Постанова 4876 № 904/4504/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/4504/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чус О.В. судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О. розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020, повне рішення складено 21.02.2020, суддя Соловйова А.Є., у справі № 904/4504/19 за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція", м. Вараш, Рівненська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область про стягнення пені та штрафу в сумі 94 556,16 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс" (далі - відповідач) про стягнення пені в сумі 36 495,36 грн., штрафу в сумі 58 060,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані простроченням виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 629 від 15.05.2018 (№ 53-122-01-18-06356 від 31.05.2018) в частині здійснення своєчасної поставки продукції. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ-РЕСУРС" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" пеню в сумі 11819,52 грн, штраф в сумі 21772,80 грн., 1364,92 грн. витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору. В решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано посиланням на те, що відповідачем не надано доказів поставки товару у встановлений договором строк. Судом зменшено штрафні санкцій на 50%, оскільки порушення відповідача не завдало збитків позивачу. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів. Щодо апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Не погодившись із згаданим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020 по справі №904/4504/19 в частині часткової відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити повністю. Вважає, що журнал реєстрації вхідної кореспонденції Відповідача, не є достатнім доказом який може підтвердити отримання заявки №4, зазначений журнал підтверджує факт саме реєстрації вхідної кореспонденції, однак не є доказом отримання Відповідачем саме заявки №4. Зазначає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції в якості обґрунтування часткової відмови у позові, зокрема зазначив, що докази наданні відповідачем на підтвердження поставки продукції за видатковими накладними № 69 від 13.12.2018, № 70 від 14.12.2018, № 72 від 19.12.2018 є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем на підтвердження (видаткова накладна № 69 від 13.12.2018 з датою підписання представником позивача 26.12.2018), (видаткова накладна № 70 від 14.12.2018 з датою підписання представником позивача 26.12.2018), (видаткова накладна № 72 від 19.12.2018 з датою підписання представником позивача 08.01.2019), мотивуючи тим, що видаткові накладні № 69 від 13.12.2018, № 70 від 14.12.2018, № 72 від 19.12.2018, надані представником відповідача містять штамп Рівненського складу № 5 позивача, проте будь-яких інших дат отримання продукції не містять. Даним твердженням суд вважає датою поставки продукції саме дату складання ТОВ «Форест-Ресурс» видаткових накладних. Вважає, що цей висновок є хибним та не відповідає обставинам справи. Також зауважує на тому, що ухвалюючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу на 50 % судом першої інстанції не досліджено всіх обставин справи, не враховано відсутності клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в зв`язку з чим формально застосовано ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, незважаючи, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Щодо апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс" Не погодившись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити резолютивну частину рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" пеню у сумі 9 836,40 грн, штраф у сумі 18 144,00 грн та 1 091,94 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, допустився помилкових висновків, що при розрахунку суми пені та штрафу для розрахунку належить брати суму, яка складається з вартості поставленої продукції та нарахованого на неї податку на додану вартість. Доводи інших учасників справи ТОВ "Форест-Ресурс" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу ДП НАЕК "Енергопром" без задоволення, а рішення господарського суду змінити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі ТОВ "Форест-Ресурс". Вважає, що позивач порушував строки оплати поставленої продукції згідно видаткових накладних №34 від 09.08.2018р.,№59 від 15.11.2018 p.. №60 від 21.11.2018 р. №69 від 13.12.2018 p.. №70 від 14.12.2018р., №72 від 19.12.2018 p.. що унеможливлювало відповідачу виконати своєчасно поставку продукції. ТОВ "Форест-Ресурс" неодноразово інформувало позивача, що поставка партій шпал залізобетонних ускладнюється із простроченням строків оплати позивачем та підняттям ціни на продукцію заводом- виробником, що підтверджується листами №86/24 від 24.09.2018 №98/04 від 04.10.2018р. з доказами направлення, які додані у справу. Натомість зазначені листи залишені відповідачем без відповіді, а оплата вже поставленої продукції здійснювалась із простроченням. Також зауважує на тому, що ДП НАЕК "Енергоатом" заявлені вимоги до ТОВ "Форест-Ресурс" про стягнення пені та штрафу за прострочення поставки окремих партій товару за договором вже після того коли ТОВ "Форест-Ресурс" повністю виконало свої зобов`язання за договором. Тобто, потреба нарахувати пеню та штраф для стимулювання відповідача виконати господарське зобов`язання за договором відпала. При цьому в позовній заяві позивач в жодній мірі не зазначає, яких саме негативних наслідків він зазнав у зв`язку із простроченням поставки відповідачем. 25.06.2020 від відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Форест-Ресурс" в якій просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Форест-Ресурс" на рішення господарського суду Дніпропетьровської області від 12.02.2020 по справі №904/4504/19. Вважає, що посилання відповідача на те, що штрафні санкції повинні розраховуватися на ціну товару без ПДВ є хибним та безпідставним. Зауважує, що саме ціна (вартість) продукції яка включає ПДВ підлягає сплаті Замовником згідно умов договору. Зазначає, що в даних господарських відносинах платником ПДВ є саме Відповідач, який за договором здійснює постачання (продаж) продукції та відповідно у якого виникає зобов`язання перед Державою по сплаті ПДВ, а не Позивач, який за договором зобов`язаний прийняти продукцію та сплатити Постачальнику вартість цієї продукції. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді Згідно протоків автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2020 та від 18.03.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Чус О.В., судді Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М. Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснити у порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи. У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Кузнецоваї І.Л., на підставі розпорядження керівника апарату щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020, визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чус О.В., суддів - Кощеєв І.М., Дармін М.О. та ухвалою від 02.07.2020 означена колегія прийняла справу до свого провадження. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ-РЕСУРС" (постачальник, відповідач) та Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник, позивач) уклали договір поставки № 629 від 15.05.2018 (№ 53-122-01-18-06356 від 31.05.2018), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язався оплатити продукцію за кількістю та цінами, що передбачені у специфікації №1. Відповідно до специфікації №1 договору сторони узгодили поставку шпал залізобетонних тиму Ш-1-1 у кількості 2 296 шт загальною вартістю 1859760,00 грн з ПДВ. Відповідно до п.2.2 договору, загальна сума договору складає 1 859 760,00 грн (один мільйон вісімсот п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят гривень 00 копійок). Пунктом 3.1 договору сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником на умовах DDP Інкотермс-2000, в строк 30 календарних днів з моменту отримання постачальником заявки від замовника. Заявка на поставку продукції направляється замовником рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу постачальника, що вказана постачальником у п.31. даного договору (п.3.2. договору). Згідно з пунктом 8.4. договору перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності та передачі належним чином оформлених товарно-супровідних документів. Датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоотримувачем продукції. На виконання умов договору 18.07.2018 позивачем була направлена заявка №1 на поставку шпал залізобетонних в кількості 256 шт згідно умов п.3.1. договору (а.с.24, 25). Заявка №1 була отримана відповідачем 24.07.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3440303003810 (а.с.25). Виходячи з умов п.3.1. договору відповідач був зобов`язаний поставити продукцію в строк до 23.08.2018. Відповідач здійснив поставку продукції 10.08.2018 (дата підписання видаткової накладної представником позивача), що підтверджується видатковою накладною №34 від 09.08.2018 (а.с.111). Таким чином продукція згідно заявки №1 була поставлена в строк, встановлений договором. 25.09.2018 позивачем була направлена заявка №3 на поставку шпал залізобетонних згідно договору у кількості 512 шт (а.с.28-30). Заявка №3 була отримана відповідачем 03.10.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3440303051091 (а.с.30) Таким чином, виходячи з умов п.3.1. договору відповідач був зобов`язаний поставити продукцію в строк до 02.11.2018. Проте відповідач здійснив поставку продукції з порушенням строку, встановленого договором, а саме: - 10.12.2018 (дата підписання накладної представником позивача) відповідно до видаткової накладної №59 від 15.11.2018 (а.с.116) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ. Продукція поставлена з порушенням строку на 37 днів; - 06.12.2018 (дата підписання накладної представником позивача) відповідно до видаткової накладної №60 від 21.11.2018 (а.с.119) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ. Продукція поставлена з порушенням строку на 34 дні. 23.10.2018 відповідачем була отримана заявка №4 на поставку шпал залізобетонних у кількості 512 шт (а.с.121). Дата отримання відповідачем заявки №4 (23.10.2018) підтверджується копією конверта, в якому вона надійшла (а.с.161), вхідним номером реєстрації, проставленому на заявці №4 (а.с.121, 160), журналом реєстрації вхідної кореспонденції за період з 24.07.2018 по 27.12.2018, копія якого долучена до матеріалів справи. Проте відповідач здійснив поставку продукції з порушенням строку, встановленого договором, а саме: - 26.12.2018 (дата підписання накладної представником позивача) відповідно до видаткової накладної №66 від 03.12.2018 (а.с.123) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ. Продукція поставлена з порушенням строку на 33 дні; - 03.12.2018 відповідно до видаткової накладної №67 від 03.12.2018 (а.с.125) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ. Продукція поставлена з порушенням строку на 10 днів. 29.11.2018 позивачем була направлена заявка №5 на поставку шпал залізобетонних згідно договору (а.с.33-34). Заявка №5 була отримана відповідачем 06.12.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3440303129180 (а.с.34) Виходячи з умов п.3.1. договору відповідач був зобов`язаний поставити продукцію в строк до 08.01.2019. Відповідач здійснив поставку продукції за заявою №5 в строк, встановлений договором, а саме: - 13.12.2018 відповідно до видаткової накладної №69 від 13.12.2018 (а.с.129) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ; - 14.12.2018 відповідно до видаткової накладної №70 від 14.12.2018 (а.с.132) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ; - 08.01.2019 (дата підписання видаткової накладної представником позивача) відповідно до видаткової накладної №71 від 19.12.2018 (а.с.135) була поставлена продукція у кількості 256 шт. загальною вартістю 207 360,00 грн з ПДВ; - 19.12.2018 відповідно до видаткової накладної №72 (а.с.137) від 19.12.2018 була поставлена продукція у кількості 248 шт. загальною вартістю 200 880,00 грн з ПДВ. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Відповідно до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 2 статті 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 11 819,52 грн, штрафу в сумі 21 772,80 грн. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України). За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України). Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України. Відповідно до частини першої 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Судом першої інстанції правомірно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки. Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цій строк (термін). Статтею 664 Цивільного кодексу унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві. Судами встановлено, що заявка №3 на поставку шпал залізобетонних згідно договору у кількості 512 шт. була поставлена з порушенням строку на 37 днів та 34 дні. Заявка №4 на поставку шпал залізобетонних у кількості 512 шт. поставлена з порушенням строку на 33 дні та 10 днів. Відповідно до частини другої ст. 193, частини першої 1 ст. 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частина 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України). У пункті 9.1 договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення строків поставки «Постачальник» зобов`язується сплатити «Замовнику» пеню в розмірі 0.1% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочки, при цьому, у випадку прострочки поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб «Постачальник додатково сплачує «Замовнику штраф у розмірі 7 % від суми непоставленої (недопоставленої) продукції. У випадку порушення «Постачальником» взятих на себе зобов`язань по поставці продукції відносно якості та/або комплектності, «Постачальник» сплачує «Замовнику» штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції. У зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки товару, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 03.11.2018 по 25.12.2018 у розмірі 36495,36 грн. та штраф у розмірі 58060,80 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, колегія суддів вважає, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо стягнення з відповідача пені у сумі 23639,04 грн. та штрафу в сумі 43545,60грн. Апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника щодо наявності у постачальника господарського зобов`язання з поставки товару лише за ціною, яка не включає в себе ПДВ, оскільки умовами договору визначено ціну продукції з урахуванням ПДВ, що узгоджується з приписами пунктів 188.1, 194.1.1 Податкового кодексу України, згідно з яким ПДВ включається до ціни товару. Щодо зменшення розміру пені до 11819,52грн. та штрафу до 21772,80 грн., суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне. Зазначене обґрунтовано посиланням на те, що зобов`язання з поставки товару відповідач виконав в повному обсязі самостійно. Увесь товар, поставлений відповідачем, позивач прийняв без зауважень щодо кількості, якості та асортименту, наразі вже тривалий час позивач цим товаром користується, не було заявлено жодних рекламацій (претензій з приводу неналежної якості) або гарантійних вимог. У позовній заяві відсутні вказівки на будь-які збитки позивача від несвоєчасної поставки товару, а також не надані докази таких збитків. В даній справі має місце суттєва нерівність сторін у договірних відносинах: договором визначено зобов`язання постачальника поставити товар без жодної передоплати, обумовлено відстрочення оплати 45 календарних днів від дати поставки (тобто фактично безоплатний для покупця товарний кредит на 2 місяці), встановлено відповідальність постачальника за прострочення поставки, але при цьому не передбачено жодної відповідальності покупця за прострочення оплати. Позивач повною мірою використав це нерівне становищем, затримавши оплату товару на тривалий строк та на значні суми, а погасивши свою заборгованість, вирішив стягнути з відповідача штрафні санкції за прострочення поставки. Відзначив, що тривалість прострочення оплати, допущена позивачем, є значно більшою, ніж тривалість прострочення поставки. Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно до положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами суду першої інстанції, що позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності. Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про ускладнення в господарській діяльності для Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», завдання підприємству збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язання з поставки товару відповідачем. Зазначені факти, на думку апеляційного суду, господарським судом першої інстанції без належного обґрунтування віднесені виключно до звичайних обставин при введенні господарської діяльності відповідачем, яку він здійснює на свій ризик, та не прийняті до уваги. У рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 викладена правова позиція, згідно якої вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частини 3 статті 509 та частин 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 11 819,52 грн. - пені та 21 772,80 грн. - штрафу. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, доводи апеляційних скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 276 ГПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Розподіл судових витрат З урахуванням відмови в задоволенні апеляційних скарг, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржників в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-Ресурс" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2020 у справі №904/4504/19 - залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 02.07.2020 Головуючий суддя О.В. Чус Суддя І.М. Кощеєв Суддя М.О. Дармін