Постанова 4818 № 638/4358/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «23» червня 2020 року м. Харків справа № 638/4358/19-ц провадження 22ц/818/2447/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2019 року в складі судді Хайкіна В.М. в с т а н о в и в: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2018 року вона надала у борг ОСОБА_3 10 150,00 грн, а він зобов`язався повернути їх в строк до 04 вересня 2018 року, про що написав відповідну розписку. Зазначила, що відповідач не повернув їй грошові кошти в домовлений строк, на її телефонні дзвінки та СМС повідомлення не реагує. Вказала, що в результаті невиконання взятих на себе зобов`язань відповідач наніс їй суттєвої моральної шкоди, яку вони оцінили в розписці в сумі 10 000,00 грн. Просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову суму боргу за розпискою в розмірі 10 150,00 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою в розмірі 10 150,00 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначив, що розписка не містить відомостей про передання позивачем і отримання ним 04 квітня 2018 року або у інший день грошових коштів у позику. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшло. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано доведеністю існування між сторонами договірних зобов`язань за договором позики, які оформлені розпискою про одержання коштів, і невиконання позичальником обов`язку щодо їх повернення. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 квітня 2018 року між сторонами укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого ОСОБА_3 взяв у боргу у ОСОБА_1 суму 10 150,00 грн та зобов`язався повернути 04 вересня 2018 року. Укладання договору позики підтверджується розпискою від 04 квітня 2018 року. Також, у вказаній розписці ОСОБА_3 зазначив, що у разі неповернення боргу в зазначений строк, він зобов`язався сплатити судові витрати, пов`язані із судом, та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн (а.с.3). Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Тобто, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У той самий час за змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування. Відповідні правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України містяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, та в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №658/689/17, від 15 листопада 2018 року у справі №361/5718/16-ц, та постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 203/836/16-ц провадження № 61-35518св18, від 19 червня 2019 року у справі № 500/2765/15-ц провадження № 61-33894св18. При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов`язком наступного повернення. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Вказані правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 346/3978/15-ц, (провадження №61-910св18), від 16 серпня 2018 року, (справа № 516/97/16-ц, провадження № 61-25512св18), від 21 березня 2018 року, (справа № 757/27533/15-ц, провадження № 61-8055св18). Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження №61-28762св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц, провадження № 61-33891св18); Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №712/14562/17-ц, провадження № 61-26174ск18). Наявність оригіналу боргової розписки у позивачки (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання у ОСОБА_3 виникло перед ОСОБА_1 та не виконане. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник підтвердили, що відповідач борг не повернув та надали оригінал розписки, який долучено до матеріалів справи. Належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи відповідно до вимог ЦПК України, суд першої інстанції установив справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання відповідачу в позику коштів, його зобов`язання повернути кошти, врахував встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та дійшов правильного висновку про порушення прав позивачки щодо повернення відповідачем заборгованості за позикою, тобто прав, за захистом яких вона звернулася до суду. Також, погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача підлягають і 10 000,00 грн, які визначені в розписці як відшкодування моральної шкоди у разі неповернення суми позики, які є компенсацією за невиконання договору протягом року. Посилання ОСОБА_3 на те, що розписка не містить відомостей про передання позивачем і отримання ним 04 квітня 2018 року або у інший день грошових коштів у позику, є необґрунтованими, оскільки як вбачається із змісту розписки в ній є умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Доводи ОСОБА_3 щодо того, що жодної кореспонденції з суду першої інстанції він не отримував, про дату та місце розгляду справи належним чином повідомлений не був, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного. Матеріали справи свідчать, що станом на час відкриття провадження у справі ОСОБА_3 був зареєстрований за вказаною у позовній заяві адресою, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією його паспорту, відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Харківській області від 19 квітня 2019 року (а.с.4,13). Саме на цю адресу судом першої інстанції направлялась кореспонденція у справі, однак, зворотні повідомлення поверталися до суду першої інстанції без вручення з відмітками «адресат відсутній». ОСОБА_3 реалізував своє право на перегляд рішення суду та подав апеляційну скаргу. Отже, ОСОБА_3 не був позбавлений можливості давати пояснення по суті спору, висловлювати свої доводи, міркування та заперечення проти доводів і міркувань позивачки під час розгляду справи. Проте, належних та допустимих доказів, які б мали відношення до обставин, що входять до предмету доказування у справі, та істотне значення для правильного вирішення спору і спростовували б висновок суду першої інстанції про задоволення позову, ОСОБА_3 до суду не надано. Інші доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.