Постанова 4817 № 596/1649/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 596/1649/19Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О. Провадження № 22-ц/817/164/22 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2022 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., з участю секретаря - Панькевич Т.І. представників сторін розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року (ухваленого суддею Лисюк І.О., повний текст складено 02 грудня 2021 року) у цивільній справі №596/1649/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Копичинецька міська рада Чортківського району Тернопільської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Копичинецька міська рада Гусятинського району Тернопільської області, в якому просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу воріт, встановлених на їх спільній межі та встановити ворота безпосередньо на АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона успадкувала будинок в АДРЕСА_1 та розпочала приватизацію присадибної земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні. Вона не може погодитись з спільним заїздом, що облаштований до її домоволодіння по АДРЕСА_1 та до домоволодіння ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , який було зроблено за рахунок відведеної земельної ділянки для індивідуального будівництва ОСОБА_3 , що підтверджує акт відведення земельної ділянки в натурі . Даний заїзд унеможливлює їй вільне користування ним та відповідне погодження меж з сусідкою ОСОБА_2 та землями загального користування Копичинецької міської ради. Згідно генплану земельної ділянки відведеної попередньому домоволодільцеві ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 заїзд до вказаного домоволодіння передбачено з південної сторони, а саме з АДРЕСА_2 , а не із західної сторони, що виходить на територію її домоволодіння в 2-х метрах від її воріт. Вилучення земель зі зміною меж земельної ділянки після відведення її в натурі під будівництво житлового будинку не проводилося, а тому посилання на те, що вказаний заїзд зроблено за рахунок земель загального користування не узгоджується з актом відведення в натурі земельної ділянки. Посилаючись на те, що ОСОБА_5 має вільний під`їзд до домоволодіння з АДРЕСА_2 і встановлення воріт для заїзду до домоволодіння передбачено з південної сторони генпланом забудови, а саме з боку дороги, і не має жодної потреби для влаштування заїзду за рахунок її земельної ділянки, просила позовні вимоги задовольнити. Рішенням Гусятинського районного суду від 23 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неправильну оцінку доказів у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначила, що спір між нею та відповідачкою виник з приводу заїзду до земельних ділянок, оскільки самовільно облаштований заїзд до домоволодіння відповідачки перешкоджає їй та членам її сім`ї вільному проходу (проїзду) з її господарства до АДРЕСА_2 . Згідно акту відведення земельної ділянки попередньому власнику її будинковолодіння ОСОБА_6 не було передбачено встановлення окремого заїзду з вулиці, однак він сам за рахунок власної земельної ділянки влаштував перед заїздом стоянку для трактора розміром 4 х 4 метра і переніс ворота в глибину будинковолодіння. Сусіди ОСОБА_4 , а потім і ОСОБА_2 стали використовувати цей майданчик і встановили ворота на межі домоволодінь з виїздом на майданчик. Суд першої інстанції не врахував, що згідно генерального плану забудови садиби відповідача було передбачено влаштування заїзду до їх будинковолодіння з південної сторони по межі АДРЕСА_2 , а фактично влаштовано заїзд із західної сторони, тобто зі сторони її будинковолодіння. Висновок земельно-технічної експертизи підтверджує що фактичний заїзд до земельної ділянки відповідачки не відповідає відомостям генерального плану забудови її земельної ділянки та акту винесення червоних ліній в натурі земельної ділянки, він змінений в глиб ділянки та дещо розширений в частині вулиці. Відповідачка часто залишає свій автомобіль перед воротами до свого будинковолодіння, чим унеможливлює їй та членам її сім`ї заїзд та виїзд через їхні ворота. На її думку суд першої інстанції дав невірне тлумачення генеральному плану міста суто як містобудівної документації, однак він є особливим видом і документації із землеустрою. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. Зазначила, що позивач звернулась до неї з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, однак жодні перешкоди у користуванні земельною ділянкою їй ніколи не чинилися і не чиняться зараз. Межі між їх господарствами існують більше 30 років. Позивачка у 2002 році успадкувала будинковолодіння, у свідоцтві про право на спадщину зазначено і залізну огорожу і бетонний бордюр, на якому вона стоїть і залізні ворота ворота. Все це в такому стані збереглось до цього часу. Вказує, що позивач просить демонтувати ворота, які ніби-то стоять на спільній межі, однак вони не стоять на спільній межі, а виходять на спільний для двох будинковолодінь заїзд. Цей заїзд не облаштований самовільно, а існує ще з 60-х років минулого століття. Коли автомобіль приїжджає до неї то заїжджає на подвір`я. Автомобілі позивачки також стоять в заїзді, але заїзду достатньо для двох автомобілів.. Жодних доказів, що її заїзд у ворота є перешкодою в чомусь для позивачки не має і не може бути. В даному випадку фактичне використання, межі земельних ділянок сторін чітко визначені огорожами, постійними міцними бордюрами, металевими плотами і воротами. Жодною нормою ЗК України не передбачено, що межі, площі та конфігурація земельної ділянки відновлюються за відомостями генплану забудови території. Позивач підставою позову зазначає потребу в приватизації земельної ділянки, але з врахуванням всього заїзду, проте земельна ділянка сформована давно та загороджена бетонними бордюрами та залізною огорожею. Позивач стверджує, що заїзд був облаштований її чоловіком, однак по всіх колишніх доданих документах та генпланах він існував починаючи з 60-х років минулого століття, його існування було передбачено усіма схемами забудов і на генпланах також. Заслухавши пояснення представників сторін та вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будовами і спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 20 липня 2002 року, зареєстровано в реєстрі за №386. Даний будинок з господарськими будівлями та спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000 га, яка перебуває в її користуванні. Позивач ОСОБА_1 розпочала процес приватизації вказаної земельної ділянки, замовивши у ФОП ОСОБА_9 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а також земельної ділянки по АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства. З технічної документації слідує, що ліцензована організація виготовила технічну документацію ОСОБА_1 не по фактичному користуванні, а по уявній лінії, хоча межі встановлено сторонами більше 30 років. Власником сусіднього житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 07 лютого 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за №7. ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 6121610400:02:001:1162, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13.08.2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25532213, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Нв-6100929722014 від 20.02.2014 року. Згідно з кадастровим планом земельної ділянки кадастровий номер: 6121610400:02:001:1162, у плані меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки зазначено землі Копичинецької міської ради (спільний заїзд), позначені літерами від «Б» до «Г», землі ОСОБА_1 , позначені літерами від «В» до «Г». Згідно довідки Копичинської міської ради від 25 жовтня 2019 року №2895, в АДРЕСА_1 спірна земельна ділянка, яка використовується як спільний заїзд за рахунок частини вулиці перебуває у комунальній власності міської ради і належить до категорії земель загального користування населених пунктів. В судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_6 , показав, що в сімдесяті роки ним був облаштований заїзд до домоволодіння по АДРЕСА_1 для стоянки трактора у вигляді площадки 4 х 4 метри за рахунок земельногї ділянки, відведеної для будівництва житловоґо будинку його батькам, яку в подальшому було збільшено і поставлено огорожу, з перенесенням воріт у глибину домоволодіння. Сусіди, зокрема, ОСОБА_10 , а потім ОСОБА_11 стали використовувати цей майданчик і встановили ворота на межі домоволодінь з виїздом на даний майданчик, тоді як згідно генплану забудови заїзд на сусідське домоволодіння ОСОБА_4 був передбачений по межі АДРЕСА_2 . Комісією Копичинецької міської ради 21 серпня 2019 року та 25 вересня 2019 року було проведено обстеження земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 більше 30 років обгороджена металічним плотом на бетонному бордюрі та встановлено що до будинковолодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштовано спільний заїзд за рахунок АДРЕСА_2 . Згідно записів в земельно-кадастровій книзі за ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 облікується 0,10 га присадибної земельної ділянки та 0,41 га для ведення особистого селянського господарства. За ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 облікується 0,10 га присадибної земельної ділянки та 0,2108 га для ведення особистого селянського господарства Комісія вирішила, що приватизація землі повинна проводитись відповідно до існуючих меж. Комісія при цьому керувалась ст. ст. 83, 107,158 Земельного кодексу України.(а.с.10,193). Згідно висновку експерта судової земельно-технічної експертизи від 11.08.2021 року №793/20-22, фактичний заїзд до земельної ділянки землекористувача ОСОБА_1 , на якій розташовано житловий будинок з надвірними будівлями й спорудами по АДРЕСА_1 , що були успадковані нею після смерті ОСОБА_3 не відповідає відомостям генерального плану забудови земельної ділянки громадянина ОСОБА_12 , погодженого архітектором від 29.03.1976 року, та акту винесення в натурі червоних ліній і проведення розбивки контурів фундаментів будівель, індивідуального будівництва від 14.10.1975 року. Ворота до будинковолодіння АДРЕСА_2 розташовані в місці відмінному від того, що зазначене в генплані земельної ділянки, відведеної в натурі під індивідуальне будівництво забудовника гр. ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 (а.с.14), тобто місце розташування фактичного заїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_2 не відповідає відомостям генерального плану земельної ділянки, відведеної в натурі під індивідуальне будівництво забудовника ОСОБА_4 . Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою позовних вимог. Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає таким вимогам. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до статті 30 ЗК України (в редакції яка діяла до 1 січня 2002 року на час відкриття спадщини) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено в договорі відчуження будівлі та споруди. Згідно статті 107 ЗК України (в редакції на час розгляду справи) основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. . Згідно ст.1 Закону України «Про державний земельний кадастр» земельно-кадастрова документація - текстові та графічні матеріали про кількісні, якісні, економічні характеристики та правовий режим земель, їх нормативну грошову оцінку, черговий кадастровий план, поземельна книга тощо. Відповідно до ч.2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; д) застосування інших, передбачених законом, способі. Судом встановлено, що домогосподарства сторін межують: ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - по АДРЕСА_2 . Сторони успадкували їх у 2001 році після смерті попередніх власників. Згідно свідоцтв про право на спадщину, виданих державним нотаріусом у 2022 році вони успадкували будинки, господарські будівлі, залізну огорожу, металічні ворота та відмостку. Між господарствами більше 30 років як встановлена тверда межа у вигляді бетонного бордюру та металічної огорожі і господарство ОСОБА_1 з тих часів загороджено зі сторони АДРЕСА_2 та існуючого спільного спірного заїзду в існуючих на даний час межах. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона розпочала приватизацію своєї присадибної ділянки, виготовила технічну документацію, яку Копичинецька міська рада відмовилась затверджувати з тих підстав, що до земельної ділянки включено заїзд, який є земельною ділянкою загального користування. Вона не погоджується із існуванням спільного заїзду з відповідачкою, оскільки він влаштований попереднім власником за рахунок своєї присадибної ділянки. На підтвердження позовних вимог позивач посилалась на те, що згідно генплану забудови земельної ділянки, відведеної для будівництва успадкованого нею будинку АДРЕСА_1 передбачалось влаштування заїзду зі сторони АДРЕСА_2 , а генплан забудови земельної ділянки відведеної для будівництва будинку АДРЕСА_2 , який успадкувала відповідачка передбачав влаштування заїзду з південної сторони АДРЕСА_2 , а не із західної сторони, тобто не із сторони її домоволодіння та на висновок земельно-технічної експертизи, який підтверджував, що заїзди до господарств сторін не відповідають генпланам забудови. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Генплан земельної ділянки по АДРЕСА_2 відведеної для індивідуального будівництва забудівнику ОСОБА_4 на підставі рішення Копичинецької міської ради №68 від 27 вересня 1962 року, забудову якого успадкувала відповідачка ОСОБА_2 , передбачає організацію заїзду до земельної ділянки з АДРЕСА_2 та існування окремого заїзду до існуючого сусіднього господарства АДРЕСА_1 (а.с.14). Генплан забудови земельної ділянки відведеної ОСОБА_12 по АДРЕСА_1 на підставі рішення Копичинецької міської ради від 26 вересня 1975 року також передбачає існування окремого заїзду за рахунок земель загального користування у глиб земельної ділянки більше ніж на 5 метрів (а.с.16). Отже, генплани попередніх власників домоволодінь сторін передбачали існування спірного заїзду до господарства по АДРЕСА_1 , тому доводи апелянта про влаштування заїзду попереднім власником Липкою за рахунок своєї присадибної ділянки не знайшли свого підтвердження. Акт відведення в натурі земельної ділянки для індивідуального будівництва затверджений районним архітектором 30 грудня 1985 року , в якому, як зазначає позивач, не передбачено окремого заїзду в господарство ОСОБА_3 не може бути достовірним та допустимим доказом, оскільки в ньому не зазначено номера господарства та сусідами відведеної земельної ділянки з однієї сторони зазначено ОСОБА_13 , а з іншої вказано - город, в той час коли поряд з 1962 року існувало господарство ОСОБА_4 . В акті також зазначено, що ОСОБА_3 ознайомлена з пам`яткою індивідуального забудівника і попереджена, що розпочинати будівельні роботи можна тільки після отримання погодженої проектної документації, паспорта на забудову садиби та інш. Висновок експерта підтверджує невідповідність існуючих у сторін заїздів до своїх господарств генпланам забудови та існування окремого заїзду за рахунок земель загального користування, який на даний час сторони спільно використовують , однак не спростовує факту правомірного існування такого заїзду. Встановивши правомірність існування спірного заїзду та відсутність у позивача перешкод у користуванні своєю присадибною земельною ділянкою суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що генеральний план міста Копичинці за 1983, 1986,1987 роки, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, є містобудівною документацією і за наявності генпланів забудови земельних ділянок сторін та відсутності рішень про збільшення присадибних ділянок за рахунок земель загального користування не є земельно-кадастровою документацією, яка може бути підставою для відновлення меж. Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1- 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Позивачка не довела створення відповідачкою їй перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою в АДРЕСА_1 . Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За вказаних вище обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просила стягнути з позивача витрати понесені нею при апеляційному розгляді справи на правничу допомогу згідно поданого додатку №2 до договору про надання правової допомоги та детального опису наданої правничої допомоги на стадії апеляційного розгляду. Послуги надані адвокатом включали ознайомлення з апеляційною скаргою, вивчення судової практики, надання консультацій щодо апеляційної скарги - 1000,00 грн., складання відзиву на апеляційну скаргу - 2500,00грн., участь в судовому засіданні - 2000,00 грн., підготовка письмового виступу в судових дебатах - 1500,00 грн. Колегія суддів приходить до висновку що витрати на правничу допомогу підлягають до часткового відшкодування, а саме підлягають відшкодуванню витрати за складання відзиву в розмірі 2500,00 грн. та за участь адвоката в судовому засіданні 2000,00 грн. (послуги за підготовку письмового виступу в судових дебатах 1500,00 грн. не надавались, а надання консультації по апеляційній скарзі охоплюється складенням відзиву), а тому з позивачки слід стягнути на користь відповідачки 4500,00 грн. за надання правничої допомоги при апеляційному розгляді справи. Керуючись ст.ст. 374, 375, 389-390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 листопада 2021 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) 4500 грн. витрат за надання правничої допомоги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року. Головуюча: Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О. Хома М.В.