Ухвала КГС ВС № 909/979/19

УХВАЛА 02 липня 2020 року м. Київ справа № 909/979/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б., за участю помічника судді Наумкіної П.В. (за дорученням головуючого судді), представників учасників справи: позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз Україна", позивач, скаржник) - Петрука Я.Ю. (адвокат, свідоцтво від 26.04.2018 №57), відповідача - Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго", відповідач) - Біяна Б.Р. (адвокат, свідоцтво від 26.05.1999 №312), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз Україна" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2019 (головуючий - суддя Михайлишин В.В.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 (головуючий - суддя Плотніцький Б.Д., судді: Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М.) у справі №909/979/19 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз Україна" до ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості у розмірі 7 518 984, 65 грн. ВСТАНОВИВ: АТ "НАК "Нафтогаз Україна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості у розмірі 7 518 984, 65 грн, з яких: 3 204 998, 50 грн - пеня, 1 062 657, 73 грн - 3 % річних, 3 251 328, 42 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договору постачання природного газу від 20.09.2016 №5103/1617-ТЕ-15 у частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого, на підставі пункту 8.2. договору та статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2019 у справі №909/979/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020, позов АТ "НАК "Нафтогаз України" до ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості у розмірі 7 518 984, 65 грн задоволено частково. Стягнуто з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" - 4 954 985, 85 грн, з яких: 640 999, 70 грн - пеня, 1 062 657, 73 грн - 3 % річних, 3 251 328, 42 грн - інфляційні втрати, 112 785 грн - витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення 2 563 998, 80 грн пені - відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що: відповідачем допущено порушення строків оплати отриманого за договором природного газу, а тому наявні підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Водночас, судами перевірено нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати та встановлено, що розрахунок, наданий позивачем є обґрунтованим та правильним, а тому, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат нарахованих позивачем. Щодо пені, нарахованої позивачем до стягнення, суди попередніх інстанцій, враховуючи: - ступінь виконання основного зобов`язання; - наявність обставин, що свідчать про відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов`язання та обставин того, що ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, бюджетними установами/організаціями; при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію; - відсутність доказів наявності у позивача ускладнень в здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків в результаті таких дій відповідача; - з метою реального виконання судового рішення, визнали зазначені обставини винятковими та дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені на 80 % та стягнули з відповідача 640 999,70 грн пені. АТ "НАК "Нафтогаз" 13.04.2020 через Західний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі №909/979/19 в частині незадоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2 563 998, 80 грн, ухвалити в цій частині нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020. Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що: - оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України, та без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14; - суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дослідив питання завданих позивачу збитків та їх розмір, не надав об`єктивну оцінку винятковості випадку несвоєчасної сплати відповідачем заборгованості, не взяв до уваги соціальну значущість позивача, який є стратегічним об`єктом у розвитку економіки України. Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2020, з підстав зазначених в ній, відкрито касаційне провадження у справі №909/979/19. У відзиві на касаційну скаргу ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №909/979/19 на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке. Так, згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18). Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі. Так, скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у стягненні пені. Згідно зі статтею 233 ГК України, на неоднакове застосування якої судами попередніх інстанцій посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, суди мають взяти до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. З врахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 80%, оскільки, суди встановили ступінь виконання основного зобов`язання; наявність обставин, що свідчать про відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов`язання та обставин того, що ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, бюджетними установами/організаціями; здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію;- відсутність доказів наявності у позивача ускладнень в здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків в результаті таких дій відповідача. Колегія суддів вважає зазначити, що такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №918/487/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 11.06.2020 у справі №912/2555/19. Водночас у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв`язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача, та зокрема обставин наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій застосували статті 233 ГК України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосування статті 233 ГК України, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень. Верховний Суд наголошує, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Верховний Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України. Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням вище наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленим судом апеляційної інстанції. Вищевикладені міркування достатні, щоб дозволити суду прийти до висновку, що наявні підстави для закриття касаційного провадження. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II). У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31). Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). За наведених обставин, згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України". 02.07.2020 ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" подало до Верховного Суду заяву про розподіл витрат на правничу допомогу. Верховний Суд зазначає, що згідно з приписами частини восьмої статті 129 ГПК України вказану заяву ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" буде розглянуто у випадку подання заявником відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення даного судового рішення. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі №909/979/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос