Постанова Харківський апеляційний суд № 638/6137/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Харків справа № 638/6137/18 провадження № 22-ц/818/1196/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В. , Котелевець А.В., за участю секретаря судового засідання Сидорчук М.О., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленко Олександр Володимирович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Білої Ірини Володимирівни на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, ухвалене об 11 годині 42 хвилини 4 вересня 2019 року у складі судді Омельченко К.О., УСТАНОВИВ: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ФГВФО) Коваленка О.В. щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО; зобов`язати уповноважену особу ФГВФО ОСОБА_2 включити позивача до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО; зобов`язати ФГВФО включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО. Позов мотивований тим, що 8 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством (надалі ПАТ) "Ерсте Банк", який в подальшому внаслідок змін став ПАТ "ФІДОБАНК" (далі - Банк) був укладений договір № НОМЕР_1 на відкриття та ведення поточного рахунку. 18 травня 2016 року на банківський рахунок позивача № НОМЕР_1 були зараховані грошові кошти у розмірі 200 000 грн від юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний кредит" (далі ТОВ "Регіональний кредит") на підставі договору позики № 2 від 11.05.2016, укладеного між ТОВ "Регіональний кредит" (Позикодавець) та позивачем (Позичальник). За умовами зазначеного договору Позикодавець передав у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому вищевказаним Договором, а Позичальник зобов`язався повернути їх Позикодавцю. Підтвердженням внесення суми у розмірі 200 000 грн на рахунок позивача у ПАТ «Фідобанк» є банківська квитанція № 383662910 від 18.05.2016. 20 травня 2016 року на офіційному сайті ПАТ "ФІДОБАНК" з`явилося звернення до вкладників та кредиторів банку, у якому повідомлялося про запровадження з 20 травня 2016 року тимчасової адміністрації на підставі рішення Правління Національного банку України (надалі НБУ) від 20.05.2016 № 8 "Про віднесення ПАТ "ФІДОБАНК" до категорії неплатоспроможних". Виконавчою дирекцією ФГВФО у зв`язку із викладеним 20.05.2016 прийняте рішення № 783 про запровадження з 20.05.2016 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФ на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ФІДОБАНК" Коваленка О.В. Відповідно до рішення Правління НБУ від 18 липня 2016 року № 142-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ФІДОБАНК" виконавчою дирекцією ФГВФО 19 липня 2016 року прийняте рішення № 1265 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ФІДОБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку». На вимогу ОСОБА_1 200 000 грн повернуті їй не були. За інформацією, яка надана позивачу Банком, прізвище позивача відсутнє у реєстрі вкладників ПАТ "ФІДОБАНК", які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Сума у розмірі 200 000 грн була внесена відповідно до договору на відкриття та ведення поточного рахунку, що підтверджується квитанцією № 383662910 від 18.05.2016. На банківській квитанції є штамп ПАТ "ФІДОБАНК" із датою зарахування коштів, проставлено печатку ПАТ "ФІДОБАНК", квитанція підписана працівником банку. Отже, на банківській квитанції присутні усі реквізити, визначені в п.2.9. розділу 4 Постанови №174, зокрема: зазначено найменування банку, зазначено дату здійснення касової операції, проставлено штамп ПУАТ "ФІДОБАНК" із датою зарахування коштів, проставлено печатку Банку та підписано працівником Банку. Тому не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк» є протиправним. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи ФГВФО Коваленка О.В. щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО. Зобов`язано уповноважену особу ФГВФО ОСОБА_2 включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО. Зобов`язано ФГВФО включити Андрющенко Т.В. до Загального реєстру вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО. Стягнуто солідарно з відповідачів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Коваленка О.В. судовий збір у розмірі по 704 грн 80 коп. з кожного. Рішення суду мотивоване тим, що на банківській квитанції № 383662910 від 18.05.2016 присутні усі реквізити, визначені п.2.9 розділу 4 Постанови Правління НБУ № 174 від 01.06.2011 "Про затвердження Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні". Тому згідно з положеннями ст.ст. 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) вказана квитанція є доказом внесення позивачем коштів на свій рахунок в ПАТ «Фідобанк». В розумінні положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ОСОБА_1 є вкладником ПАТ "Фідобанк", а отже, повинна бути включена до переліку вкладників. Вимога щодо зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ "Фідобанк" за рахунок ФГВФО, є похідною, тому також підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Біла Ірина Володимирівна, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. Позивачем не надано доказів наявності на її особистому рахунку грошових коштів у сумі 200 000 грн станом на дату введення тимчасової адміністрації та здійснення процедури ліквідації Банку. Станом на 20.05.2016 кошти на рахунку позивача, що підлягають відшкодуванню за рахунок ФГВФО, не перебували, що підтверджується відповідними доказами, на які суд першої інстанції не звернув уваги. Факт бездіяльності уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ "ФІДОБАНК" Коваленка О.В. щодо невключення рахунку позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, відсутній та не підтверджений. У відзиві на апеляційну скаргу Сидоренко Юлія Анатоліївна, яка діє в інтересах ФГВФО, просить апеляційну скаргу Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» задовольнити частково, скасувати рішення суду та закрити провадження по справі. Зазначає, що ФГВФО є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, ОСОБА_1 не є вкладником Банку, який отримав право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, оскільки обставини, з якими Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками, не існувало. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до п.п. 2-4 ч.1, ч.2 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Як установлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, 08.04.2011 ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Ерсте Банк» договір №26206000139745 на відкриття та ведення поточного рахунку, за умовами якого банк відкрив поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні та зобов`язався виконувати операції за ним, згідно з розпорядженнями клієнта, відповідно до чинного законодавства та цього Договору. За користування коштами на рахунку банк щоденно нараховує відсотки за ставкою згідно з Тарифами Банку та сплачує їх клієнту щомісячно в останній робочий день кожного місяця шляхом зарахування на поточний рахунок, вказаний в п. 1 цього договору (капіталізація відсотків). За здійснення розрахунково касових операцій по рахунку Клієнт зобов`язався сплачувати банку комісію згідно з тарифами банку (т.1 а.с. 9). Сторонами не заперечувалось, що ПАТ «Фідобанк» є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк» з ОСОБА_1 Вісімнадцятого травня 2016 року на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 були зараховані грошові кошти у розмірі 200 000 грн, що підтверджується квитанцією № 383662910 від 18.05.2016 (т.1 а.с. 10). ОСОБА_1 у позові зазначала, що кошти були перераховані їй Товариством з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) «Регіональний кредит» (код ЄДРПОУ 3815758) на підставі договору позики №2 від 11.05.2016, укладеного між ТОВ «Регіональний кредит» (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник), відповідно до якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому вищевказаним Договором (далі Договір позики), а Позичальник зобов`язується повернути їх Позикодавцю. Двадцятого травня 2016 року рішенням Правління НБУ від 20.05.2016 № 8 ПАТ "Фідобанк" віднесений до категорії неплатоспроможних (т.1 а.с. 31-32). Наказом ФГВФО № 184 від 20.05.2016 в ПАТ «Фідобанк» на підставі рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 20.05.2016 № 783 з 20.05.2016 запроваджена тимчасова адміністрація та призначена уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Фідобанк" (т.1 а.с. 33-34). Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 959 від 09.06.2016 строк тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку ПАТ «Фідобанк» продовжений з 20.06.2016 по 19.06.2016 (т.1 а.с. 35). Рішенням Правління НБУ від 18 липня 2016 року № 142-рш відкликана банківська ліцензія та ліквідований ПАТ «ФІДОБАНК» (т.1 а.с. 36). Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 1265 від 19.07.2016 з 20.07.2016 по 19.07.2018 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Фідобанк», призначена уповноважена особа ФГВФО, якій делеговані всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» (т.1 а.с. 37-38). Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 1836 від 02.07.2018 продовжений строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» на два роки з 20.07.2018 по 19.07.2020 включно (т.1 а.с. 39). Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу в частині того, що спір між ОСОБА_1 і ФГВФО не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.04.2018 у справі № 820/11591/15 дійшла висновку, що Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним у регулюванні правовідносин між ФГВФО та фізичною особою - вкладником і відповідно до цього Закону Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб. Тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Разом з тим, з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона вже зверталася до судів інших юрисдикцій із аналогічними позовами, і ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 та Господарського суду Харківської області від 17.04.2018 їй було відмовлено у відкритті провадження у зв`язку із непідсудністю позовів обраним судам. Зазначені пояснення підтверджуються й даними з Єдиного державного реєстру судових рішень. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Оскільки адміністративний суд відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за аналогічним позовом, то з огляду на вимоги частини п`ятої статті 170 КАС України позивач не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства. У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. У рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38?40). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України. Натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ встановив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122?125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18?24). Колегія суддів уважає, що прийняття 11 жовтня 2016 року Харківським окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у зв`язку із необхідністю подати позов до суду господарської юрисдикції, неможливість ОСОБА_1 оскаржити зазначену ухвалу внаслідок пропуск строку на оскарження не з власної вини, існування ухвали Господарського суду Харківської області від 17.04.2018 про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 у зв`язку із підсудністю справи суду цивільної юрисдикції, поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п`ятої статті 170 КАС України колегія суддів уважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що заявнику має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному, адміністративному, судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у cправі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658цс18). Тому підстави для закриття провадження у справі у зв`язку із неможливістю розгляду позову в порядку цивільного судочинства відсутні. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п.п. 4, 17 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (в подальшому Закону № 4452-VI), вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Відповідно ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Згідно ч. 2 ст. 26 Закону № 4452-VI, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Частиною 1 статті 27 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з п. 6 роз. ІІІ Положення «Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за № 1548/21860 (в подальшому - Положення), протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Аналіз вищезазначених норм вказує, що питання про включення чи виключення з реєстру вкладників вирішується до моменту закінчення тимчасової адміністрації та прийняття рішення про ліквідацію банку. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав доведеним зарахування на рахунок ОСОБА_1 у ПАТ «Фідобанк» 200000 грн, не повернення зазначених коштів позивачу. Разом з тим, суд першої інстанції в порушення вимог ч.5 ст.263 ЦПК України не надав оцінки доводам та доказам, викладеним у відзиві на позовну заяву. Так, з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у ПАТ «Фідобанк» за період з 11.05.2016 по 10.09.2018 вбачається, що за цей період за цим рахунком Банком було списано лише 148 грн 43 коп. гарантованої суми згідно затвердженого «Переліка вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО» (т.1 а.с. 40). Даних про зарахування 200000 грн на рахунок ОСОБА_1 немає. Зазначена інформація по рахунку підтверджується і довідкою ПАТ «Фідобанк» № 1-11-1/1014 від 12.09.2018, відповідно до якої станом на 20.05.2016 залишок по рахунку № 26205000358341 становив 148 грн 43 коп. (т.1 а.с. 41). З довідки ПАТ «Фідобанк» № 1-11-1/1013 від 12.09.2018 вбачається, що відкритий на ім`я ОСОБА_1 рахунок номер НОМЕР_2 закритий 21.09.2016 (т.1 а.с. 42). Стосовно даних про зарахування 200000 грн на рахунок ОСОБА_1 , з наданого банком реєстру вилучених документів за період з 18.05.2016 по 18.05.2016 вбачається, що вилученою є й операцію по перерахуванню 200000 грн з рахунку НОМЕР_3 у ПАТ «Фідобанк» на рахунок НОМЕР_2 ПАТ «Фідобанк» за квитанцією № 383662910 (т.1 а.с. 44). Такі ж номера рахунків містяться на квитанції № 383662910 від 18.05.2016, яку надала ОСОБА_1 для підтвердження наявності 200000 грн на власному рахунку. На копії, наданій відповідачем, вбачається, що операція була сторнована. Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 № 254, яке діяло станом на 18.05.2016, сторно - спосіб виправлення помилок у регістрах бухгалтерського обліку шляхом зворотного запису на величину помилки та одночасного зазначення правильної суми. Виправлення вносяться до регістру бухгалтерського обліку в тому звітному періоді, у якому виявлені помилки, що можуть виникати під час математичних підрахунків, застосування облікової політики, неправильної інтерпретації фактів, помилкового зарахування та/або списання коштів за рахунками, неналежного виконання посадових обов`язків. Таким чином, сторнування 18.05.2016 (до визнання ПАТ «Фідобанк» неплатоспроможним та запровадження тимчасової адміністрації) проведеної банківської операції з перерахунку коштів із рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_2 має наслідком повернення коштів на рахунок № НОМЕР_3 та не зарахування їх на рахунок № НОМЕР_2 . З наведених вище доказів у сукупності, яким суд першої інстанції не дав оцінки, вбачається, що ОСОБА_1 не є вкладником ПАТ «Фідобанк» на суму 2000000 грн в розумінні ст. 2 Закону № 4452-VI, тому в суду не було підстав задовольняти пред`явлений нею позов. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1,ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України(ч. 6 ст. 141 ЦПК України). Оскільки позивач звернулась до суду з позовом про захист прав споживачів банківських послуг, тому понесені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3171,60 грн. (1152,60+2019) належить компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Білої Ірини Володимирівни задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 вересня 2019 року скасувати, ухвалити нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення. Компенсувати за рахунок держави судовий збір сплачений судовий збір сплачений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ФІДОБАНК» за ківтанціями від 06.09.2019 № 162201 та від 27.01.2020 № 799598 у розмірі 3171 грн 60 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 01 липня 2020 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В. Маміна А.В.Котелевець