Постанова КЦС ВС № 127/15802/15-ц

Постанова Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ справа № 127/15802/15-ц провадження № 61-42894св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , відповідачі: публічне акціонерне товариство «Мегабанк», ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Медяного В. М., Сопруна В. В., Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У липні 2015 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк»; банк), ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання договору недійсним. Вимоги обґрунтовувала тим, що 05 вересня 2008 року між нею та банком укладений іпотечний договір на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 05 вересня 2008 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у розмірі 21 900 доларів США строком до 04 вересня 2018 року. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , що належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 березня 2008 року, та в якій вона проживала з дочкою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 травня 2015 року під час примусового виконання рішення суду про виселення її та неповнолітньої дочки з квартири, яка є предметом іпотеки, без надання іншого житла, вона дізналась про те, що 26 січня 2015 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, право користування якою з народження мала дочка. Посилаючись на те, що відповідачі уклали цей правочин без попереднього дозволу органу опіки та піклування у порушенням вимог Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», а також без урахування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», просила визнати його недійсним. ІСТОРІЯ СПРАВИ Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07 листопада 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 січня 2015 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суди зробили висновки про те, що оспорений договір купівлі-продажу квартири є недійсним, оскільки неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення цього правочину мала право користування житлом, яке було постійним і єдиним місцем її проживання, у зв`язку з чим для укладення спірного договору необхідна була згода органу опіки та піклування. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди не врахували того, що купівля-продаж квартири відбувалася на підставі іпотечного договору, який на момент вчинення правочину був чинним, не надали належної правової оцінки тому факту, що саме ОСОБА_1 , будучи ознайомленою з умовами кредитного та іпотечного договорів, усвідомлюючи наслідки неповернення кредиту, свідомо порушила права неповнолітньої дитини, приховавши факт її реєстрації у квартирі, надала завідомо підроблений документ і передала в іпотеку квартиру без дозволу органу опіки та піклування. Суди не встановили, чи могла неповнолітня ОСОБА_2 на час укладення банком договору купівлі-продажу квартири проживати у будь-якому іншому місці та не перевірили місце проживання та реєстрації позивача з дочкою. Крім того, визнавши недійсним договір купівлі-продажу, укладений 26 січня 2015 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 , суди не звернули уваги на те, що позов пред`явлено особою, яка не була стороною цього договору. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суди виходили з того, що на момент укладення оспореного правочину позивач і її дочка не були зареєстровані та не проживали у квартирі, переданій в іпотеку. Суди також відхилили аргументи ОСОБА_1 про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на те, що оспорений договір купівлі-продажу укладено на підставі іпотечного застереження, передбаченого пунктом 5.2.1. іпотечного договору. Короткий зміст касаційної скарги До суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року та постанови апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року зупинено касаційне провадження до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 464/8589/15-ц. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року поновлено касаційне провадження у даній справі. Аргументи учасників справи Доводи касаційної скарги Заявник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю порушення прав неповнолітньої дитини з огляду на неналежне врахування обставин справи № 127/4208/14-ц за позовом ПАТ «Мега Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про виселення. Крім того, оскаржені судові рішення суперечать правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15, згідно з якою відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. Короткий зміст відзивів Від представника ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 надійшли відзиви, у яких вони просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Обставини справи Суди встановили, що 05 вересня 2008 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 21 900 доларів США строком до 04 вересня 2018 року. Того ж дня, 05 вересня 2008 року, на забезпечення виконання кредитного зобов`язання між ними укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2.1 іпотечного договору іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки знаходиться у його власності, до моменту укладення договору нікому не відчужений, під забороною (арештом), а також в заставі не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб як в межах України, так і за межами України, немає. Іпотекодавець зобов`язується протягом строку дії основного зобов`язання нікого, крім себе, не реєструвати за місцезнаходженням предмета іпотеки. Пунктом 5.1. іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Згідно з пунктом 5.2.1. іпотечного договору застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме: іпотекодержатель має право при зверненні на предмет іпотеки від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у порядку, встановленому чинним законодавством. Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 15 квітня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 177 057 грн 63 коп. та звернуто стягнення на предмет іпотеки. 26 січня 2015 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 площею 30,3 кв. м (на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» та пункту 5.2.1 іпотечного договору від 05 вересня 2008 року № 83-01ПВ/2008-з). Згідно з довідкою МКП «ЖЕК № 12» № 607 станом на 23 січня 2015 року зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 немає. ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 у період із 08 травня 2001 року до 02 вересня 2014 року. Повторно за вказаною адресою позивач зареєстрована з 26 грудня 2016 року.

Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. При відмові у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент укладення оспореного правочину позивач і її дочка не були зареєстровані та не проживали у квартирі, переданій в іпотеку. Суд зазначив, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки договір купівлі-продажу від 26 січня 2015 року укладено на підставі іпотечного застереження, передбаченого пунктом 5.2.1. іпотечного договору, тобто звернення стягнення відбулося за згодою іпотекодавця. Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на наступне. У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19) вказано, що «рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 грудня 2008 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірний житловий будинок шляхом його продажу банком від імені ОСОБА_3 та укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з указаного будинку. 07 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав.». У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження №11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) міститься висновок про те, що «підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.». Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання позову). Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалася на: 1) незаконність укладення оспорюваного договору купівлі-продажу з огляду на порушення прав її неповнолітньої дитини (правочин укладений без попередньої згоди на це органу опіки та піклування у порушення Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей») та 2) неврахування відповідачами положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (квартира, яка використовується як постійне місце проживання, передана в іпотеку з метою забезпечення повернення кредиту в іноземній валюті). Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2018 року містить аналогічні аргументи. Усупереч нормам процесуального права суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірне житло, яке використовується нею як постійне місце проживання, продане банком під час дії заборони на відчуження такого майна, помилково пославшись на те, що норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки звернення стягнення не було примусовим (позивач добровільно погодилася на умови іпотечного договору). Висновок за наслідками розгляду касаційної скарги Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 (в редакції станом на 07 лютого 2020 року) ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В. І. Крат І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук