Ухвала КЦС ВС № 766/15627/17

Ухвала 30 червня 2020 року м. Київ справа № 766/15627/17 провадження № 61-9324ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Херсонського міського центру зайнятості на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 березня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом Херсонського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів допомоги по безробіттю, ВСТАНОВИВ: У вересні 2017 року Херсонський міський центр зайнятостізвернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів допомоги по безробіттю. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 в період з 20 липня 1999 року по 30 жовтня 2000 року перебувала на обліку в Центрі зайнятості в якості безробітної особи з виплатою допомоги по безробіттю у період з 20 липня 1999 року по 14 липня 2000 року. В подальшому Центром зайнятості отримано лист від Управління обслуговування громадян УПФУ України в Херсонській області від 30 грудня 2016 року, в якому повідомлено про те, що ОСОБА_1 згідно індивідуальних відомостей на застраховану особу з березня по серпень 2000 року отримувала дохід у Херсонському професійному машинобудівному ліцеї. Центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість», про що складено акт від 23 січня 2017 року, яким встановлено факт зайнятості ОСОБА_1 в період перебування на обліку у Професійно-технічному училищі № 1 на посаді сторожа з 27 березня 2000 року по 01 вересня 2000 року. Наказом Центру зайнятості від 13 лютого 2017 року № 18 прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 коштів, наданих як допомога по безробіттю за період з 27 березня 2000 року по 13 липня 2000 року у розмірі 364,22 грн. Також позивачем зазначено, що ОСОБА_1 в період з 13 червня 2003 року по 19 травня 2004 року перебувала на обліку в Центрі зайнятості в якості безробітної особи з виплатою допомоги по безробіттю у загальному розмірі 1 128,84 грн. У подальшому Центром зайнятості отримано лист від Управління обслуговування громадян УПФУ України в Херсонській області від 30 грудня 2016 року, в якому повідомлено про те, що ОСОБА_1 згідно індивідуальних відомостей на застраховану особу з лютого по грудень 2003 року працювала та отримувала дохід на підприємстві ВКФ «Еконіка». Центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість», про що складено відповідний акт від 15 лютого 2017 року. Наказом Центру зайнятості від 28 лютого 2017 року № 24 прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 коштів, наданих як допомога по безробіттю за період з 13 червня 2003 року по 18 травня 2004 року у розмірі 1 128,84 грн. Зважаючи на те, що під час перебування на обліку в Центрі зайнятості в якості безробітної у вищезазначені періоди ОСОБА_1 була зайнятою особою і отримувала доходи, про що не повідомила Центр зайнятості у відповідності до вимог частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», та враховуючи, що відповідач добровільно борг відмовляється повертати, Центр зайнятості просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, які надані як допомога по безробіттю за період з 27 березня 2000 року по 13 липня 2000 року у розмірі 364,22 грн та за період з 13 червня 2003 року по 18 травня 2004 року у розмірі 1 128,84 грн, всього стягнути 1 493,06 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 02 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 березня 2020 року залишено без змін. У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, Херсонський міський центру зайнятості просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Згідно частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Ціна позову у даній справі становить 1 493,06 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200). Отже, зазначена справа є малозначною та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявником підстави є такими, що становлять виняткове значення для учасника справи та, що розгляд цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Херсонського міського центру зайнятості на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 березня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом Херсонського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів допомоги по безробіттю. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. П. Штелик А. А. Калараш В. М. Сімоненко