Постанова 4855 № 320/2958/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2958/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Бузівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 23.04.2019 № 106 про відмову у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_1 - зобов`язати Бузівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем втретє розглянуто її заяву про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки під індивідуальне будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га, розташованого по АДРЕСА_1 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 у справі №320/5909/18. Проте, у зв`язку з відсутністю достатньої кількості голосів прийнято оскаржуване рішення про відмову у задоволенні її заяви. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Бузівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані зокрема тим, що суд не може вирішувати питання віднесені до компетенції органу місцевого самоврядування, та не є розпорядником земель, а тому, на переконання апелянта, підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання Бузівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні. Разом з цим, відповідач наголошує, що оскаржуване позивачем рішення Бузівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області було прийнято у порядку та у відповідності до вимог чинного законодавства. За наведених обставин, апелянт вважає, що судом першої інстанції було прийнято рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для його скасування. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Представником позивача, було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладеним у апеляційній скарзі доводам судами вже неодноразово надавалась правова оцінка. Разом з цим, позивач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у листопаді 2017 позивач звернулась до Бузівської сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Бузівської сільської ради Київської області. Разом з вказаною заявою позивачем було подано: копію паспорта; копію картки фізичної особи - платника податків; графічні матеріали щодо земельної ділянки на території АДРЕСА_1 площею 0,12 га. 30 листопада 2017 року, за результатом розгляду вказаних документів позивача Бузівською сільською радою було прийнято рішення № 99/, яким позивачу було відмовлено у задоволенні її заяви у зв`язку з недостатньою кількістю голосів. Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач звернулась до суду про його оскарження та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року у справі № 810/483/18 її адміністративний позов було задоволено частково, а саме: скасовано оскаржуване рішення відповідача та зобов`язано Бузівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 . Розглянувши заяву позивача повторно відповідачем було прийнято рішення від 16 серпня 2018 № 70 про відмову у її задоволенні у зв`язку з тим, що визначена у заяві земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб та відповідно до ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України могла бути передана у власність чи користування позивачу лише після припинення права власності чи користування нею в порядку, визначеному законом. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 320/5909/18 було визнано протиправним та скасовано зазначене рішення Бузівської сільської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_1 . Зобов`язано Бузівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. На виконання вказаного рішення суду Бузівською сільською радою було розглянуто заяву позивача та 23 квітня 2019 року прийнято рішення № 106, яким ОСОБА_1 знову відмовлено у задоволенні її заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_1 , з підстав відсутності достатньої кількості голосів. Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач втретє звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів, з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у порушення вимог ст. 118 Земельного кодексу України не вказано мотиви, з яких прийнято рішення, при цьому суд зазначив, що законом не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу, як недостатня кількість голосів депутатів. Разом з цим, суд першої інстанції вказав, що у порушення вимог ст. 77 КАС України відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого ним рішення № 106 від 23 квітня 2019 року. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23.04.2019 № 106 не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню. Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом порушеного права позивача буде саме зобов`язання відповідача надати позивачу відповідний дозвіл. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Положеннями ч. 7 вказаної норми регламентовано, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що законодавцем встановлений чіткий алгоритм дій суб`єкта владних повноважень - розглянути клопотання у місячний строк з дня його реєстрації та прийняти одне з таких рішень: 1) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або 2) мотивовану відмову у його наданні. При цьому, законодавством визначено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу, а також встановлено обов`язок відповідного органу вказати мотиви за яких прийнято рішення про відмову у його наданні. Водночас, у разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу. У той же час, як правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було прийнято рішення у відповідності до ч. 7 ст. 118 ЗК України. Разом з цим, суд першої інстанції правильно зауважив, що законом не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу, як недостатня кількість голосів депутатів. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняте відповідачем 23 квітня 2019 року рішення № 106 є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням доводів апелянта, колегія суддів зазначає про таке. Положеннями ст. 245 КАС України регламентовано, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, згідно з приписами вказаної норми, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про його задоволення. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Колегія суддів зауважує, що визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 813/2273/18 та від 29 серпня 2019 року у справі № 540/2441/18. Судовою колегією встановлено, що у спірних правовідносинах, з урахуванням відповідності клопотання позивача та поданих разом з цим клопотанням документів вимогам законодавства, що у свою чергу, неодноразово встановлювалось судами, відповідач не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Разом з цим, судова колегія зауважує, що як було встановлено судом, прийняте відповідачем 23 квітня 2019 року рішення за результатом повторного розгляду клопотання позивача не містить жодних визначених законодавством підстав для відмови позивачу у наданні відповідного дозволу. Натомість, вказана в оскаржуваному рішенні підстава для відмови у наданні позивачу такого дозволу визнана судом такою, що не передбачена нормами законодавства. За наведених обставин та враховуючи, що вказана відповідачем підстава для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,12 га у АДРЕСА_1 (викладена у рішенні від 23 квітня 2019 року) була визнана судом незаконною, а інші підстави для прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що у такому випадку єдиним правомірним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень - відповідача є прийняття рішення про надання ОСОБА_1 відповідного дозволу. Отже, колегія суддів зазначає, що для прийняття відповідачем на користь позивача рішення конкретного змісту виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. За наведених обставин колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про те, що суд не може вирішувати питання віднесені до компетенції органу місцевого самоврядування, та не є розпорядником земель. З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини справи у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою. З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, виконуючи завдання адміністративного судочинства, дійшов правильного висновку про необхідність задоволення вимог позивача у повному обсязі. Таким чином, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Положенгнями ч. 1 ст. 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 133 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на вказані норми законодавства та надані представником позивача докази, а також відсутніть заперечень субєкта владних повноважень щодо розміру витрат позивача на правову допомогу пов`язані із апеляційним розглядом даної справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користьОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області витрат на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн. Керуючись ст. 242, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (ЄДРПОУ: 04358483, місцезнаходження: вул. Київська, буд. 78/1, с. Гурівщина, Києво-Святошинський район, Київська область, 08120) витрати на правову допомогу, повязані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович