Постанова КЦС ВС № 718/1796/16-ц

Постанова Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ справа № 718/1796/16-ц провадження № 61-19885св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відповідач - ОСОБА_2 , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Кіцманської районної державної адміністрації, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області в складі судді Олексюк Т. І. від 06 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області в складі суддів: Владичана А. І. Міцнея В. Ф., Лисака І. Н., від 21 лютого 2018 року, В С Т А Н О В И В : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Кіцманської районної державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 22 вересня 2005 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 липня 2012 року шлюб між ними розірвано. Із лютого 2013 року доньки проживають у м. Кіцмань Чернівецької області із відповідачем та її батьками. Із весни 2013 року між сторонами почалися непорозуміння щодо його участі у вихованні доньок, їх відвідуванні, створювались штучні перешкоди зі сторони відповідача та осіб, які проживають разом із доньками, стосовно можливості його нормального спілкування з ними. Вказує, що намагався налагодити нормальний зв`язок із дітьми, брати участь у їх вихованні, утриманні, розвитку їх здібностей та забезпечити їх усім необхідним для нормального розвитку та становлення. Ним були куплені дітям телефони для спілкування з ними особисто, однак відповідач заборонила останнім користування ними. Позивач часто надсилав посилки із подарунками та сплачував аліменти, які інколи ОСОБА_2 не хоче отримувати. Зазначає, що в лютому 2017 року він запропонував відправити доньку Інну-Надію на відпочинок та оздоровлення до дитячого табору «Артек», проте відповідач категорично відмовила, навіть не повідомивши дитині. Численні спроби вирішити непорозуміння мирним шляхом з метою недопущення страждань та негативного впливу на дітей виявилися безрезультатними. Розпорядженням Кіцманської райдержадміністрації від 30 травня 2014 року № 156 визначено порядок побачення з малолітніми дітьми, зокрема щомісяця другу і четверту суботу з 11:00 години до 18:00 години в житловому будинку та на території господарського двору матері в її присутності або в присутності її близьких родичів. Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітніми доньками. Посилаючись на те, що відповідачка ігнорує розпорядження, продовжує чинити перешкоди у спілкуванні з доньками та участі у їх вихованні, згідно з уточненими позовним вимогами позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з доньками; визначити способи участі у вихованні дітей та особисте спілкування: побачення п`ять разів на тиждень окремо від матері та її близьких родичів з понеділка по п`ятницю з 14:00 години до 20:00 години за місцем навчання доньок або за місцем їх проживання, перебування, побачення у святкові дні (державні та релігійні свята) та день народження з 08:00 години до 14:00 години за місцем навчання доньок або за місцем їх проживання, перебування і окремо від матері та її близьких родичів; побачення з доньками у вихідні дні суботу та неділю з 09:00 години до 18:00 години без присутності та супроводу матері та її близьких родичів, у вільному місці на вибір доньок, вийти на прогулянку, виїхати за покупками до магазину, на відпочинок, у тому числі з виїздом до м. Чернівці для розваг та відпочинку; спільний відпочинок без супроводу матері та її близьких родичів: першу половину будь-яких канікул та півтора місяця літніх канікул доньки проводять з батьком, в тому числі за місцем проживання батька, у день його побачення з доньками він має право забирати їх з дому/школи особисто; необмежене спілкування з доньками особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою; перші три зустрічі батька з доньками провести за участю психолога Служби у справах дітей Кіцманської районної державної адміністрації; зобов`язати ОСОБА_2 за два дні до його зустрічі з доньками, надати йому точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дітей, а у разі будь-яких змін, повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин; зобов`язати ОСОБА_2 привозити дітей до м. Києва на проживання до нього у першу половину канікул та передавати їх йому власноручно; зобов`язати ОСОБА_2 повідомити йому свій номер телефонного зв`язку, оскільки тільки вона володіє інформацією щодо дітей та вони проживають разом з нею, також у разі будь-яких змін повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин; зобов`язати ОСОБА_2 повідомити його існуючі телефони дітей для особистого спілкування з ними, у разі будь-яких змін, повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин; зобов`язати ОСОБА_2 налагодити будь-яку існуючу систему відео-зв`язку для особистого спілкування його з дітьми та повідомити його і особисто про такий зв`язок та у разі будь-яких змін, повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин. У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Кіцманської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення суду ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дітей, однак злісно ухиляється від їх сплати, здійснює поодинокі платежі невеликими сумами, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Крім того, ОСОБА_1 ні усно, ні письмово з дітьми не спілкується, не проявляє батьківської турботи. Розпорядженням Кіцманської РДА від 30 травня 2014 року за № 156 ОСОБА_1 визначено порядок побачення з малолітніми дітьми, 25 липня 2014 року внесено зміни до даного розпорядження, однак останній його не виконує. Вказує, що кожна зустріч ОСОБА_1 з дітьми за місцем їх проживання супроводжувалася скандалами, бійками з нею, образою дітей, шантажем та погрозою. Після таких дій діти не бажають зустрічатися та спілкуватися з батьком, бояться його. Вона багато разів змушена була звертатися до поліції. Життям, здоров`ям, навчанням, уподобаннями дітей ОСОБА_1 не цікавиться, натомість залякує та тримає у постійному психологічному напруженні. При психологічному обстеженні ОСОБА_6 виявлено психологічні проблеми, що тривожать дитину у зв`язку з конфліктною ситуацією у сім`ї. Присутність батька негативно впливає на її емоційний стан. Батько навідувався лише раз, своєю поведінкою налякав дитину і вона не бажає із ним контактувати. Також, батько не цікавиться навчанням доньки ОСОБА_5 , при згадці про батька вона напружується і тривожиться. Позивачка за зустрічним позовом просила суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визначено способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення побачень у другу та четверту суботу кожного місяця в період часу з 11:00 години до 18:00 години за місцем проживання дітей. У задоволенні інших заявлених ОСОБА_1 вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків та виховання доньок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору. Рішення суду першої інстанції в частині вимог позову ОСОБА_1 мотивовано тим, що у справах щодо дітей особлива увага зосереджена на забезпеченні якнайкращих інтересів дитини. Мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а також останні мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Судом указано, що розпорядження Кіцманської районної державної адміністрації від 30 травня 2014 року № 156, зі змінами від 25 липня 2014 року, про визначення ОСОБА_1 порядку побачення з малолітніми дітьми не виконується батьками дітей, за наслідком чого малолітні діти позбавлені спілкування із батьком, щодо якого не встановлені визначені законом обставини, які забороняють відповідне спілкування. Відсутність спілкування із батьком за встановлених фактичних обставин справи не відповідає інтересам малолітніх дітей сторін, тому позовні вимоги в цій частині судом задоволено. При цьому, суд першої інстанції указав на недоведеність вчинення матір`ю дітей - ОСОБА_2 , перешкод батьку дітей у спілкуванні з дітьми та участі у їх вихованні, у зв`язку із чим вказано на відсутність підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з доньками. Рішення суду першої інстанції в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_2 мотивовано тим, що, з урахуванням фактичних обставин даної справи, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Ознаки неналежного виконання батьківських обов`язків не свідчать про свідоме систематичне невиконання таких обов`язків та наявність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав. Тому, в даному випадку вимога зустрічного позову про необхідність позбавлення батька дітей батьківських прав не знайшла свого підтвердження у зв`язку із недоведеністю. Задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 в даній справі суперечить інтересам малолітніх дітей сторін. При цьому, суд попередив ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків та виховання доньок. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 і задовольнити її зустрічний позов. ОСОБА_1 рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржував. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , необ`єктивно вирішивши спір. ОСОБА_1 ухиляється від матеріального утримання дітей. Зустрічі з батьком дітей психологічно травмують. Позивач за первісним позовом має рішення Кіцманської районної державної адміністрації від 30 травня 2014 року № 156 про визначення порядку побачень з малолітніми дітьми зі змінами, які внесено 25 липня 2014 року. Однак, таке рішення батько дітей особисто не виконує і не надав доказів вчинення йому перешкод у виконанні такого рішення. Батько не підтвердив свого матеріального стану та реальної можливості забезпечувати дітей. Також, згідно з висновком органу опіки та піклування Кіцманської РДА Чернівецької області 301-15/7-706 від 09 листопада 2016 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 . Доводи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції. 14 червня 2018 року справу передано судді-доповідачу Карпенко С. О. 16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи. 16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів. Обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що учасники справи з 22 вересня 2005 року перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Київ від 26 липня 2012 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2013 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі по 500 грн щомісячно. Розпорядженням Кіцманської районної державної адміністрації від 30 травня 2014 року № 156, зі змінами від 25 липня 2014 року, ОСОБА_1 визначено порядок побачення з малолітніми дітьми, зокрема: щомісяця другу і четверту суботу з 11:00 години по 18:00 годину в житловому будинку та на території господарського двору матері в її присутності; зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітніми доньками. Судами установлено, що згідно характеристик на малолітніх дітей учасників справи, діти обмежені у спілкуванні з батьком, спілкування з останнім поступається спілкуванню з іншими членами родини, діти переживають емоційне напруження при згадках про батька, не бажають про нього говорити, не вважають його членом своєї родини. Встановлено, що 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 звертався до органів прокуратури з приводу вчинення йому перешкод у вільному спілкуванні з дітьми. 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 звертався до першого заступника голови Кіцьманської районної державної адміністрації з приводу порушення його прав як батька, перешкод у спілкуванні з дітьми та порушення прав малолітніх дітей. 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 звертався до органів МВС України щодо запобігання злочину, порушення його прав як батька, перешкод у спілкуванні з дітьми та порушення прав малолітніх дітей. 27 серпня 2016 року ОСОБА_2 зверталась до поліції з приводу вчинення ОСОБА_1 словесної суперечки із нею. У вересні 2016 року ОСОБА_1 склав скаргу на ім`я голови Кіцьманської районної державної адміністрації щодо невиконання ОСОБА_2 розпорядження Кіцманської районної державної адміністрації від 30 травня 2014 року № 156, зі змінами від 25 липня 2014 року, про порядок побачення з малолітніми дітьми. Згідно висновку органу опіки та піклування Кіцманської районної державної адміністрації № 01-15/7-706 від 09 листопада 2016 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 . Суди установили, що указаний висновок є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей про з`ясування органом опіки та піклування реального відношення батька до виховання доньок, посилань на наявність достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість батька, а також установлення факту безпосереднього ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків. Судами встановлено, що ознаки неналежного виконання батьківських обов`язків не свідчать про свідоме систематичне невиконання таких обов`язків та наявність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав. Згідно сертифікату серії 4ТА №033388 від 21 жовтня 2016 року про проходження профілактичного наркологічного огляду та медичної довідки серії 4НТН № 009406 від 21 жовтня 2016 року про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів у ОСОБА_1 ознак наркологічних захворювань не виявлено і на диспансерному обліку з приводу психіатричних захворювань він не перебуває. Згідно довідки серії ЦАП № 0347697 МВС України ОСОБА_1 станом на 26 жовтня 2016 року до кримінальної відповідальності не притягався, не знятої чи не погашеної судимості не має, у розшуку не перебуває. Згідно акта обстеження умов проживання від 14 грудня 2016 року ОСОБА_1 із сім`єю проживає в орендованій квартирі в м. Київ та має всі необхідні умови для проживання дітей.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Щодо вимог позову ОСОБА_1 про визначення способу участі у спілкуванні з дітьми Згідно вимог частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. За змістом частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до статті 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частини другої-третьої статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Згідно з частиною першою статті 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Відповідно до положення частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце а час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я а інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі сан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. З урахуванням якнайкращих інтересів дітей сторін і встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів про задоволення позову ОСОБА_1 та визначення способу його участі у спілкуванні з дітьми шляхом його побачень у другу та четверту суботу кожного місяця в період часу з 11:00 години до 18:00 години за місцем проживання дітей. Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про позбавлення батька малолітніх дітей батьківських прав Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися, зокрема, з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно з положеннями статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 164 СК України однією з підстав для позбавлення батьківських прав батьків є ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до статті 18 указаної Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з висновком органу опіки та піклування Кіцманської райдержадміністрації Чернівецької області за № 01-15/7-706 від 09 листопада 2016 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 . Разом з тим, суди установили також, що указаний висновок є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей про з`ясування органом опіки та піклування реального відношення батька до виховання доньок, посилань на наявність достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість батька, а також установлення факту безпосереднього ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків. Суди встановили, що висновок органу опіки та піклування Кіцманської райдержадміністрації Чернівецької області від 09 листопада 2016 року, який міститься в матеріалах справи, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , суперечить інтересам малолітніх дітей. Повно та всебічно дослідивши обставини справи в указаній частині, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 вчиняються перешкоду у спілкуванні з дітьми, і що неналежне виконання батьком його батьківських обов`язків не свідчить про ухилення останнього від їх виконання взагалі, а також врахувавши, що позбавлення батьківських прав в даній справі є крайнім заходом впливу на батька дітей, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність вимог зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову у їх задоволенні. З такими висновками колегія суддів Верховного Суду в даній справі також погоджується. Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень в указаних вище частинах спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Доводи касаційної скарги в указаних частинах є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів. Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги ОСОБА_2 . Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Разом з тим, Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій не в повній мірі відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості з огляду на наступне. Щодо вимог позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоду у вихованні та спілкуванні з дітьми Згідно вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Обґрунтовуючи вимоги позову в цій частині ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка за первісним позовом чинить йому перешкоди у вихованні та спілкуванні з доньками. Суди установили, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до органів прокуратури, МВС України та районної державної адміністрації щодо порушення його прав та вчинення йому перешкод у вихованні та спілкуванні з дітьми. Крім того, за наявності розпорядження Кіцманської районної державної адміністрації від 30 травня 2014 року № 156, зі змінами від 25 липня 2014 року, про визначення порядку побачення з малолітніми дітьми ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду за захистом своїх відповідних прав, що було б недоцільним для останнього у випадку їх належного забезпечення. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13). Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. При цьому, за загальним правилом, за відсутності визначених законом винятків, права батьків між собою на виховання та спілкування з дітьми є рівними і той з батьків, з ким проживає дитина не може обмежувати відповідні права на спілкування та виховання дітей того з батьків, хто проживає окремо. Так, відповідно до статті 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом(частина перша статті 153 СК України). Як зазначалосяЄвропейським судом з прав людини в справі «Цаунеґґер проти Німеччини» (цитувалася вище, § 60), спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. Палата Лордів, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип «переваги матері» в питаннях опіки. Більше того, він підкреслив, що перевага маленької дитини бути зі своєю матір`ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (див. справу «М.Л. проти Великобританії», заява № 35705/97, 20 березня 2001 р.). Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї». Суди в даній справі належним чином оцінили особу батька малолітніх дітей та не встановили тих обставин, які виключають можливість його спілкування та виховання дітей сторін. Натомість, обставини відсутності у ОСОБА_1 можливості безперешкодного виховання та спілкування дітей,за захистом якої останній звернувся до суду, судами попередніх інстанцій в даній справі встановлені, однак залишені без відповідного захисту. У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Бондар проти України»від 17 грудня 2019 року (заява № 7097/18) неспроможність органів влади забезпечити дотримання матір`ю прав батька на зустрічі з дитиною визнано втручанням у сімейне життя та порушенням відповідних положень статті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод. Так, в даному рішенні зазначено, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі «К. і Т. проти Фінляндії» [ВП] (K. and T. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001?VII). Загальні принципи щодо позитивного зобов`язання держави стосовно права батьків на спілкування описані у згаданому рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункти 35 - 37 з подальшими посиланнями). У цій справі стосунки заявника з його донькою становили «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод. З фактів вбачається, що численні побачення заявника з його дитиною не відбулися через поведінку матері (див. пункти 10 - 15). Суд в указаному рішенні зазначив, що перевага завжди надається добровільному виконанню. Однак, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43 з подальшими посиланнями). Судом в указаному рішенні зауважено, що у згаданому рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 46) встановлено, що неналежне виконання рішень суду про встановлення побачень з дитиною було наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім`ї. Крім того, наявні законодавчі та адміністративні механізми не передбачали відповідних і конкретних заходів для забезпечення примусового виконання рішення про встановлення побачень відповідно до принципу пропорційності. Верховний Суд констатує, що у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій установлені всі обставини системного невиконання рішення, яким визначено порядок побачення ОСОБА_1 з малолітніми дітьми та незабезпечення відповідних прав останнього на виховання та спілкування з дітьми. Розглядаючи справу в частині вимог позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоду у вихованні та спілкуванні з дітьми, суди попередніх інстанцій на вищевказані вимоги чинного законодавства уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що відповідні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Відповідно до частини першої та третьої статті 412 ЦПК України у відповідній редакції підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку із зазначеним, ухвалені у справі рішення в частині вимог позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоду у вихованні та спілкуванні з дітьми підлягають скасування з підстав, визначених статтею 412 ЦПК України у відповідній редакції, з ухваленням в цій частині нового рішення про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоду у вихованні та спілкуванні з дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення судів попередніх інстанцій в інших частинах позовних вимог підлягають залишенню без змін з підстав, викладених у даній постанові. З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 21 лютого 2018 року в частині відмови у вимозі позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоду у вихованні та спілкуванні з дітьми скасувати. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 21 лютого 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик