Постанова 4856 № 240/426/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/426/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 02 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного кадастрового реєстратора відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Шваб Миколи Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Шваб Миколи Миколайовича, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 24.09.2019 № РВ-1801080992019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; - зобов`язати відповідача внести відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,0578 га для індивідуального садівництва, розташованої на території садового товариства "ім.Жмаченка" в м.Коростень Житомирської обл. згідно її заяви від 12.09.2019, реєстраційний номер НОМЕР_1 -181086182019. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом та роз`яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати її та передати матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував дійсну природу правовідносин, що мають місце між сторонами, та дійшов помилкового висновку, що предметом спору у даній справі є право приватної власності на земельну ділянку. В даному ж випадку, позивач наполягає на оскарженні нею рішення державного земельного реєстратора, яким їй відмовлено в документальному оформленні користування земельною ділянкою. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив відмовити в її задоволенні, вказавши на існування в межах правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, спору про право власності на земельну ділянку. Відповідно до приписів ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розгляд даної справи здійснює в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі дійшов висновків, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Приписами п.7 ч. 1 ст.4 КАС України, визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Згідно з ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є встановлення права власності на земельну ділянку площею 0,0578 га для індивідуального садівництва, розташованої на території садового товариства "ім.Жмаченка" в м.Коростень Житомирської області, а скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора обов`язково вплине на права та майновий стан заявника. Крім того, питання належності даної земельної ділянки обов`язково постане перед судом при вирішенні спору. Тобто, предметом позову у цій справі є не оскарження процедури прийняття розпоряджень суб`єктом владних повноважень, а забезпечення можливості набуття речового права на земельну ділянку під об`єктами нерухомості, які належать позивачу на праві власності, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Слід зазначити, що спірні правовідносини виникли з питання правомірності вчинених відповідачем реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути й вирішені питання, пов`язані з реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно. Тому, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №809/48/18. Колегія суддів зазначає, що беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язковість суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Крім того, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких в даному випадку належить Державний кадастровий реєстратор відділу у Коростенському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Шваба М.М., можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої). Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли з питання правомірності вчинених відповідачем реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів, стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого можуть бути й вирішені питання, пов`язані з реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно. Відтак, цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2020 року у справа №1340/4570/18. При цьому, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку суд не позбавляє позивача права на доступ до правосуддя, а лише вказує на правильний спосіб захисту її порушених прав. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.