Постанова 4808 № 344/1174/18

Справа № 344/1174/18 Провадження № 22-ц/4808/551/20 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Мелінишин Г.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П. суддів: Томин О.О., Ясеновенко Л.В., за участю секретаря Петріва Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду в складі судді Антоняка Т.М., постановлене 23 жовтня 2019 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 05 листопада 2019 року, в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: В січні 2018 року представник ПАТ «Універсал Банк» (в подальшому переіменоване на АТ «Універсал Банк») звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості по генеральному договору про надання кредитних послуг. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 28 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» (правонаступником якого є АТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг BL4381, згідно умов якого останньому надано кредитні послуги в рамках ліміту 150 000 доларів США на строк до 01 травня 2028 року. Додатковою угодою №BL4381/BL4381-К, підписаною в цей же день, сторони погодили отримання відповідачем кредиту в розмірі 110 000 доларів США. Видача кредитних коштів здійснена в безготівковій формі шляхом списання коштів із позичкового рахунку та перерахування їх на поточний рахунок, що підтверджено копією меморіального ордеру. На підставі додаткових угод від 28 квітня 2010 року, 01 квітня 2013 року, 02 червня 2014 року, 16 червня та 11 листопада 2015 року до генерального договору вносились зміни та доповнення в частині розмірів та періодів застосування процентних ставок. Також погоджено кінцеву дату повернення коштів 01 квітня 2020 року. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань по генеральному договору було укладено договір поруки № BL4381-П від 11 листопада 2015 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 несе содідарну відповідальність за виконання всіх зобов`язань позичальника в повному обсязі. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов договору станом на 03 січня 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 108 985,59 доларів США, з яких: 29 842,92 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту, 56 396,99 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту, 16 997,86 доларів США - відсотки, 5 747,83 доларів США - пеня, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 161 325,52 грн. Вказані кошти банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість по генеральному договору про надання кредитних послуг №BL4381 від 28 травня 2008 року в розмірі 103 237,76 доларів США та пені у розмірі 161 325,52 грн. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає до стягнення з нього та поручителя в солідарному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних доказів - банківської виписки по кредитному договору за період з 28 травня 2008 року по 03 квітня 2018 року та копії меморіального ордеру від 28 травня 2008 року з усіма необхідними реквізитами. Натомість доданий меморіальний ордер № 0204263USD002084 від 28 травня 2008 року без підпису уповноважених осіб та штампу банку не є первинним бухгалтерським документом та доказом отримання кредитних коштів. А отже в суду були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. Генеральним договором не передачено порядок і умови видачі кредитних коштів, не зазначено рахунок, на який вони мають бути перераховані, тому невстановленим є погодження між сторонами порядку надання кредитних коштів. Крім того, банком безпідставно застосовано відсоткову ставку в розмірі 30,5 % річних, оскільки така не була передбачена умовами кредитного договору. Вказана відсоткова ставка, нарахована з 26 серпня 2008 року, ним не погоджена. В додатковій угоді № 1 від 28 квітня 2010 року міститься застереження, що позичальник підтверджує правомірність застосування такої відсоткової ставки, яке, на його думку, є незаконним та не свідчить про домовленість сторін. Відтак банком неправомірно застосовано підвищену процентну ставку, на що суд першої інстанції не звернув увагу. Більше того, судом проігноровано його клопотання про відкладення судових засідань та розглянуто справу без оцінки первинних документів по кредитному договору. Тому просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Універсал Банк» Бойчук Я.В. посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги вважає надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує, що долучений до матеріалів справи меморіальний ордер від 28 травня 2008 року роздрукований вже після переіменування банку, є внутрішньобанківським документом з цифровим підписом працівника, складається виключно в електронній формі та підтверджує оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника, а отже є належним доказом перерахунку кредитних коштів позичальнику. Крім того, останній у відзиві на позов зазначив, що отримував кредитні кошти та тривалий час здійснював погашення заборгованості. Аналогічно виписка з особового рахунку клієнта, долучена банком, підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування. Апелянтом не спростовано, що відображені в ній суми не відповідають здійсненим на погашення боргу платежам. Також необґрунтованими вважає доводи скарги в частині нарахування боржнику підвищених відсотків, адже такі банком списані. Натомість позивач просив стягнути з відповідачів лише тіло кредиту, передбачені договором основні відсотки та пеню за користування кредитними коштами понад строк встановлений договором. В засіданні апеляційного суду представник АТ «Універсал Банк» Бойчук Я.В. доводи апеляційної скарги заперечив покликаючись на обґрунтованість висновків суду. Апелянт ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали. З огляду на вищенаведене та враховуючи положення статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у їх відсутності не встановлено. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Як правильно з`ясовано судом, і це підтверджується матеріалами справи, 28 травня 2008 року між ВАТ «Банк Універсальний» (правонаступником якого є АТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №BL4381. Відповідно до умов договору позивач зобов`язався надати позичальнику кредитні послуги в рамках ліміту 150 000 доларів США на строк до 01 травня 2028 року (а.с. 09-15 т.1). Згідно додаткової угоди № BL4381/BL4381-К (Індивідуальна угода кредит без відстрочення), укладеної між сторонами в цей же день, банк надав позичальнику 110 000 доларів США та встановив відсоткову ставку 14,00% за використання кредитних коштів у межах строку кредитування та 28% річних понад строк (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлений Генеральним договором та/або цією Індивідуальною угодою (а.с. 36-37 т.1). Відповідно до пункту 5 угоди сторони погодили, що банк надає позичальнику кредит шляхом списання коштів із позичкового рахунку та перерахування їх на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням. На підтвердження перерахування коштів позичальнику позивачем надано копію меморіального ордеру №0204263USD002084 від 28 травня 2008 року, що сформована банком в електронній формі в день здійснення банківської операції - видачі кредиту шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 42 т.1). В подальшому сторони неодноразово погоджували зміни процентної ставки по договору з встановленням періодів для її нарахування згідно визначених графіків. Наведені обставини підтверджуються долученими до позовної заяви копіями додаткових угод від 28 квітня 2010 року, 01 квітня 2013 року, 02 червня 2014 року, 16 червня та 11 листопада 2015 року(а.с.16-35 т.1). Крім того пунктом 10 додаткової угоди №1 від 28 квітня 2010 року встановлена дата погашення кредиту 01 квітня 2020 року. За змістом кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, визначені кредитним договором. Пунктом 4.4. Додаткової угоди №3 від 01 квітня 2013 року передбачено, шо за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлений договором, банк має право додатково нараховувати пеню у визначеному розмірі та порядку (а.с. 25 т.1). На забезпечення виконання умов кредитного договору 28 травня 2008 року між сторонами укладено, та нотаріально посвідчено, іпотечний договір (зі змінами, внесеними 28 квітня 2010 року), відповідно до умов якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали банку в іпотеку нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (а АДРЕСА_2 . 72-85 т.1). 11 листопада 2015 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №BL4381-ІІ, відповідно до якого останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли з генерального договору про надання кредитних послуг №BL4381 від 28 травня 2008 року (а.с. 47-53 т.1). Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не передбачено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За положеннями статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення (невиконання) зобов`язання в обумовлений сторонами строк. За приписами частини 2 статті 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до пункту 6.1. генерального договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за кредит в разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань за цим Договором (а.с. 13 т.1). Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Судом правильно з`ясовано, що банк виконав свої зобов`язання щодо передання кредитних коштів, натомість ОСОБА_1 з жовтня 2016 року належним чином не здійснював сплату чергових патежів по кредиту та процентах. Згідно із розрахунком заборгованості, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог, станом на 03 січня 2018 року загальна сума боргу за кредитним договором складала 108 985,59 доларів США. З них, зокрема: 29 842,92 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту, 56 396,99 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту, 16 997,86 доларів США - відсотки, 5 747,83 долари США пеня, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 161 325,52 грн (а.с. 6-8 т.1). Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд обгрунтовано стягнув вказану суму заборгованості з позичальника на користь банку. Твердження апелянта, що при вирішенні спору судом не враховано відсутність в матеріалах справи належним чином засвідченого меморіального ордеру на підтвердження переказу кредитних коштів не заслуговує на увагу. Частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. До предмета доказування в справах про стягнення заборгованості за кредитним договором входить сукупність фактів, серед яких й докази повернення (часткового повернення) чи неповернення кредитних коштів та сплати процентів, розмір заборгованості. Як на підставу виконання своїх зобов`язань щодо переказу грошових коштів у розмірах, обумовлених генеральним договором про надання кредитних послуг, позивачем надано копію меморіального ордеру № 0204263USD002084 від 28 травня 2008 року. Цей доказ досліджувався судом на предмет його належності відповідно до вимог діючого законодавства та правильно встановлено, що виписки з особового рахунка клієнта банку є документами, що підтверджують фінансові операції. Встановлено, що сторонами після підписання Генерального договору №BL4381 від 28 травня 2008 року укладались додаткові угоди, в яких зокрема погоджувалися суми кредитних коштів, строк їх повернення та відсоткова ставка, що свідчить про наявність триваючих правовідносин. Більше того, в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 листопада 2015 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Вказане спростовує посилання апелянта щодо ненадання банком належних доказів видачі грошових коштів, оскільки у разі нездійснення банком дій на виконання умов першої додаткової угоди, сторонами не підписувалися б інші додаткові угоди та договір поруки. З наданого банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 03 січня 2018 року вбачається, що позичальником частково були повернуті грошові кошти й сплачувалися відсотки. Наведена обставина також підтверджується випискою по його особовому рахунку за період з 28 травня 2008 року по 10 вересня 2018 року. Крім того, сам відповідач у відзиві на позовну заяву визнав, що протягом тривалого часу здійснював погашення заборгованості за цим договором. Що тим самим свідчить про визнання ним своїх зобов`язань за кредитним договором (а.с. 176-191 т.1). Також матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували, що позичальник звертався до суду з позовом про визнання кредитного договору (а також додаткових угод до нього) недійсним з підстав неотримання ним кредитних коштів. Відповідно оскільки сам факт укладення кредитного договору він не заперечував, у зв`язку з цим діють положення законодавства щодо презумпції правомірності правочину. А отже доводи ОСОБА_1 в скарзі щодо недоведення фактичної передачі йому грошових коштів й відсутність зобов`язання їх повернути та сплатити відсотки згідно положень статті 1054 ЦК України є неспроможними. Аналогічно надуманими є твердження апелянта в частині нарахування процентів, оскільки в додатковій угоді від 28 квітня 2010 року ним було погоджено підвищення процентів. Так, в пункті 2.1. угоди позичальник підтвердив правомірність нарахування банком процентів за користування кредитом та факт їх сплати в добровільному порядку за зміненими процентними ставками: 15,25 % - базова процентна ставка та 30,5 % -підвищена процентна ставка в період з 26 серпня 2008 року по 27 квітня 2010 року. В подальшому ним ця додаткова угода, як і інші додаткові угоди до договору щодо встановлення відсоткової ставки не оспорювалися. Крім того, власного розрахунку заборгованості апелянт не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду (у випадку неможливості його подання з поважних причин), відповідно не спростував належними та допустимими доказами розрахунок банку по його заборгованості за тілом, відсотками та пенею. Колегія суддів також враховує, що в ході розгляду справи ОСОБА_1 , покликаючись на відсутність меморіального ордеру щодо отримання коштів просив розглядати справу в його відсутності на підставі доказів у справі (а.с. 122-123,163 т.1), що спростовує його твердження про порушення місцевим судом норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, та що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на вищезазначені обставини підстав для скасування рішення суду по суті з мотивів, вказаних у апеляційній скарзі апеляційним судом не встановлено. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 березня 2020 року було зупинено дію оскаржуваного рішення. Враховуючи, що суд дійшов висновку про залишення рішення без змін, його дію слід відновити. Керуючись статтями374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2019 року без змін. Відновити дію рішення Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Г.П. Мелінишин Судді: О.О. Томин Л.В. Ясеновенко Повний текст постанови виготовлено 01 липня 2020 року