Постанова 4855 № 320/4563/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4563/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сектору містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Сектору містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ХОЛДИНГ МС", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Сектору містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04 липня 2019 року № 33 щодо відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 322278020:04:015:0068); - зобов`язати відповідача надати позивачу містобудівні умови та обмеження на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень може бути не відсутність містобудівних умов та обмежень на місцевому рівні, а виявлена невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. При цьому наголосив, що відповідачем не було виявлено невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а тому його посилання на відсутність містобудівної документації на місцевому рівні є такими, що не передбачені законом як підстава для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. Звернув увагу на те, що жодних недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, відповідачем не виявлено, а позивачем не надано. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що відсутня містобудівна документація на місцевому рівні, одним із суб`єктів розроблення якої є і сам позивач. Підкреслює, що на підставі поданих документів неможливо встановити відповідність намірів забудови її вимогам. Вказує на виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що відповідач в апеляційній скарзі не навів обставин, що мали значення для справи та які не були з`ясовані судом першої інстанції, не спростував висновки суду, не обгрунтував їх невідповідність обставинам справи, а тому законних підстав для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду не має. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку площею 1,5000 га, що розташована в Андріївській сільській раді Макарівського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3222780200:04:015:0068. Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 136690449 від 05 вересня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 1117, виданого 05 вересня 2018 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222780200:04:015:0068 (цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства). З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2018 року позивач звернулася до Макарівської районної державної адміністрації начальника сектору містобудування та архітектури із відповідною заявою (зареєстрована відповідачем вх. № 13 від 12 грудня 2018 року) про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068). До вказаної заяви позивачем додано: 1) копію документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, а саме нотаріально завірену копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №136690449 від 5 вересня 2018 року на 1 арк.; 2) копію документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, а саме нотаріально завірену копію договору купівлі продажу земельної ділянки ННР №139919 від 5 вересня 2018 року, що зареєстрований в реєстрі за № 1117 на 1 арк.; 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000 на 1 арк.; 4) витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 3212442052018 від 11 вересня 2018 року; 5) містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва з додатками на 7 арк.; 6) копію листа в Державну архітектурно-будівельну інспекцію України через Урядовий контакт центр від 08 листопада 2018 року № ХО-8712721 на 1 арк.; 7) копію листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 13 листопада 2018 року за № 40-701-(90-9)/7613-18 на 1 арк. та копії рішень судів. Однак, у листі №139 від 26 грудня 2018 року відповідач, посилаючись на відсутність на земельну ділянку з кадастровим номером 3222780200:04:015:0068 містобудівної документації, затвердженої належним чином, вказав, що не має можливості визначити містобудівні умови та обмеження на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради Макарівського району Київської області, тому повернув поданий пакет документів для видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва. Вважаючи рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, яке викладене у листі відповідача за № 139 від 26 грудня 2018 року протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року в адміністративній справі № 370/129/19 адміністративний позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправним та скасовано рішення Сектору містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації, викладене у формі листа від 26 грудня 2018 року № 139 "Обгрунтування повернення пакету документів на видачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва" ОСОБА_1 ; - зобов`язано Сектор містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068); У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року в адміністративній справі № 370/129/19 набрало законної сили 16 травня 2019 року Відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Поряд з викладеним суд встановив, що 18 червня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про повторний розгляд заяви вх. 13 від 12 грудня 2018 року про надання містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068) з урахуванням висновків Київського окружного адміністративного суду, що викладені у рішенні суду від 9 квітня 2019 року в адміністративній справі № 370/129/19. Разом з тим, 04 липня 2019 року рішенням відповідача № 33, яке оформлено листом, позивача повідомлено, що відповідач зазначаючи про відсутність містобудівної документації на місцевому рівні, в зв`язку з чим неможливо встановити відповідність намірів забудови її вимогам та з огляду на виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, керуючись п.п.2, 3 ч. 4 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відмовив позивачу у наданні містобудівних вимог та обмежень. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з метою остаточного вирішення спору, повного та ефективного захисту прав та інтересів позивача, необхідно задовольнити позов шляхом зобов`язання відповідача надати позивачу містобудівні умови та обмеження на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068). З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VІ від 17 лютого 2011 року (далі - Закон № 3038-VІ). Цей Закон № 3038-VІ встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Цією ж статтею передбачено, що містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Згідно з вимогами п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку (ч. 2 ст. 8 Закону № 3038-VI). Як убачається з ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (ч.1 ст. 25 Закону №3038-VI). Статтею 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Таким чином, планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх власниками, виключно в межах їх цільового призначення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 26 Закону № 3038-VI суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ч. 4 с. 26 Закону № 3038-VI). Як убачається з ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Частиною 1 статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва (ч. 2 ст. 29 Закону № 3038-VI). Згідно з вимогами ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру. Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. Частиною 4 статті 29 Закону № 3038-VI визначено виключні підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а саме: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання . Судова колегія звертає увагу, що вище зазначений перелік підстав для відмови є вичерпним та імперативним. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 29 Закону № 3038-VI надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу. Згідно з вимогами ст. 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Статтею 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлено, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України). Згідно з вимогами ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Частиною 1 ст. 375 Цивільного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. У контексті наведеного колегія суддів наголошує, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 вересня 2018 року, позивач має право на планування та забудови земельної ділянки (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068) в межах її цільового призначення. Проте, право на забудову земельної ділянки реалізується власником цієї земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Як вбачається з рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2018 року в адміністративній справі № 370/129/19, судом встановлено, що "…позивачем було подано до відповідача разом із заявою від 11 грудня 2018 року визначений законом перелік додатків (визначених законодавством документів) та відповідачем не було виявлено недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, оскільки вказані відомості не відображені у відмові від 26 грудня 2018 року за № 139". Разом з тим, під час повторного розгляду заяви позивача від 11 грудня 2018 року з урахуванням висновків суду, які викладені в рішенні від 09 квітня 2018 року в адміністративній справі № 370/129/19, відповідач листом № 33 від 04 липня 2019 року повідомив про відмову у наданні містобудівних умов з посиланням на відсутність містобудівної документації на місцевому рівні, в зв`язку з чим неможливо встановити відповідність намірів забудови її вимогам та у зв`язку з виявленими недостовірними відомостями у документах. Отже, відповідач зазначає у відповіді № 33 від 4 липня 2019 року, що на момент звернення позивача із заявою про надання містобудівних умов і обмежень відсутній детальний план території, а позивач є одним із суб`єктів, на яких покладається розроблення такого плану. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з приписами ч. 4 ст. 29 Закону № 3038-VI підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень може бути не відсутність містобудівних умов та обмежень на місцевому рівні, а виявлена невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Тобто, у відповіді міститься посилання на невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (детального плану території), який ще не затверджений. Отже, відповідачем не було виявлено невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а тому його посилання на відсутність містобудівної документації на місцевому рівні є такими, що не передбачені законом як підстава для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. Щодо доводів апелянта про неможливість здійснення забудови без існування детального плану території суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану (ч.1 ст.17 Закону). Згідно ч.ч.1, 2 ст.18 Закону план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Відповідно до ч.1 ст.19 Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території (ч.3 ст.19 Закону). Відповідно до ч.4 ст.19 Закону детальний план території визначає, зокрема, принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі та відповідно до генерального плану розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й детальний план території. Відтак, наміри забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи саме із генерального плану. При цьому, така підстава відмови у наданні містобудівних умов та обмежень як відсутність розробленого та затвердженого детального плану території, за наявності чинного генерального плану, є неправомірною. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №803/1231/17, від 11 липня 2019 року у справі №369/9003/16-а, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 24 лютого 2020 року у справі №569/4122/16-а. Щодо посилання Сектору містобудування та архітектури Макарівської районної ради на те, що з поданих документів вбачається, що земельна ділянка знаходиться у користуванні іншої юридичної особи та використовується явно не для особистих потреб її власника, що не відповідає її цільовому призначенню та самому змісту поняття "особисте селянське господарство", що говорить про подання позивачем недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, судова колегія зазначає наступне. Згідно з договором оренди зазначеної земельної ділянки від 02 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Агро-Холдинг MC" цей договір укладено на 7 років. Тобто, строк його дії за твердженням відповідача - до 2025 року Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до п.2 ч. 4 ст. 29 Закону № 3038-VI підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень може бути виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці. Судом встановлено, що жодних таких недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, відповідачем не виявлено, а позивачем не надано. Документи, що стосуються права власності позивача на вказану земельну ділянку не містять жодних недостовірних відомостей і не ставляться під сумнів відповідачем. Щодо обставин укладання попереднім власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 договору оренди із ТОВ "Агро-Холдинг MC", суд апеляційної інстанції наголошує, що надання у даному випадку договору оренди не передбачено приписами ст. 29 Закону №3038-VI, отже будь-які зауваження відповідача щодо цього договору не передбачено приписами цієї норми як підстава для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, законодавство України не містить заборони власнику ділянки звертатися за отриманням містобудівних умов та обмежень в той час, коли земельна ділянка, на якій планується будівництво, перебуває в оренді у іншої особи. Твердження апелянта про невідповідність цільового призначення земельної ділянки є, на переконання колегії суддів, помилковим з огляду на наступне. Призначення вказаної земельної ділянки вказано у документах, які посвідчують право власності на неї - для ведення особистого селянського господарства. Саме про таке призначення і вказував позивач, а звернення позивача про надання її містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції не суперечать такому цільовому призначенню земельної ділянки. Крім того, жодної невідповідності цільового призначення земельної ділянки відповідачем не виявлено, а його позиція ґрунтується на помилковому тлумаченні норм права. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою заявника. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивачем до заяви від 11 грудня 2018 року про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068) було додано містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва з додатками на 7 арк. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поданий відповідачу містобудівний розрахунок надає можливість встановити відповідні умови забудови, необхідні для надання містобудівних умов та обмежень згідно з ч. 5. ст. 29 Закону № 3038-VI. Отже, відповідачем у листі-рішенні № 33 від 04 липня 2019 року не було встановлено обставин, які відповідно до вказаної ч.4 ст. 29 Закону № 3038-VI є підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. Щодо посилання апелянта на лист №060/3976 від 25 вересня 2019 року Служби автомобільних доріг у Київській області про те, що земельна ділянка номер 3222780200:04:015:0068 знаходиться біля автомобільної дороги загального користування державного значення Т- 10-19 Феневичі-Бородянка-Макарів-Бишів на ділянці км 40+610 - км 40+900 ліворуч та перебуває за межами смуги відводу автодороги, а до Служби автомобільних доріг у Київській області не надходили звернення від власника земельної ділянки ОСОБА_1 щодо узгодження її меж, будь-яке будівництво згідно з ст. 17 Закону України "Про автомобільні дороги" здійснюється згідно з дозволом органів державного управління автомобільними дорогами та за попереднім погодженням з відповідними підрозділами Національної поліції, судова колегія зазначає наступне. Згідно з приписами абз.2 ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень відповідач не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскарженого рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Крім того, вказані вище обставини не передбачені чинним законодавством як підстава для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а узгодження меж земельної ділянки зі Службою автомобільних доріг у Київській області не впливає на спірні правовідносини. Як було зазначено раніше, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок допускається лише з підстав, передбачених законом. Такі підстави, як зазначалося вище, є виключними і передбачені частиною 4 статті 29 Закону № 3038-VI. При цьому судом не встановлено неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень (п.1). Твердження відповідача про виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (п.2) та про невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (п.3) спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами. Отже, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови для надання позивачу містобудівних умов та обмежень. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що згідно з приписами ч.2 ст.77 КАС України саме відповідач повинен був довести законність та правомірність прийнятого рішення. Крім того, згідно з вимогами ч. 6 ст. 29 Закону № 3038-VI надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви і затверджується наказом такого органу. При цьому, відповідач не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції підтвердження щодо видання такого наказу. Викладене свідчить про те, що відповідачем при прийнятті спірного рішення порушено приписи ч. 6 ст. 29 Закону № 3038-VI щодо видання зазначеного наказу. З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 04 липня 2019 року № 33 щодо відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 322278020:04:015:0068) є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Судом апеляційної інстанції враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 522/6069/14-а, відповідно до яких у разі відсутності невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов`язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки. При цьому, задовольняючи вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки частина 5 статті 29 Закону № 3038-VI та пункт 2.4 Порядку № 109 передбачають виключний перелік підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. Оскільки факт наявності вказаних підстав судовою колегією не встановлений, то підстави для відмови у наданні відповідачем позивачу містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки - відсутні. Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 813/2273/18 та від 29 серпня 2019 року у справі № 540/2441/18. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного врядування». Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такий спосіб захисту, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом. При цьому, у спірних правовідносинах Сектор містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації не мав права відмовити у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку з відсутністю визначених чинним законодавством підстав для такої відмови, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд та наявність обов`язку надати містобудівні умови та обмеження. Водночас реалізацією відповідачем своїх дискреційних повноважень при наданні містобудівних умов та обмежень буде вважатися визначення Сектором містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації змісту таких умов та обмежень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 522/6069/14-а. За таких обставин та враховуючи, що судовою колегією встановлено дотримання позивачем передбачених законодавством вимог при поданні заяви про надання містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції, враховуючи відсутність визначених законодавством підстав для прийняття відповідачем рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви, з огляду на визначений законом імперативний обов`язок відповідача прийняти рішення про надання містобудівні умови та обмеження на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в разі відсутності підстав для відмови, та беручи до уваги, що відповідач ігнорує висновки, викладені в судовому рішенні, що набрало законної сили, судова колегія погоджується висновком суду першої інстанції, що з метою остаточного вирішення спору, повного та ефективного захисту прав та інтересів позивача, необхідно задовольнити позов шляхом зобов`язання відповідача надати позивачу містобудівні умови та обмеження на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068). Задоволення позовних вимог шляхом лише зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо надання містобудівних умов та обмежень на нове будівництво комплексу будівель і споруд особистого селянського господарства по заготівлі, переробці та зберіганню сільськогосподарської продукції в Київській області Макарівському районі за межами населеного пункту на землях Андріївської сільської ради на земельній ділянці площею 1,5 га (кадастровий номер 3222780200:04:015:0068), як було вірно зазначено судом першої інстанції, не забезпечить повноцінного виконання судом завдання адміністративного судочинства, яке полягає у ефективному захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, враховуючи, що таке порушення з боку відповідача вже вчинено повторно. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Сектору містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов