Постанова КЦС ВС № 520/12909/15-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 520/12909/15-ц провадження № 61-17185св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), учасники справи: за первісним позовом позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк Андрій Вадимович, Одеська міська рада, за позовом третьої особи позивач - Одеська міська рада, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк Андрій Вадимович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Кононенко Н. А., Сегеди С. М., та касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Кононенко Н. А., Сегеди С. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 починаючи з другої половини 2004 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до смерті останньої; визнати за нею як спадкоємцем четвертої черги спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на усе рухоме майно, що знаходилося у квартирі в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ; витребувати на її користь спірну квартиру у відповідачів в порядку віндикації. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_4 тяжко хворіла та потребувала стороннього догляду. Починаючи з другої половини 2004 року вона доглядала за нею, забрала її проживати в квартиру АДРЕСА_2 , оскільки належна ОСОБА_4 квартира НОМЕР_4 знаходилася в незадовільному технічному стані, вела з нею спільне господарство. Після смерті ОСОБА_4 вона отримала довідку про її смерть за поховала її за власні кошти. Як стало відомо, 03 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюком А. В. було посвідчено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим, за час спільного життя ОСОБА_4 неодноразово говорила, що квартира АДРЕСА_1 перейде у власність ОСОБА_1 у якості подяки за догляд та дружні стосунки. ОСОБА_4 за життя не була знайома з ОСОБА_2 та не укладала з ним договір дарування спірної квартири, не передавала у фактичне володіння третім особам квартиру та правовстановлюючі документи на неї. В подальшому ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 . Оскільки вона проживала з ОСОБА_4 не менше п`яти років до її смерті, відтак є спадкоємцем четвертої черги за законом, спірна квартира в порядку статті 388 ЦК України підлягає витребуванню на її користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . У квітні 2016 року третя особа Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 03 жовтня 2007 року; визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності; витребувати квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , як особу, яка не має правових підстав для проживання в зазначеній квартирі. В обґрунтування позову Одеська міська рада зазначала, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала квартира АДРЕСА_1 . 03 жовтня 2007 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір дарування спірної квартири, а 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 продав її ОСОБА_3 . Разом з тим, відповідно до листів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. він не посвідчував договір дарування, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , підпис на зазначеному договорі йому не належить. Так як ОСОБА_4 не відчужувала належну їй квартиру шляхом укладення договору дарування, після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Оскільки у ОСОБА_4 відсутні спадкоємці за законом та заповітом, ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі без достатніх правових підстав, територіальна громада міста Одеси є універсальним правонаступником відумерлого майна, тому спірна квартира підлягає витребуванню у ОСОБА_3 в порядку статті 388 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановленоюридичний факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`ю з другої половини 2004 року і до самої смерті ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 як спадкоємицею четвертої черги спадкування право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ) дорога в місті Одесі. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ) дорога в місті Одесі. У задоволенні позову ОСОБА_1 віншій частині - відмовлено. У задоволенні позову третьої особи Одеської міської ради відмовлено. Суд першої інстанції, встановлюючи юридичний факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім`єю з другої половини 2004 року і до смерті ОСОБА_4 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 ,виходив з доведеності вказаного факту та вважав, що позивач відповідно до статті 1264 ЦК України має право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 у четверту чергу. З урахуванням показань свідків про те, що ОСОБА_4 постійно проживала у належній їй квартирі та не виїжджала за межі міста Одеси, приймаючи до уваги заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. про те, що він не посвідчував договір дарування № 873 від 03 жовтня 2007 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати укладеним договір дарування від 03 жовтня 2007 року, реєстровий № 873, за яким ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про витребування спірної квартиру у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 як спадкоємиці четвертої черги після смерті ОСОБА_4 є витребування майна шляхом віндикації. Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю понад п`ять років відсутні правові підстави для задоволення вимог Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою. Окрім того Одеська міська рада з огляду на положення частини другої статті 1220 ЦК України пред`явила позов про визнання спадщини відумерлою передчасно. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 року в частині задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна скасовано та ухвалене нове рішення у цій частині. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А. В., Одеська міська рада про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна - відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі відсутні докази, що договір дарування від 03 жовтня 2007 року ОСОБА_4 не укладався та не підписувався. Посилання позивача на пояснення нотаріуса Шепелюка А. В. про те, що за № 873 ним вчинялася інша нотаріальна дія, не є безумовною підставою вважати, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_4 поза її волею. Факт того, чи підписувала ОСОБА_4 спірний договір дарування, може бути встановлений лише експертом в галузі почеркознавства. Як вбачається з ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року у задоволенні клопотання представника Одеської міської ради про призначення почеркознавчої та судово-технічних експертиз у справі буловідмовлено. В суді апеляційної інстанції сторонами таке клопотання не заявлялось. Витребовуючи спірну квартиру від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суд не встановив переконливих доказів на підтвердження того, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_4 поза її волею. Матеріали справи не містять доказів догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_7 , систематичного ведення ними спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, . Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 року. Також ОСОБА_1 просила постановити окрему ухвалу щодо колегії суддів судової палати у цивільних справа Апеляційного суду Одеської області Гірняк Л. А., Кононенко Н. А., Сегеди С. М. у зв'язку з порушенням ними норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови від 15 березня 2018 року. Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи є достатні, належні та допустимі докази, які підтверджують факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю понад п`ять років, відтак безпідставними є твердження апеляційного суду про недоведеність нею зазначеного юридичного факту. ОСОБА_4 була встановлена перша група інвалідності ще у 2012 році, вона тяжко хворіла, внаслідок чого не могла самостійно пересуватися, не виходила за межі двору. Вказані обставини були підтверджені показаннями свідків. Апеляційний суд при вирішенні спору безпідставно не врахував листи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. про те, що він не посвідчував спірний договір дарування квартири від 03 жовтня 2007 року, а також ту обставину, що після нібито укладення цього договору правовстановлюючі документи на квартиру залишилися у ОСОБА_4 . У травні 2018 року Одеська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 року і постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову третьої особи та ухвалити нове рішення про задоволення позову Одеської міської ради. Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвалами суду першої інстанції у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. неодноразово витребовувалися документи по оформленню договору дарування від 03 жовтня 2007 року за реєстровим № 873, які нотаріусом надані не були, та надано пояснення про те, що він ніколи не посвідчував договір дарування, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , а у реєстрі нотаріальних дій за 2007 рік під номером 837 зареєстрована інша нотаріальна дія, вчинена ним 07 травня 2007 року, а не 03 жовтня 2007 року, підпис на спірному договорі йому не належить. Окрім того ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2016 року було витребувано з Державного реєстру правочинів відомості про реєстрацію оспорюваного договору дарування від 03 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 . Разом з тим, Київський районний суд м. Одеси не направив вказану ухвалу для виконання до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та/або Державного підприємства «Національні інформаційні системи», а сформував Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної квартири та долучив їх до матеріалів справи. Таким чином суд першої інстанції порушив вимоги статей 90, 91, 93, 137 ЦПК України, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи. 14 листопада 2016 року представник Одеської міської ради направив на адресу Київського районного суду м. Одеси клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, а також судово-технічної експертизи документів для з'ясування, чи виконаний підпис у спірному договорі дарування приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюком А. В., та чи відповідає фрагмент відтиску печатки приватного нотаріуса на договорі дарування від 03 жовтня 2007 року експериментальному та вільному зразкам відтиску печатки. 22 лютого 2015 року Київським районним судом м. Одеси відмовлено у задоволенні клопотання Одеської міської ради про призначення вищевказаних експертиз, оскільки питання, поставлені на вирішення експертам, не стосуються предмету позовних вимог Одеської міської ради. Проте вказаний висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки в уточненій позовній заяві Одеська міська рада посилалася на те, що приватний нотаріус не посвідчував спірний договір дарування квартири та встановлення належності підпису особі і справжності відтиски печатку нотаріуса на спірному договорі потребує спеціальних знань, що є безумовною підставою для призначення судової почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів. Апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Спірний договір дарування квартири був укладений 03 жовтня 2007 року, проте державна реєстрація права власності на неї була проведена державним реєстратором 20 липня 2015 року, тобто через два з половиною місяця після відкриття спадщини після померлої ОСОБА_4 . Таким чином, спірна квартира на момент відкриття спадщини належала ОСОБА_4 . Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою судді Верховного Суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси. 12 червня 2018 року справа № 520/12909/15-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою судді Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Одеської міської ради. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду. ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу Одеської міської ради, в якому просила залишити її без задоволення.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 03 листопада 1993 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . В матеріалах справи наявний договір дарування від 03 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк А. В., реєстровий № 873, за умовами якого ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Договір оформлено на спеціальному бланку нотаріального документа серії ВЕХ № 482365 . ОСОБА_1 , вважаючи, що вона проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, тому має право на спадкування за законом після її смерті, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Другою Одеською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується листом нотаріальної контори від 29 липня 2015 року, в якому ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду для визначення права на спадкування. 19 серпня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г. В. посвідчено договір купівлі-продажу, реєстровий № 1552, за умовами якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що проживала разом з померлою ОСОБА_4 з другої половини 2004 року до її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що 03 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюком А. В. було посвідчено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим, ОСОБА_4 за життя не була знайома з ОСОБА_2 та не укладала з ним договір дарування спірної квартири, не передавала у фактичне володіння третім особам квартиру та правовстановлюючі документи на неї. 21 жовтня 2015 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшов лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. у якому він повідомив, що 03 жовтня 2007 року на нотаріальному бланку ВЕХ 482365 вчинив нотаріальну дію, а саме посвідчив договір купівлі-продажу квартири зовсім за іншою адресою нерухомого майна, що знаходиться у місті Києві, а не у місті Одесі, та між іншими сторонами. Також зазначив, що ніколи не посвідчував договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2007 року, а підпис, проставлений у спірному договорі дарування, йому не належить. Враховуючи наведене, приватний нотаріус повідомив про неможливість надання документів, на підставі яких було посвідчено договір дарування квартири від 03 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . В подальшому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А. В. неодноразово направляв на адресу суду першої інстанції листи з аналогічним змістом. З метою встановлення обставин укладення та посвідчення спірного договору дарування ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2015 року витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. документи по оформленню договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого 03 жовтня 2007 року за реєстровим №

873. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. у листі від 04 січня 2016 року повідомив, що ніколи не посвідчував договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2007 року, відтак не може надати документи по оформленню зазначеного договору. Третя особа Одеська міська рада, звертаючись до суду з позовом, просила, зокрема, визнати договір дарування, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 03 жовтня 2007 року, недійсним. В обґрунтування вказаної вимоги зазначала, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А. В. не посвідчував вказаний договір, відтак ОСОБА_4 не відчужувала спірну квартиру, оскільки договір дарування не укладала. 14 листопада 2016 року Одеська міська рада звернулася до Київського районного суду м. Одеси з клопотанням про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, на вирішення яких просила поставити питання: чи виконаний підпис на договорі дарування, укладеному 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , складеному на нотаріальному бланку ВЕХ 482365 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюком А. В.? Чи відповідає фрагмент відтиску печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шепелюка А. В. на договорі дарування, укладеному між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 03 жовтня 2007 року, складеному на нотаріальному бланку ВЕХ 482365, експериментальному та вільному зразку відтисків печатки, які надані для порівняльного дослідження? Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року у задоволенні клопотання Одеської міської ради про призначення у справі судових експертиз відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що поставлені на вирішення Одеською міською радою експерту питання не мають значення для вирішення по суті позовних вимог Одеської міської ради. Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що Одеська міська рада, звертаючись до суду з позовом, просила визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 03 жовтня 2007 року. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 у справі № 439/212/14-ц. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи. За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу. Судаминаведене не враховано та не надано належної оцінки тому факту, що для з`ясування дійсності підпису та відтиску печатки в оспореному правочині у справі слід провести судово-почеркознавчу експертизу та судово-технічну експертизу документів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Одеської міської ради про призначення судової почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, яке обґрунтоване необхідністю встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: встановлення справжності підпису приватного нотаріуса та відбитку печатки у договорі дарування від 03 жовтня 2007 року. Суд першої інстанції в ухвалі від 13 грудня 2016 року вказав єдиною підставою для відмови у задоволенні клопотання Одеської міської ради про призначення судової почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів те, що поставлені на вирішення Одеською міською радою експерту питання не мають значення для вирішення по суті позовних вимог Одеської міської ради. Проте з огляду на зміст як первісних позовних вимог, так і вимог третьої особи, з`ясування питання виконання підпису у оспорюваному договорі дарування приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюком А. В. та дійсності відтиску його печатки в оспореному правочині при проведення судової почеркозначої та судово-технічної експертиз має вирішальне значення для встановлення обставин справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів і доказів перед судом. Від вирішення питання недійсності договору дарування спірної квартири від 03 жовтня 2007 року залежить необхідність встановлення юридичного факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю та, як наслідок, вирішення позову третьої особи Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою. Наведене вище свідчить про неповне встановлення всіх конкретних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та впливають на правильність його вирішення. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку. Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. За таких обставин судові рішення у цій справі не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону. Щодо клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Відповідно до частини першої, десятої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Тобто, окрема ухвала може бути постановлена при розгляді справи по суті. Враховуючи, що судом касаційної інстанції спір по суті не вирішений, оскаржені судові рішення скасовані з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відсутні правові підстави для вирішення питання про постановлення окремої ухвали. Керуючись статтями 262, 400, 406, 409, 411, 416, 420ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 та Одеської міської ради задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов