Постанова КЦС ВС № 947/23840/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 947/23840/19 провадження № 61-16174св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Одеська міська рада, відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , юридичний департамент Одеської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Назарової М. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У жовтні 2019 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , юридичний департамент Одеської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння. Позовну заяву Одеська міська рада мотивувала тим, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на підставі п`яти судових рішень Київського районного суду м. Одеси, які були ухвалені 19 квітня 2007 року, отримали у власність земельні ділянки. За апеляційними скаргами заступника прокурора Одеської області зазначені судові рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року щодо п`яти спірних земельних ділянок скасовані постановами Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2010 року, від 13 грудня 2010 року, від 01 лютого 2011 року, від 16 березня 2011 року, від 24 травня 2012 року. Прокурор Одеської області ініціював звернення до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з відповідними позовами про визнання недійсними договорів та витребування п`яти спірних земельних ділянок у ОСОБА_4 , як останнього набувача. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року у цивільній справі № 520/7194/13-ц у задоволенні позовної заяви прокурора Одеської області відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року у цивільній справі № 520/7194/13-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 29 березня 2017 року, задоволено апеляційну скаргу прокурора Одеської області та задоволено позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради. Визнано недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 27 травня 2008 року, укладених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 із ОСОБА_4 . Визнано недійсними державні акти на право власності на п`ять земельних ділянок, що були видані на ім`я ОСОБА_4 . Витребувано у ОСОБА_4 п`ять спірних земельних ділянок на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Проте, у період часу між ухваленням рішення Київським районним судом м. Одеси від 26 травня 2014 року та рішення Апеляційним судом Одеської області від 23 грудня 2014 року у цивільній справі № 520/7194/13-ц, ОСОБА_4 відчужила п`ять спірних земельних ділянок ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року. Позивач указував, що 07 червня 2017 року прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Київського районного суду м. Одеси з окремими позовними заявами до ОСОБА_1 про витребування п`яти спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Рішеннями від 12 грудня 2017 року Київський районний суд м. Одеси у цивільних справах № 520/6562/17, № 520/6560/17, № 520/6559/17, № 520/6561/17, № 520/6563/17 у задоволенні позовних вимог прокурора відмовив за відсутністю предмета спору, оскільки під час розгляду справ відбулось об`єднання п`яти спірних земельних ділянок у дві земельні ділянки, загальною площею 0,2340 га та загальною площею 0,2 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачу роз`яснено право на звернення до суду за захистом свої порушених прав з аналогічним позовом, але щодо об`єднаних земельних ділянок. Позивач указував, що впродовж останніх десяти років Одеська міська рада та прокурор вживали заходи щодо повернення у судовому порядку земельних ділянок комунальної власності, які вибули поза волею власника - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Проте треті особи та теперішній власник земельної ділянки ОСОБА_1 вчиняють дії, що перешкоджають відновленню порушених прав. Одеська міська рада просила суд: - витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,234 га, у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0032, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1282812151101; - витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,2 га, у АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0031, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1286545851101; - встановити порядок виконання рішення суду, а саме, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року, ухваленим у складі судді Калініченко Л. В., позов Одеської міської ради задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,2340 га, у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0032, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1282812151101. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,2 га, у АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0031, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1286545851101. Встановлено порядок виконання рішення суду, за яким у разі набрання ним законної сили, рішення суду є підставою відповідним суб`єктам державної реєстрації прав для здійснення дії з: проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,2340 га, у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0032, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1282812151101, за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради; проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,2 га, у АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0031, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1286545851101. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради 43 363,66 грн витрат судового збору за подання позовної заяви до суду і 960,50 грн витрат за подання заяви про забезпечення позову. Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 придбав земельні ділянки (які надалі об`єднав, за наслідком чого утворені дві нові), стосовно яких встановлено, що останні вибули з власності держави у незаконний спосіб, поза її волею та надалі відчужені особами, які не мали право на їх відчуження. Суд керувався тим, що на час укладення договорів купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_1 придбав зазначені ділянки, ОСОБА_4 була обізнана про наявне судове провадження щодо витребування з її володіння спірного майна. Районний суд проаналізував положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо захисту прав власності та практику Верховного суду. Короткий зміст постанов судів апеляційної, касаційної інстанцій Постановою Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року - без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-14417св20). Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що доводи апеляційної скарги про неповідомлення відповідача належним чином про дату, час і місце судового засідання є надуманими, оскільки спростовані матеріалами справи. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки ухвалив рішення в той самий день, коли було призначено підготовче засідання, без повідомлення відповідача про призначення судового засідання щодо розгляду справи. Постановою Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року - без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11634св22). Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону і розглянув справу за відсутності належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою відповідача. Апеляційний суд двічі залишив цю обставину поза увагою, не врахував, що пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначає обов`язковою підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 січня 2020 року скасовано та постановлено нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено. Стягнуто з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 238 500,24 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції після закриття підготовчого судового засідання і призначення справи до судового розгляду не повідомляв відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання. ОСОБА_1 був позбавлений можливості знати про дату, час та місце судового засідання в порядку, визначеному ЦПК України та приймати участь, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на положення статті 82 ЦПК України та вказав, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - Одеської міської ради не з її волі і остання має право витребувати їх від добросовісного набувача ОСОБА_4 за правилами статті 388 ЦПК України. При цьому вказав, що, набуваючи у власність спірні земельні ділянки, ОСОБА_1 правомірно очікував, що ОСОБА_4 мала право ними розпоряджатися, і він, після отримання цього майна, матиме змогу мирно ними володіти. У Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна, яке відповідач набув у власність, Одеській міській раді. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачОСОБА_1 , набувши 27 та 28 листопада 2014 року спірні земельні ділянки у власність від ОСОБА_4 , яка є добросовісним набувачем, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року, шляхом укладення письмових договорів про придбання такого майна, які посвідчені нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і що відносно такого майна існує спір. Доказів того, що відповідач на момент набуття права власності на земельні ділянки знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, матеріали справи не містять. Представник позивача під час розгляду справи визнавав, що відповідач є добросовісним набувачем на час набуття права власності. Витребування судовим рішенням у попереднього набувача земельних ділянок автоматично не свідчить про обґрунтованість позовних вимог у цій справі. Оцінюючи втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд апеляційної інстанції вважав, що витребування земельних ділянок, на яких споруджено будинки, Декларації про готовність об`єктів до експлуатації яких видало Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради - виконавчий орган Одеської міської ради з одночасним зверненням до суду із позовом про витребування цих земельних ділянок, свідчить про суперечливу поведінку органу місцевого самоврядування. Суд також врахував, що власники земельних ділянок профінансували комплекс протизсувних робіт та робіт з укріплення берегу на морському узбережжі довжиною 200 м з влаштуванням техногенного пляжу та благоустрою прилеглої території за адресою: АДРЕСА_5 за погодженням виконавчого комітету Одеської міської ради, тому витребування на користь Одеської міської ради у добросовісного набувача ОСОБА_1 спірних земельних ділянок буде неправомірним втручанням у його право на мирне володіння таким майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та надмірним тягарем. Ураховуючи відмову у задоволенні позову з вище наведених підстав, тобто по суті спору, клопотання про застосування позовної давності, яке заявив суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не вирішував. Короткий зміст касаційної скарги У грудні 2025 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 25 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 15 січня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Київський районний суд м. Одеси, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги. У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. 23 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Підставами касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22). Заявник указує, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без дослідження критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Обставини протиправності вибуття спірних земельних ділянок з комунальної власності територіальної громади міста Одеси без згоди власника, що встановлені низкою судових рішень, які набрали законної сили, є преюдиційними та не повинні повторно доказуватися під час розгляду цієї справи. Заявник наголошує, що суспільний інтерес у правовідносинах, що пов`язані з вибуттям земельної ділянки із державної чи комунальної власності, спрямований на задоволення соціальних потреб у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади м. Одеси на землю. Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. Таким чином, витребування Одеською міською радою земельних ділянок, що були сформовані за рахунок земельних ділянок, які вибули з комунальної власності територіальної громади м. Одеси поза її волею, становить значний суспільний інтерес, оскільки територіальна громада м. Одеси не може реалізовувати свої правомочності власника та розпоряджатися землями, які в тому числі є матеріальною основою місцевого самоврядування, що приносить значну шкоду її правам та законним інтересам як власника та унеможливлює їх ефективне відновлення. Втручання в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Заявник уважає, що ОСОБА_1 не проявив розумної обачності, яка полягає в тому, що він не ознайомився зі змістом земельного та цивільного законодавства, а також не звернувся за правовою допомогою перед набуттям у власність земельних ділянок. ОСОБА_1 міг і повинен був знати про те, що зазначені ділянки знаходяться у власності територіальної громади м. Одеси та вибули з її володіння незаконним шляхом. Отже, ОСОБА_1 не вжив усіх розумних заходів, не виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей ОСОБА_4 щодо земельних ділянок, які остання передала йому за договорами купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року № № 1780, 1781, 1782, 1787, 1788. Крім того, заявник посилається на частину п`яту статті 12 ЦК України та вказує, що добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача. Заявник стверджує, що з урахуванням обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у витребуванні земельних ділянок комунальної власності, таке втручання у право власності ОСОБА_1 відповідає принципу пропорційності та справедливої рівноваги (балансу) між інтересами територіальної громади м. Одеси та інтересами фізичної особи, яка не проявила обачність при укладені відповідних договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок. Таке набуття ОСОБА_1 за правочинами спірних земельних ділянок не може позбавити можливості Одеську міську раду як власника таких земельних ділянок, що вибули поза її волею, витребувати їх в добросовісного набувача на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради відповідно до статті 388 ЦК України. У разі задоволення вимоги про витребування земельної ділянки особа, яка набула права на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до осіб, у яких він придбав земельні ділянки, у тому числі про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, обставини справи, правові норми, втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ, що свідчить про неправильність постанови апеляційної інстанції. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції у частині суперечливої поведінки позивача, заявник посилається на положення частини 10 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанову Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду», указує про відсутність у Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повноважень на здійснення планових та позапланових перевірок, на підставі яких може бути винесено припис про зупинення виконання будівельних робіт та скасовано повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Декларативний принцип реєстрації дозвільних документів (отримання права на виконання підготовних та будівельних робіт та введення об`єкт в експлуатацію), наявність декларацій про готовність до експлуатації об`єктів не може свідчити про суперечливу поведінку органів місцевого самоврядування. Заявник вказує, що строк позовної давності не пропущений, оскільки Верховний Суд України в постанові від 29 березня 2017 року у справі № 520/7194/13-ц дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності з вимогами до ОСОБА_4 , оскільки в спірних правовідносинах такий строк обчислюється з дати прийняття постанов Одеським апеляційним окружним судом. Крім того, оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника Одеської міської ради не з її волі, то наявні підстави для їх витребування в набувача ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України. Після ухвалення Верховним Судом України 29 березня 2017 року постанови у справі № 520/7194/13-ц за позовом першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна, позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 до ухвалення рішення Апеляційним судом Одеської області від 23 грудня 2014 року здійснила відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 , за наслідком чого вказане рішення апеляційного суду, залишене без змін постановою Верховного Суду України, стало неможливим до виконання, а позивач 07 червня 2017 року був змушений звернутися до суду з позовами до ОСОБА_1 про витребування спірних п`яти земельних ділянок. Під час розгляду в суді цивільних справ № 520/6559/17, №520/6560/17, № 520/6561/17, № 520/6562/17, № 520/6563/17 за позовами Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування спірних земельних ділянок встановлено, що ОСОБА_1 об`єднав спірні земельні ділянки, внаслідок чого утворені дві ділянки з кадастровими номерами: 5110136900:45:008:0032 та 5110136900:45:008:0031. Тому 12 грудня 2017 року суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову та роз`яснив право на звернення до суду з позовом стосовно новоутворених земельних ділянок, що стало приводом для звернення до суду з цим позовом 01 жовтня 2019 року. З урахуванням перебігу строку позовної давності та тим, що позивачу стало відомо про порушене право саме ОСОБА_1 лише після ухвалення Верховним Судом України постанови від 29 березня 2017 року, позивач вважає, що звернувся до суду з цим позовом у межах трирічного строку позовної давності. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мартинчук В. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Звертає увагу суду на те, що спірні земельні ділянки не належать до земель рекреації, а є землями житлової та громадської забудови. Позивач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції визнав, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем і не було перешкод (арештів, заходів забезпечення тощо) для набуття ним цих земельних ділянок у власність. ОСОБА_4 набула право власності на земельні ділянки на підставі низки договорів купівлі-продажу, які були посвідчені нотаріально. Фактичні обставини справи, встановлені судами Щодо земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої в АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:45:008:0003 Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у адміністративній справі № 2-а-454/2007 року визнано за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, у АДРЕСА_4 . Зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (далі - ОРФДП «Центр земельного кадастру») зареєструвати та видати ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв. м, розташовану у АДРЕСА_4 . 22 червня 2007 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . 24 липня 2007 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу (далі - ОМНО) Калінюк Г. О. посвідчила договір дарування земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_9 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Склад земель: 0,1000 га, у тому числі під угіддя: 0,1000 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, у межах згідно з планом. На підставі вказаного договору дарування 01 жовтня 2007 року Одеським міським управлінням земельних ресурсів видано ОСОБА_9 державний акт серії ЯЕ № 669830 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_4 . 26 листопада 2007 року приватний нотаріус ОМНО Столова Т. В. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_10 купив земельну ділянку площею 0,1000 га, в тому числі під угіддями: 0,1000 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, що розташована в АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0003. 28 грудня 2007 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_10 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у АДРЕСА_4 . 07 жовтня 2008 року приватний нотаріус ОМНО Куценко В. Д. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,1 000 га, у тому числі під угіддями: 0,1 000 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями у АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0003. 27 січня 2009 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 475395 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі № 2-а-454/2007 скасовано постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року, провадження у справі про визнання права власності на безоплатне придбання у власність земельної ділянки закрито, в іншій частині позову відмовлено. Щодо земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої в АДРЕСА_4 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:45:008:0009. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у адміністративній справі № 2-а-452/2007 року визнано за ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_4 . Зобов`язано ОРФДП «Центр земельного кадастру» зареєструвати та видати ОСОБА_9 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м, розташовану у АДРЕСА_4 . 22 червня 2007 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_9 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 000 га, розташовану у АДРЕСА_4 . 28 червня 2007 року приватний нотаріус ОМНО Калінюк О. Б. посвідчив договір дарування земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_9 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1 000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Склад земель: 0,1000 га, в тому числі під угіддями: 0,1 000 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, у межах згідно з планом. 19 вересня 2007 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . 26 листопада 2007 року приватний нотаріус ОМНО Столова Т. В. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_10 купив земельну ділянку площею 0,1 000 га, розташовану у АДРЕСА_4 . 28 грудня 2007 року Одеське міське управління земельних ресурсів видало ОСОБА_10 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . 07 жовтня 2008 року приватний нотаріус ОМНО Куценко В. Д. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,1 000 га, у тому числі під угіддями: 0,1 000 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями у АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:45:008:0009. 27 січня 2009 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 475394 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2010 року у справі 2-а-452/2007, постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року скасовано, провадження у частині вимог про визнання права власності на безоплатне придбання у власність земельної ділянки закрито, в іншій частині позову відмовлено. Щодо земельної ділянки площею 0,0780 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0005 Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у адміністративній справі № 2-а-451/2007 року визнано за ОСОБА_11 право власності на земельну ділянку площею 780 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОРФДП «Центр земельного кадастру» зареєструвати та видати ОСОБА_11 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 780 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 . 26 червня 2007 року Одеське міське управлінням земельних ресурсів видало ОСОБА_11 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0780 га у АДРЕСА_1 , надано кадастровий номер 5110136900:45:008:0005. 27 травня 2008 року приватний нотаріус ОМНО Іллічова Н. А. посвідчила договір купівлі-продажу, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_10 купив земельну ділянку площею 0,0780 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0005. 01 жовтня 2008 року Управління Держкомзему у місті Одесі видало ОСОБА_10 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0780 га, розташовану у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0005. 07 жовтня 2008 року приватний нотаріус ОМНО Куценко В. Д. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,0780 га, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0005. 27 січня 2009 року Управління Держкомзему у місті Одесі видало ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 475396 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0780 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0005. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року у справі № 2-а-451/2007, постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року скасовано, провадження закрито. Щодо земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006 Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року у адміністративній справі № 2-а-450/2007 року визнано за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОРФДП «Центр земельного кадастру» зареєструвати та видати ОСОБА_7 , державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 000 кв. м, розташовану у АДРЕСА_2 . 26 червня 2007 року Одеське міське управління земельних ресурсів видало ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 000 га, яка знаходиться у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006. 27 травня 2008 року приватний нотаріус ОМНО Іллічова Н. А. посвідчила договір купівлі-продажу, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_10 купив земельну ділянку площею 0,1 000 га, розташовану у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006. 01 жовтня 2008 року Управління Держкомзему у місті Одесі видало ОСОБА_10 державний акт серії ЯЖ № 316306 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006. 07 жовтня 2008 року приватний нотаріус ОМНО Куценко В. Д. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,1 000 га, що розташована у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006. 27 січня 2009 року Управління Держкомзему у місті Одесі видало ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 475397 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1 000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2011 року у справі № 2-а-450/2007, постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Щодо земельної ділянки площею 0,056 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0007 Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року за ОСОБА_12 визнано право власності на вільну земельну ділянку площею 0,056 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . 26 червня 2007 року ОСОБА_12 видано державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,056 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0007. 27 квітня 2008 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_12 відчужила зазначену ділянку ОСОБА_10 01 жовтня 2008 року Управління держкомзему у м. Одесі на ім`я ОСОБА_10 видало державний акт на земельну ділянку, площею 0,056 га у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0007. ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2008 року відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , яка на підставі вказаної угоди отримала державний акт на право на земельну ділянку, площею 0,056 га у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0007. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2012 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2007 року скасовано, провадження у справі в частині визнання права на безоплатне придбання у власність земельної ділянки, закрито, в іншій частині - відмовлено. Встановлено, що станом на 05 червня 2013 року ОСОБА_4 на підставі державних актів від 27 січня 2009 року належали на праві власності земельні ділянки: площею 0,0560 га у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0007; площею 0,1 га у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0006; площею 0,0780 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0005; площею 0,1 га у АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0003; площею 0,1 га у АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0009. 05 червня 2013 року перший заступник прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із позовами до ОСОБА_4 та просив ухвалити рішення, яким витребувати від ОСОБА_4 на користь Одеської міської ради вищевказані земельні ділянки. Зазначені позови розглядались в рамках цивільної справи № 520/7194/13-ц, та рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2014 року у задоволенні позову першого заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок, а саме: - договір купівлі-продажу від 27 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Божемовською H. В., за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) та сплатив обумовлену цим договором суму продажу - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:45:008:0009, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); - договір купівлі-продажу від 27 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Божемовською H. В., за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) та сплатив обумовлену цим договором суму продажу - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0780 га, кадастровий номер 5110136900:45:008:0005, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); - договір купівлі-продажу від 27 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Божемовською H. В., за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) та сплатив обумовлену цим договором суму продажу - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:45:008:0003, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); - договір купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Божемовською H. В., за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність (продала), ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) та сплатив обумовлену цим договором суму продажу - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,0560 га, кадастровий номер 5110136900:45:008:0007, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); - договір купівлі-продажу від 28 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Божемовською H. В., за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність (продала), ОСОБА_1 прийняв у власність (купив) та сплатив обумовлену цим договором суму продажу - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110136900:45:008:0006, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року у справі № 520/7194/13-ц задоволено апеляційну скаргу прокурора Одеської області та задоволено позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0560 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 від 27 травня 2008 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0007, площею 0,0560 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , виданий 27 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 (підстава для видачі державного акта договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2008 року). Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 від 27 травня 2008 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0006, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виданий 27 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 (підстава для видачі державного акт договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2008 року). Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0780 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 від 27 травня 2008 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0005, площею 0,0780 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 27 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 (підстава для видачі державного акта договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2008 року). Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 від 24 липня 2007 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0003, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , виданий 27 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 (підстава для видачі державного акта договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2008 року). Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 від 28 червня 2007 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0009, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , виданий 27 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 (підстава для видачі державного акта договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2008 року). Витребувано у ОСОБА_4 на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради земельні ділянки: кадастровий номер 5110136900:45:008:0007, площею 0,0560 га у АДРЕСА_3 ; кадастровий номер 5110136900:45:008:0006, площею 0,1 га у АДРЕСА_2 ; кадастровий номер 5110136900:45:008:0005, площею 0,0780 га у АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 5110136900:45:008:0003, площею 0,1 га у АДРЕСА_4 ; кадастровий номер 5110136900:45:008:0009, площею 0,1 га у АДРЕСА_4 . Зазначене рішення суду набрало законної сили 29 березня 2017 року. Постановою Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 520/7194/13-ц заяву заступника Генерального прокурора України задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року скасовано, рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року залишено в силі. Верховний Суд України виходив із того, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, задовольняючи позовні вимоги першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради, правильно виходив з того, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки в спірних правовідносинах такий строк обчислюється з дати прийняття постанов Одеським апеляційним окружним судом. Крім того, оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника Одеської міської ради не з його волі, то наявні підстави для їх витребування в набувача ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України. 07 червня 2017 року заступник прокурора Одеської області, діючи в інтересах держави в особі Одеської міської ради, звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовами до ОСОБА_1 про витребування вищевказаних земельних ділянок (справи № № 520/6559/17, 520/6560/17, 520/6561/17, 520/6562/17, 520/6563/17). 12 червня 2017 року за заявою ОСОБА_1 від 11 червня 2017 року об`єднано земельні ділянки з кадастровими номерами 5110136900:45:008:0003, 5110136900:45:008:0009 та здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,2000 га за кадастровим номером 5110136900:45:008:0031, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 червня 2017 року № НВ-5104604282017. 12 червня 2017 року за заявою ОСОБА_1 від 11 червня 2017 року об`єднано земельні ділянки з кадастровими номерами: 5110136900:45:008:0005, 5110136900:45:008:0006, 5110136900:45:008:0007, у результаті чого утворилась одна земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2340 га, та здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,2340 га за кадастровим номером 5110136900:45:008:0032, що в свою чергу підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 червня 2017року № НВ-5104604012017. Рішеннями Київський районний суд м. Одеси від 12 грудня 2017 року у цивільних справах № № 520/6559/17, 520/6560/17, 520/6561/17, 520/6562/17, 520/6563/17 відмовлено у задоволенні позовів заступника прокурора Одеської області, який діяв в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок через відсутність спірних земельних ділянок кадастрові номери: 5110136900:45:008:0009, 5110136900:45:008:0007, 5110136900:45:008:0006, 5110136900:45:008:0005, 5110136900:45:008:0003 у натурі, та роз`яснено право звернутися до суду з аналогічним позовом щодо об`єднаних земельних ділянок. Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0032 зареєстровано за ОСОБА_1 20 червня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5110136900:45:008:0031 зареєстровано за ОСОБА_1 22 червня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на земельній ділянці, кадастровий номер, 5110136900:45:008:0031, розташований житловий будинок, загальною площею 40 кв. м, житлова 17,2 кв. м, підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 14 листопада 2017 року, видавник Приватне підприємство «Проект» (далі - ПП «Проект»); декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ОД141173102071, виданий 06 листопада 2017 року, видавник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради; власник ОСОБА_1 . Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер №5110136900:45:008:0032, розташований житловий будинок, загальною площею 40 кв. м, житлова 17,2 кв. м, підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 14 листопада 2017 року, видавник ПП «Проект»; декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ОД141173102058, виданий 06 листопада 2017 року, видавник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, власник ОСОБА_1 12 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у позику грошові кошти у сумі 2 500 000,00 грн. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 12 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Божемовською Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 791, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_3 належний йому на праві власності житловий будинок, загальною площею 40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 . 12 квітня 2019 року приватний нотаріус ОМНО Божемовська Н. В. до Державного реєстру внесла інформацію про державну реєстрацію іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 12 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 червня 2010 року № 379 «Про призначення комунального підприємства «Міське капітальне будівництво» замовником на виконання комплексу протизсувних робіт та робіт з укріплення берегу на морському узбережжі довжиною 200 м з влаштуванням техногенного пляжу та благоустрою прилеглої території за адресою: АДРЕСА_5 вирішено призначити Комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво» замовником на виконання комплексу зазначених вище робіт; укласти договори про співробітництво із ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо будівництва комплексу протизсувних робіт та робіт з укріплення берегу на морському узбережжі довжиною 200 м з влаштуванням техногенного пляжу та благоустрою прилеглої території за адресою: АДРЕСА_5; управлінням Одеської міської ради в рамках своїх повноважень надавати Комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво» вичерпну інформацію та пропозиції, які сприятимуть при виконанні комплексу робіт. 28 липня 2010 року між Комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво» та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладений договір на виконання комплексу протизсувних робіт та робіт з укріплення берегу на морському узбережжі довжиною 200 м з влаштуванням техногенного пляжу та благоустрою прилеглої території за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно з пунктом 3.2.3 договору ОСОБА_4 і ОСОБА_2 здійснюють фінансування будівництва об`єкта у відповідності з діючим законодавством України та перераховують грошові кошти Комунальному підприємству «Міське капітальне будівництво» у розмірі 100 % його вартості. Пунктом 5.2 вказаного договору передбачено, що фінансування будівельно-монтажних робіт, інших послуг та затрат об`єкту ОСОБА_4 і ОСОБА_2 здійснюється згідно діючого законодавства України. На підтвердження перерахування коштів за договором від 28 липня 2010 року відповідач надав квитанції та платіжні доручення на загальну суму 6 072 290,66 грн. 08 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 (сторона 1) та ОСОБА_4 (сторона 2) укладений договір, за умовами якого сторона 1 приймає на себе обов`язок по забезпеченню виконання спеціальних берегоукріплюючих робіт третіми особами на умовах цього договору, а сторона 2 зобов`язана сплатити виконання робіт на умовах цього договору. 01 липня 2013 року між Управлінням інженерного захисту територій міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладений договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/1-13 за умовами якого сторони договору зобов`язуються шляхом об`єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-реакційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані. 28 листопада 2014 року до вказаного вище договору внесено зміни та залучено в якості сторони 3 ОСОБА_1 28 листопада 2014 року між ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 (кредитор), ОСОБА_4 (боржник) укладений договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником свого обов`язку за договором на виконання та супроводження спеціальної роботи, укладеним між кредитором і боржником 08 жовтня 2010 року зі змінами від 28 листопада 2014 року. Згідно з пунктом 2.1. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником свого обов`язку частково в обсязі вартості нерухомого майна: земельна ділянка площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер № 5110136900:45:008:0006, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 08 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (том 1, а.с.185-188).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 520/8065/19 (провадження № 14-150цс23) вказала наступне: «107. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

108. У справі, що переглядається, суди встановили, що ДП «Пансіонат «Борей» входив до майнового комплексу НАН України та є об`єктом права державної власності, який у подальшому був відчужений на користь фізичної особи у приватну власність.

109. Ураховуючи, що НАН України не погодила передачу спірного нерухомого майна, що є об`єктом державної власності та входить до майнового комплексу НАН України, у власність фізичної особи, то право власності держави на це нерухоме майно не припинилося і до фізичної особи - відповідача не перейшло». Суд апеляційної інстанції у справі, яка є предметом касаційного перегляду, правильно встановив, що спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності (власності громади міста Одеси) поза волею її розпорядника - Одеської міської ради і остання має право витребувати її від останнього набувача - ОСОБА_1 , що відповідає приписам статті 82 ЦПК України. ОСОБА_1 , заперечуючи можливість витребування у нього спірної земельної ділянки, в апеляційній скарзі зазначав, що він є добросовісним набувачем. Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, заяви№ 7151/75, № 7152/75, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, заяви № 34356/06 і № 40528/06, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, зава № 25701/94, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, заява № 61333/00, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року № 3991/03, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, заяви № 23759/03 та № 37943/06, «Сєрков проти України» від 07 листопада 2011 року, заява № 39766/05, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 лютого 2024 року у cправі № 924/1022/22). Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (у тому числі внаслідок постановлення судового рішення) є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, відповідно постановлення судового рішення про витребування спірного майна буде виправданим з точки зору задоволення «суспільного інтересу», зокрема такий стосується територіальної громади Одеської міської ради. У той же час втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Принцип «пропорційності», закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування Європейського Суду, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Для розкриття критерію «пропорційності» вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна, що також є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України. Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання. З огляду на зазначене, судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що добросовісність набувача презюмується, тому виснував, що під час придбання спірних земельних ділянок ОСОБА_1 правомірно очікував, що ОСОБА_4 мала право ними розпоряджатися, і він, після отримання цього майна, матиме змогу мирно ними володіти, а витребування судовим рішення у попереднього набувача ( ОСОБА_4 ) земельних ділянок автоматично не свідчить про ґрунтовність позовних вимог у цій справі. Суд апеляційної інстанції вважав, що втручання держави у право власності добросовісного набувача ОСОБА_1 в цьому випадку не є виправданим, оскільки буде неправомірним втручанням у його право мирного володіння таким майном, гарантоване йому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Колегія суддів уважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина 3 статті 330 ЦК України). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)). Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України (див. пункт 69 постанови Верховного Суд від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011). Верховний Суд у пункті 72 постанови від 13 лютого 2024 року у справі № 924/1022/22, на яку як на підставу касаційного скарження посилався заявник, указав, що «Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))». Апеляційний суд не надав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що придбаваючи спірне майно (п`ять земельних ділянок) упритул до 200-метрової лінії берегової зони Чорного моря, відповідач мав би проявити розумну обачність, ознайомитись зі змістом документів, що не лише підтверджують право власності на це майно, а й підстави його набуття, і за необхідності, отримавши правову допомогу, урахувати наявність судових рішень щодо незаконності вибуття вказаних земельних ділянок з комунальної власності (власності громади міста Одеси). Колегія суддів звертає увагу на те, що в межах справи, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не спростував доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_1 міг би знати про наявність судових спорів з приводу придбаних ним земельних ділянок. Також суд має перевірити, за яку ціну відповідач придбав спірні земельні ділянки та чи відповідає така ціна дійсній оціночній вартості земельних ділянок. Перевірка зазначених обставин має важливе значення для правильного вирішення справи і узгоджується з висновками ЄСПЛ, викладеними у рішенні від 19 березня 2026 року (заява № 45763/20) у справі Галина Степанівна Нога проти України. На стадії касаційного перегляду Верховний Суд не може встановлювати та досліджувати ці обставини. Отже, суд апеляційної інстанції не оцінив такі доводи, не спростував/не погодився з твердженнями щодо можливої недобросовісності відповідача у розумінні приписів 388 ЦК України, що в свою чергу впливає на правильність застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до спірних правовідносин. Перевіряючи дотримання «справедливого балансу»,суд апеляційної інстанції взяв до уваги судову практику ЄСПЛ, висновки Верховного Суду щодо справедливої та обґрунтованої компенсації у разі втручання у право особи на мирне володіння майном та урахував фактичні обставини справи щодо цільового призначення спірних земельних ділянок, збудоване нерухоме майно, право власності на які зареєстровано за відповідачем, фінансування протизсувних робіт та робіт з укріплення берегу на морському узбережжі довжиною 200 м з влаштуванням техногенного пляжу та благоустрою прилеглої території, зокрема відповідачем, за погодженнями з органами місцевого самоврядування. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку питанню «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням (спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності поза волею її розпорядника - Одеської міської ради), та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання - ОСОБА_1 . При цьому справедливим є твердження суду апеляційної інстанції про те, що якщо буде встановлено втручання у право добросовісного набувача на мирне володіння, останній має отримати справедливу та обґрунтовану компенсацію. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права. ЄСПЛ у рішенні від 11 січня 2024 року у справі «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13) вказав таке: «Оскільки Уряд стверджував, що у справі заявниці компенсація не була необхідною, оскільки вона отримала земельну ділянку безоплатно, Суд повторює, що це не виключає можливості визнання порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 46). Крім того, хоча Уряд стверджував, що попри скасування права власності на земельну ділянку, заявниця все ще володіла будинком, Суд не переконаний, що вона не зіткнеться з проблемами у користуванні своїми правами власності на нього у майбутньому. Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого». З іншого боку, ЄСПЛ у рішенні від 20 листопада 2025 року у справі «Звонар проти України» (заява № 20532/16) констатував відсутність порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. ЄСПЛ встановив, що вилучення земельної ділянки у заявника становило втручання у його право власності, однак воно було законним. ЄСПЛ вказав, що за загальним правилом вилучення майна без компенсації є непропорційним заходом. Однак у цій справі ЄСПЛ врахував, що заявник мав законодавчо закріплену можливість вимагати відшкодування сплачених коштів та збитків на підставі статті 216 ЦК України (правові наслідки недійсності правочину) та статті 661 ЦК України (відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця). Заявник був освідомлений щодо можливості вимагати повернення коштів, проте не подав відповідного позову ні в межах справи про витребування землі, ні в окремому провадженні. Його стратегія захисту була спрямована виключно на збереження права на землю, а не на отримання компенсації. Оскільки механізм компенсації був доступним і ефективним, а заявник ним не скористався, держава не може нести відповідальність за відсутність відшкодування. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 2 ЦПК України, а саме у сукупності з іншими доказами не надав оцінку доводам Одеської міської ради щодо справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами останнього набувача, висвітливши це питання однобоко (лише з урахуванням інтересів останнього набувача - відповідача), дійшов передчасного висновку, що добросовісність ОСОБА_1 презюмується, чим порушив вимоги статей 89, 367 ЦПК України. Про недослідження апеляційним судом цих обставин зазначалося і в касаційній скарзі, проте в силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішення чи відкинуті ним. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,розподіл судових витрат не здійснюється. Питання про розподіл судових витрат, у тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк