянт вказує, що строк виконання ним зобов`язання з поставки товару позивачу не настав, у зв`язку з ненаданням йому позивачем транспортної інструкції. Колегія суддів не погоджується із наведеними доводами скаржника щодо ненастання строку поставки, враховуючи наступне. Як вже вказувалося, відповідач отримавши 91 493 000,00 грн. попередньої оплати, виконав зобов`язання щодо поставки оплаченого товару частково на суму 13 453 082,00 грн. Отже, відповідач, не дивлячись на неотримання від позивача транспортних інструкцій, прийняв до виконання зобов`язання з поставки попередньо оплаченого позивачем товару. За наведених обставин апеляційним судом не приймаються доводи скаржника про нездійснення ним поставки товару позивачу через ненастання строку виконання цього зобов`язання. Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання). Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Таким чином, наведена норма наділяє особу правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права певним шляхом, що було реалізовано позивачем в межах даної справи, шляхом подання відповідного позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 та від 09.04.2020 у справі № 925/731/18. З огляду на викладене, доводи апелянта про непред`явлення йому позивачем до подачі позову до суду вимоги про повернення коштів попередньої оплати не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Слід також зазначити, що відповідач, повернувши позивачу частину коштів попередньої оплати у розмірі 65 855 535,39 грн., тим самим підтвердив невиконання ним своїх зобов`язань в частині поставки товару позивачу та необхідність повернення коштів. Крім цього, відповідачем було визнано наявність заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі (12 184 382,61 грн.), про що свідчить підписаний обопільно сторонами Акт звірки взаєморозрахунків (т.1, а.с.187). З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач набув права на повернення сплаченої суми попередньої оплати, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову в наведеній частині визнається апеляційним судом обґрунтованим. Разом з тим, апеляційний суд не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про те, що у зв`язку з направленням позивачем відповідачу листа від 21.08.2018 договір поставки товару № СТВГ - 180330-001 від 30.03.2018 є розірваним, враховуючи наступне. Так, згідно змісту зазначеного листа (т.1, а.с. 207) позивач повідомляв відповідача щодо порушення умов договору та невиконання останнім зобов`язань з поставки товару, запропонував відповідачу розірвати договір, просив повернути невикористану передоплату в сумі 63 039 918,00 грн. на рахунок покупця. На підставі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Отже за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських і цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Умовами, укладеного між сторонами договору, не передбачено права покупця чи постачальника на одностороннє розірвання договору, а тому останній може вважатися розірваним у випадку досягнення згоди обома сторонами щодо цього. У даному випадку, згоди сторін на розірвання договору досягнуто не було. Колегією суддів також враховується, що в матеріалах даної справи відсутні докази, як направлення листа від 21.08.2018 з пропозицією розірвати договір, так і докази отримання його відповідачем. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що повернення відповідачем позивачу частини попередньої оплати свідчить про вчинення ТОВ "Статус-Трейд" конклюдентних дій щодо розірвання договору, оскільки вчинення відповідачем вказаних дій може бути лише свідченням його погодження саме з необхідністю повернення коштів попередньої оплати. Так само направлення відповідачем позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не може вважатися погодженням з розірванням договору, оскільки метою зарахування є саме припинення зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку обставин розірвання договору поставки, укладеного між сторонами, у з в`язку з направленням позивачем відповідачу відповідного листа. Разом з тим, апеляційним судом було встановлено, що строк дії договору поставки закінчився 31.12.2018 року, доказів продовження вказаного строку матеріали справи не містять. Проте, наведені обставини жодним чином не можуть бути підставою для звільнення відповідача від виконання його зобов`язань, враховуючи наступне. Так, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України. При цьому, поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому, слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. Отже, невиконані відповідачем зобов`язання, у даному випадку, це повернення суми попередньої оплати, повинні бути виконані, навіть після припинення дії договору. Таким чином, така обставина, як закінчення строку дії договору не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання його зобов`язань. Враховуючи все вищевикладене, місцевим господарським судом були обґрунтовано задоволені вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 12 184 382,61 грн. Також, апеляційний суд погоджується із частковим задоволенням судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на наступне. Частиною 3 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати; договором може бути встановлений обов`язок продавця оплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Згідно з ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюються договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Пунктом 7.12 договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №2 від 31.03.2018 до договору поставки № СТВГ - 180330-001 сторонами погоджено, що відповідно до положень частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня одержання цієї суми від покупця до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за цим договором становить 21,54 % річних. Зазначені проценти сплачуються постачальником на вимогу покупця протягом 7 днів від дня пред`явлення такої вимоги. Враховуючи наявність обставин користування відповідачем коштами попередньої оплати, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення вказаної вимоги. При цьому, судом було вірно зауважено, що відповідно до умов п. 7.12 договору зазначені проценти сплачуються постачальником на вимогу покупця протягом 7 днів від дня пред`явлення такої вимоги, проте оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі. Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У нинішній справі колегія суддів дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Статус-Трейд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі №910/13962/19 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено: 06.07.2020 року. Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко Судді М.А. Дідиченко М.А. Руденко