Постанова 4821 № 705/458/19
від 24.06.2020 ·ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1052/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/458/19 Категорія: 314000000 Корман О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Карпенко О.В., Єльцова В.О. за участю секретаря Анкудінова О.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року, постановлене під головуванням судді Кормана О.В., у залі Уманського міськрайонного суду Черкаської області 15.04. 2020 року о 09 год. 30 хв., повний текст рішення складений 17 квітня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, - в с т а н о в и в : 25.01.2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона є власником 17/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці загальною площею 0,1702 га. Рішенням Уманської міської ради від 22.12.2004 року № 8-10/4 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, і надано позивачу у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку площею 0,00447 га, в тому числі спільне користування 0,0034 га, спільний проїзд з № 78 площею 0,0078 га. Позивач ОСОБА_1 посилається, що у попередні роки землекористувачем суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 , відповідачем ОСОБА_2 , зі сторони вулиці по лінії земельної ділянки, що надана для спільного проїзду, площею 0,0078 га, встановлені ворота, на яких почеплено замок, чим свідомо і протиправно обмежено її у праві проходу, проїзду та доступу до належного їй майна. Фактично відповідачем привласнено спільний проїзд з № 78 площею 0,0078 га, яким всі співвласники земельних ділянок повинні спільно користуватись. Внаслідок таких протиправних дій відповідача не лише позивач не має права доступу до свого майна, а й її рідні і близькі, які не мають можливості користуватися спільним проїздом, а також сусіди. Позивач ОСОБА_1 вказує, що є людиною похилого віку, часто хворіє та потребує сторонньої допомоги, проте через перешкоди відповідача ОСОБА_2 її рідні, які таку допомогу їй надають, позбавлені можливості потрапити до будинку, оскільки відповідач шляхом погроз застосування до неї та її рідних насильства не допускає нікого до її нерухомості, чим порушуються її конституційні права власника будинку. Позивач стверджує, що не може потрапити до двору її будинку і машина швидкої допомоги. На будь-які пропозиції та вимоги виправити вказані порушення відповідач ОСОБА_2 зухвало не реагує. З метою поновити свої права та інтереси власника ОСОБА_1 неодноразово зверталась до різних інстанцій, проте всі її звернення виявилися безуспішними, тому у зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що надана для спільного проїзду з будинком АДРЕСА_3 площею 0,0078 га, шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати замок на воротах та хвіртці, які розміщені зі сторони вулиці по лінії земельної ділянки, що надана для спільного проїзду площею 0,0078 га, та не чинити будь-яких перешкод в їх користуванні в майбутньому. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, 05.05 2020 року подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає до скасування, внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, через недоведеність обставин, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи, а також через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. На думку скаржника, доводи відповідача ОСОБА_2 про відсутність перешкод у заїзді по спільній частині земельної ділянки не можуть братися судом до уваги, оскільки призначення воріт є саме обмеженням безперешкодного доступу, а тому факт їх встановлення на дорозі загального користування (заїзду) та те, що вони ворота замкнуті відповідачем на ключ є достатньою підставою для звернення до суду із заявленою нею позовною вимогою. Скаржник ОСОБА_1 посилається на норми ст.ст. 614,1166 ЦК України та вказує, що позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди, так як в таких випадках на відповідача законом покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. ОСОБА_1 просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року у цивільній справі № 705/458/19 скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким: усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що надана для спільного проїзду з будинком АДРЕСА_3 площею 0,0078 га, шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати замок на воротах та хвіртці, які розміщені зі сторони вулиці по лінії земельної ділянки, що надана для спільного проїзду площею 0,0078 га, та не чинити будь-яких перешкод в їх користуванні в майбутньому. Судові витрати по справі покласти на відповідача. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу відповідачем не надано. У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача, який з`явився в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право : скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що позивачем суду не надано жодних належних доказів того, що ворота, на які посилається позивач, встановлені саме на земельній ділянці, яка виділена для спільного користування. Також суд вказав, що позивачем не надано жодного доказу, що саме відповідач чинить перешкоди позивачу і зобов`язання саме відповідача такі перешкоди усунути, відновити права позивача, враховуючи посилання відповідача , що ворота зачиняються всіма співвласниками будинку. Крім того, суд послався, що перелічені і рішенні суду документи надані позивачем у копіях, не були надані в оригіналах під час розгляду справи, тому суд позбавлений можливості встановити їх автентичність. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними, тому не підлягають задоволенню. Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, та вимогам закону, так як судом поверхнево досліджено матеріали справи та докази, надані позивачем, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, яке підлягає застосуванню, тому судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача, а за таких обставин рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, виходячи з такого. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 на праві власності належить 17/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно даних копії договору дарування від 16.12.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міськрайонного нотаріального округу Крижанівською І.В. серії ААН № 488547 та копії Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок (а.с.7-8). Згідно даних рішення Уманської міської ради № 8-40/4 від 22.12.2004 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_4 . для обслуговування жилого будинку, в тому числі 34 АДРЕСА_5 . м. спільне користування, АДРЕСА_6 АДРЕСА_7 , з правом спільного користування проїздом площею 78 кв. м. з домоволодінням АДРЕСА_7 ) (а. с. 9). Із даних Акту узгодження меж землекористування по АДРЕСА_7 від липня 2004 року, погоджено розміри земельної ділянки землекористувача ОСОБА_1 та землекористувачами суміжних ділянок. Даним актом узгоджено спільний проїзд будинку АДРЕСА_8 площею 0,0078 га (а. с. 10). Згідно даних Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 467115, виданого 29.09.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010577901142, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0047 га, що розташована по АДРЕСА_7 , яка надана для обслуговування жилого будинку 0,0447 га, в т.ч. спільне користування 0,0034 га, спільний проїзд з № 78 0,0078 га, на підставі рішення Уманської міської ради № 8-40/4 від 22.12.2004 року (а. с. 14). Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії розпорядження № 16-р від 19.02.2016 року «Про перейменування вулиць та провулків міста Умані», вулицю Ленінської Іскри перейменовано на вулицю Успенська. Згідно із ч.1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до п. «г» та п. «е» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України (далі ЗК України), власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства. Згідно ст. 88 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень цього права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування заданих збитків, а також запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Зі змісту п. 3 ч. 2 ст.16 ЦК України випливає, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право. Відповідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Згідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 намагалися вирішити питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою в позасудовому порядку, що підтверджується листом-зверненням, та відповіддю про розгляд звернення від Департаменту контролю за використанням та охороною земель, Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, з якого слідує, що ОСОБА_1 було рекомендовано вирішити питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою у судовому порядку (а. с. 11-13). ОСОБА_1 , звертаючись в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, вказувала, що ОСОБА_2 встановлено ворота зі сторони вулиці по лінії земельної ділянки, що надана для спільного користування площею 0,0078 га по лінії спільного проїзду, на яких почеплено замок, чим свідомо і протиправно обмежено її у праві проходу, проїзду та доступу до належного їй будинку. Враховуючи вище зазначені норми права та обставини справи, які встановлено судом, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки із наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 надано достатньо належних, достовірних та допустимих доказів у відповідності до норм ЦПК, які підтверджують право спільного користування проїздом 78 кв. м. (0,0078 га) з домоволодінням АДРЕСА_7 , що підтверджується даними рішення Уманської міської ради від 22 грудня 2004 року (а. с. 9), Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія ЯА № 467115, у відповідності до якого зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0447 га по АДРЕСА_7 , цільове призначення (використання) земельної ділянки для обслуговування жилого будинку 0,0447 га, в т.ч. спільне користування 0,0034 га, спільний проїзд з № 78, 0,0078 га (а. с. 14). Таким чином, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, колегією суддів апеляційного суду беззаперечно встановлено, що позивач ОСОБА_1 має право на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що надана для спільного проїзду з будинком АДРЕСА_3 площею 0,0078 га., на що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин належної уваги звернуто не було, та не надано жодної правової оцінки даному факту. Суд першої інстанції послався лише на пояснення відповідача, які не підтверджено жодними документами та письмовими доказами, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки, на якій розташований його будинок, що він особисто підтвердив у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, так як ним не приватизована земельна ділянка біля будинку, що призвело до ухвалення неправомірного рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 по даній справі. У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що відповідачем ОСОБА_2 жодним чином не спростовано доводи позовних вимог при розгляді справи як в суді першої інстанції, так і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, оскільки доказів, що він не порушує права позивача щодо спільного користування спільним проїздом муж двома будинками АДРЕСА_8 відповідачем не надано суду. Відповідач ОСОБА_2 підтвердив в суді апеляційної інстанції, що ворота стоять і зачинені на замок, щоб уникнути проникненню сторонніх осіб, але ключ є в інших співвласників будинку АДРЕСА_2 . За встановлених обставин, доказів наданих сторонами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню, оскільки не відповідає вимогам закону, судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи скаржника відносно застосування норм ст.1166 ЦК України, не приймаються судом апеляційної інстанції та не підлягають до задоволення, оскільки дана норма права передбачає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася в суд з позовом з вимогою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, вимоги про відшкодування матеріальної шкоди позивачем не заявлялися та її розмір не визначався позивачем. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки захисту підлягає порушено право позивача, а тому вимоги апеляційної скарги щодо в майбутньому не чинити перешкоди у користуванні спільним проїздом земельної ділянки не підлягають задоволенню, як передчасні, так як ще не встановлено їх порушення на майбутнє. З огляду на вище викладені обставини справи, наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що надана для спільного проїзду з будинком АДРЕСА_3 площею 0,0078 га, шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати замок на воротах, розміщених зі сторони вулиці по лінії земельної ділянки, що надана для спільного проїзду площею 0,0078 га. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору не повно з`ясував та не перевірив всі фактичні обставини справи, не правильно оцінив докази та дав їм неналежну правову оцінку, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, в тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та усунення перешкод у користуванні спільної частиною земельної ділянки. Відповідно до статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, то понесені судові витрати підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , а саме: за сплату судового збору за подання позовної заяви 768 грн. 40 коп. та 1152 грн. 60 коп. за сплату судового збору при поданні апеляційної скарги, а всього у розмірі 1921 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задовольнити частково. Усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що надана для спільного проїзду з будинком АДРЕСА_3 площею 0,0078 га, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати замок на воротах, які розміщених зі сторони вулиці по лінії земельної ділянки, що надана для спільного проїзду площею 0,0078 га, та не чинити будь-яких перешкод в користуванні спільним проїздом площею 0, 0078 га. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1921 грн. за сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 02 липня 2020 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді О.В. Карпенко В.О. Єльцов