Постанова 4807 № 310/373/20

Дата документу 30.06.2020 Справа № 310/373/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 310/373/20 Провадження №22-ц/807/2017/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року в складі судді Білоусової О.М. в справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 31 березня 2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 4 600, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Пунктами 1.1.1.67, 1.1.5.1, 1.1.5.2 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 28 листопада 2019 року виникла заборгованість у розмірі 28 158, 76 грн., яка складається з: 11 344, 89 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0, 00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 11 344, 89 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0, 00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0, 00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 1540, 49 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 13 456, 30 грн. нарахована пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. штраф (фіксована частина), 1317, 08 грн. штраф (процентна складова). Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 28 158, 76 грн. за кредитним договором № б/н від 31 березня 2012 року, а також судові витрати у розмірі 2102, 00 грн. Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором б/н від 31 березня 2012 року станом на 28 листопада 2019 року в розмірі 11 344, 89 грн., а також судовий збір в розмірі 847, 58 грн., а всього 12 192, 47 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит по ст.. 625 ЦК України, пені та штрафу та задовольнити вимоги банку в цій частині, в іншій частині рішення суду залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту згідно ст. 625 ЦК України, а також пені та штрафу. Також не може бути взята до уваги позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки вона висловлена в конкретні справі за інших правовідносин, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені сторонами у належний спосіб. Суд першої інстанції призводить до нехтування принципами платності кредитного договору. Від відповідача до апеляційного суду не надходив відзив на апеляційну скаргу. Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» , відповідач до суду апеляційної інстанції не з`явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України ( а.с.101,103). Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно дост. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року не оскаржується в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 11 344, 89 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафів, виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві, а Умови та правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору від 31 березня 2012 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що 31 березня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 20). За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останньому для ознайомлення в письмовому вигляді. До заяви позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 21-38). Відповідно до наданого банком розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 31 березня 2012 року станом на 28 листопада 2019 року становить 28 158, 76 грн., яка складається з: 11 344, 89 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1540, 49 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 13 456, 30 грн. нарахована пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. штраф (фіксована частина), 1317, 08 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 9-19). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК"). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Анкета-заява від 31 березня 2012 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі розмір заборгованості та порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 31 березня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 31 березня 2012 року містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Умови та правила банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 31 березня 2012 року. Крім того, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 1540, 49 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Анкета-заява від 31 березня 2012 року, яка підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо погодження сторонами розміру відсотків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. АТ КБ "ПРИВАТБАНК", обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг (змінений з 01.04.2019), відповідно до якого в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд». Із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вбачається, що банк нараховує відсотки згідно ст. 625 ЦК України з 01 жовтня 2019 року за процентною ставкою 84 % (а.с. 19). Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг (84%). Проте, як вже зазначалось, Умови та правила банківських послуг, на які посилається позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 31 березня 2012 року. Позивачем не було надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 84%. Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 84%, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та неустойкою є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Банком не заявлялись вимоги про стягнення трьох процентів річних згідно ст. 625 ЦК України, нарахованих на прострочений кредит. До того ж, укладений між сторонами кредитний договір від 31 березня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Отже, твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків згідно ст. 625 ЦК є необгрунтованими. Представником АТ КБ "ПРИВАТБАНК" до суду апеляційної інстанції надані додаткові пояснення в порядку ст.. ст.. 43, 174 ЦПК України, в яких наведено розрахунок щодо стягнення заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних від простроченої суми та розрахунок інфляційних збитків ( а.с.104-105). Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається зі змісту позовної заяви, яка протягом розгляду справи в суді першої інстанції не уточнювалась, вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних від простроченої суми та інфляційних збитків позивачем не заявлялось. Доводи АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки відповідач не оспорював укладання договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору, є необґрунтованими з огляду на таке. В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність банком саме змісту всіх умов кредитного договору, що є його обов`язком відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимогабо заперечень, крім випадків, встановлених законом. Отже, відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не звільняє банк від обов`язку доводити свої позовні вимоги. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Вагомих, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року в частині, що оскаржується, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова