Постанова 4815 № 562/1731/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2020 року м. Рівне Справа № 562/1731/19 Провадження № 22-ц/4815/785/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Мичка І.М. Рішення ухвалене в м. Здолбунів Рівненської області Дата ухвалення повного тексту рішення 23 березня 2020 року Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В., секретар судового засідання: Шептицька С.С., за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року ОСОБА_1 вважаючи свої трудові права порушеними при звільненні з роботи, звернулась до Здолбунівського районного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування (далі Управління) про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 березня 2020 року у позові ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено. У апеляційній скарзі, поданій на вказане рішення, ОСОБА_1 вважає його винесеним з недотриманням норм процесуального права, зокрема ч.5 ст. 263 ЦПК України, оскільки воно не ґрунтується на повному і всебічному з`ясуванні дійсних обставин справи та з порушенням норм матеріального права, без урахування правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та позиції, викладеній в рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019 N 6-р(ІІ)/2019. Звертає увагу, що у відповідача існували вакантні посади в управлінні та в структурних підрозділах, як на час попередження про звільнення, так і на час її фактичного звільнення, що підтверджується штатними розписами, які діяли до та після 01.04.2019 року, проте заходів, спрямованих на її працевлаштування на наявних посадах в період з моменту попередження її про звільнення та до дати звільнення, відповідачем не вживалося. Вказує, що жодна із вакантних посад їй запропонована не була, в тому числі не запропонована нововведена посада головного спеціаліста з питань запобігання корупції, хоча відповідач визнав (наказ №34-к від 25.01.2019), що особа, яка переведена на цю посаду має нижчу кваліфікацію в порівнянні з нею. Також вказує, що відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що вона не відповідала і іншим вакантним посадам за кваліфікаційними вимогами, як і доказів того, що такі вакансії пропонувались. Зазначає, що суд першої інстанції, не перевірив та не встановив чи дійсно вона не могла виконувати обов`язки за посадами головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг, страхового експерта, головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності, головного спеціаліста страхових виплат та матеріального забезпечення, з урахуванням того, що відповідність посади обумовлена посадовими обов`язками, а не наявністю відповідної освіти. Крім того вважає, що висновок суду, що їй не могли пропонуватися інші посади з моменту попередження (з 25.01.2019) через невідповідність кваліфікаційним вимогам є помилковим і не ґрунтується на доказах, що містяться в матеріалах справи, як і висновок суду щодо відсутності посад, яким позивачка відповідає по кваліфікаційним вимогам. Зазначає, що її вимоги щодо скасування п.3 наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 24.04.2019 № 218-к та наказу від 07.05.2019 №227-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України також підлягали задоволенню, так як особа не може бути одночасно звільнена з роботи двома наказами на одній і тій же підставі, а поєднання в одному наказі двох видів наказів з різними термінами зберіганням є порушенням Інструкції з діловодства у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України, її робочих органів та їх відділень, затвердженої наказом виконавчої дирекції Фонду від 16.11.2017 № 244-ос. Вказує, що її звільнення відбулося з порушенням ч.3 ст.40 КЗпП України, в якій зазначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Тобто, останній день відпустки може бути днем звільнення лише у разі, якщо звільнення проводиться з ініціативи самого працівника, в іншому разі діє спеціальна норма права, яка забороняє звільняти працівника під час перебування у відпустці. Разом з тим, заборона звільнення з ініціативи роботодавця в останній день відпустки корелюється з обов`язком роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає звільненню, вакантну посаду, яка існує і на день звільнення. Звільнення ж під час відпустки не зобов`язує працівника з`являтися на роботу і позбавляло б роботодавця можливості виконати вимоги законодавства. Стосовно висновку суду про дотримання роботодавцем обов`язку щодо своєчасного інформування профспілок про скорочення чисельності чи штату, то вважає, що судом не враховано, що підставою для проведення змін в організації виробництва і праці є постанова правління Фонду № 35 від 12.12.2018, яка набрала законної сили 28.12.2018. При цьому в постанові зобов`язано виконавчу дирекцію здійснити перерозподіл граничної чисельності (який був здійснений лише у січні 2019, про що свідчить наказ виконавчої дирекції від 18.01.2019 №18кз, який управління отримало 21.01.2019 і який є в матеріалах справи разом з доказами, коли його отримали), а отже саме з цієї дати в управління виникла можливість виконати п. 2 постанови № 35 та до 01.02.2019 подати штатні розписи, і лише з цієї дати стало відомо, скільки працівників може бути вивільнено і як розподілити чисельність між управлінням та відділеннями управління з дотриманням пропорції, визначеної правлінням Фонду. Вказує, що у постанові зазначено «до 01.04.2019 провести організаційні заходи щодо попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці, відповідно до ст. 32 КЗпП України», яка тягне за собою звільнення по п. 6 ст.36, а не по п.1 ст.40 КЗпП України, і лише після отримання 02.01.2019 листа виконавчої дирекції від 29.12.2018 №2.4.17-3913 змінено дату проведення організаційних заходів по попередженню працівників з 01.04.2019 на 31.01.2019 ( хоча і тут мова йшла про ст. 32, а не ст.40 КЗпП ). Вважає, що посадові особи управління 29.12.2018 не могли діяти всупереч постанові правління Фонду, і цим підтверджується, що відповідачем створено штучний доказ, який стосується дати реєстрації листа № 04-23-2526 від 29.12.2018 про повідомлення профспілки за 3 місяці до проведення вивільнення працівників. В даному листі стоїть вихідний індекс - відділу по роботі з персоналом, а на її та запитання суду свідок ОСОБА_3 , яка в цей період виконувала обов`язки начальника відділу по роботі з персоналом, зазначила, що жодних вказівок щодо написання такого листа профспілці не отримувала і не реєструвала, оскільки його написання порушувало вимоги Постанови правління №

35. З цих міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. У відзиві, поданому на апеляційну скаргу, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області вважає її необґрунтованою, безпідставною. На думку відповідача, з урахуванням тексту позовної заяви та апеляційної скарги позивач не розуміє, що скасування пункту 3 наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 24.04.2019 року № 218-к не впливає на регулювання трудових відносин, оскільки цей пункт є організаційним, а не таким, що породжує правові наслідки для позивача. Зазначає, що позивач сформулював свої вимоги таким способом, який не відміняє факту звільнення, дати та підстави звільнення, а лише потребував би внесення змін у записах в трудовій книжці підстав для звільнення (дата та номер наказу). Позивачем не враховано при формуванні позовних вимог дії наказів у часі, які видавалися з урахуванням вимог нормопроектної техніки на підставі заяв, які подавав позивач, щодо надання відпустки з подальшим звільненням згідно ст. 3 Закону України «Про відпустки» та про продовження відпустки через тимчасову непрацездатність згідно ст. 11 Закону України «Про відпустки». Вважають, що відповідач у своїх діях чітко дотримувався вимог чинного законодавства та враховував усі заяви та звернення позивача. Відповідач не чинив перешкод реалізації усіх без виключень прав позивача, як працівника Управління, якому надано попередження про звільнення у зв`язку із скороченням посади з 01.04.2019 та запропоновано роботу за спеціальністю. Твердження позивача, що саме їй мали бути запропоновані усі вакансії інших працівників Управління та його Відділень, щодо яких роботодавець також мав зобов`язання у їх працевлаштуванні вважає такими, що порушує принцип рівності трудових прав громадян України визначений ст. 2-1 КЗпП України. Зазначає, що судом першої інстанції належним чином досліджено докази по справі, надано їм правову оцінку та встановлено, що роботодавцем позивачу своєчасно було запропоновано єдину вакантнуз 01.04.2019 року посаду за професією/спеціальністю, як того вимагає ст.. 49-2 КЗпП України та сформована постановами Верховного Суду судова практика. Інших вакансій з 01.04.2019 по день звільнення позивачки (07.05.2019) за професією/спеціальністю за юридичним спрямуванням, а ніж посада головного спеціаліста юридичного відділу в обласному штаті Управління та його відділень не було, що підтверджується наявними у справі документами. Посада головного спеціаліста з питань запобігання корупції, на яку звертає увагу позивач, в межах спеціальності була запропонована іншому працівнику юридичного відділу з метою його працевлаштування у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а з метою пропозиції посади яку він займав, позивачу. Працівник юридичного відділу невідкладно надав згоду на переведення з 01.04.2019 року та подав відповідну заяву. Таким чином, з 01.04.2019 вакантною посадою з урахуванням професії та спеціальності була одна посада головного спеціаліста юридичного відділу, а аргументи позивача щодо того, що їй була запропонована лише одна посада за освітою, спеціальністю та кваліфікацією з порушенням чинного законодавства, спростовуються нормами ст.. 49-2 КЗпП України. Також вказують, що судом першої інстанції досліджено посадові інструкції за вакантними посадами з 01.04.2019 по 07.05.2019 та встановлено, що за кваліфікаційними вимогами встановленими до даних посад зазначені посади не могли пропонуватися позивачу. Вказують, що питання про наявність переважного права працівника у залишенні на роботі виникає у випадку скорочення однакових посад. У відповідача мало місце скорочення посади заступника начальника юридичного відділу, яка була єдиною в установі. Ототожнення понять «переважного права на залишення на роботі» та «переважного права у працевлаштуванні на нову посаду» є неприпустимим та необґрунтованим. Також звертають увагу, що позивачка надавши Управлінню заяву про надання відпустки з наступним звільненням зобов`язала Управління до видачі відповідних наказів в межах чинного законодавства, а саме надання їй відпустки з наступним звільненням в останній її день, як це визначено ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки». Натомість, рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 по провадженню 6-р(ІІ)/2019, не заперечує застосування частини 1 ст.3 Закону України «Про відпустки», у разі заявленого працівником волевиявлення щодо отримання невикористаної відпустки з наступним звільненням, як це визначено Законом - в останній день відпустки, оскільки таке право працівника не може бути порушеним. З урахуванням наведеного просять, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхуванняУкраїни у Рівненській області Гридіна Н.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до задоволення не підлягають, оскільки як вбачається з його тексту та змісту при звільненні позивачки відповідачем дотримано вимог трудового законодавства та її трудових прав порушено не було. При цьому місцевий суд зазначив, що як Позивач так і Відповідач вдались до надмірної деталізації, обставин справи, оцінки доказів, які не мають визначального значення в справі та не мають прямого відношення до даного предмету спору про поновлення на роботі. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону та змушена констатувати той факт, що місцевий суд також вдався до надмірної деталізації обставин, замість вирішення принципового питання чи було порушено трудові права при звільненні позивачки та чи підлягають вони в зв`язку з цим захисту та в який спосіб. Колегія суддів дійшла висновку, що трудові права ОСОБА_1 порушені при звільненні з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та вони підлягають захисту в спосіб обраний позивачкою, який не суперечить закону. Скасування наказів відповідача про звільнення з роботи ОСОБА_1 , відновлює її право на продовження трудових відносин. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували в трудових відносинах. Відповідно до наказів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Рівненській області позивач працювала на посадах заступника начальника відділу кадрової та правової роботи, начальника відділу юридичної та організаційної роботи і діловодства. Внаслідок проведеної реорганізації, позивач була звільнена з роботи в порядку переведення до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та у подальшому, наказом від 27.07.2017 № 126-к, 01.08.2017 прийнята на роботу на посаду начальника відділу юридичної роботи управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області в порядку переведення. Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 29.12.2017 року ОСОБА_1 переведено з 01.01.2018 року з посади начальника відділу юридичної роботи Управління на посаду начальника юридичного відділу Управління. Наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 31.01.2019 року № 48-к ОСОБА_1 переведено з 01.02.2019 року з посади начальника юридичного відділу Управління на посаду заступника начальника юридичного відділу Управління на підставі поданої нею заяви від 18.01.2019 року. Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 35 було затверджено Типову структуру управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, де п.2 визначено, що штатна чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві має складати не більше 35 відсотків від загальної чисельності працівників робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідній області. На виконання вимог зазначеної Постанови № 35 наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 18.01.2019 № 18-кз «Про затвердження граничної чисельності працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області» затверджено чисельність працівників з 01.04.2019 року в кількості 132 штатних одиниці. Крім того, на виконання цього Наказу № 18-кз в.о. начальника управління Кравець Л.Ю. було зобов`язано до 01.02.2019 подати до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на затвердження та погодження штатні розписи Управлінь та відділень; до 31.01.2019 року повідомити працівників Управління та його відділень про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці (стаття 32 Кодексу законів про працю України). 21 січня 2019 року штатний розпис Управління був затверджений в.о. директора виконавчої дирекції Нестеровим С.В., а штатні розписи відділень Управління 21.01.2019 року відповідно були затверджені в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Кравець Л.Ю. та погоджені в.о. директора виконавчої дирекції Фонду Нестеровим С.В. Згідно наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 25.01.2019 року № 24-к «Про зміни в організації виробництва і праці управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області», який було введено в дію з 01.04.2019 нові штатні розписи управління та його відділень; визначено процедуру змін в організації виробництва і праці (шляхом ліквідації відділів, скорочення посад), надано вказівки відділу по роботі з персоналом щодо подальших дій в частині попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці та зміни істотних умов праці (ст. 32 КЗпП). При цьому, Наказ № 24-к містить відмітку про його погодження головою профкому та список працівників, які ознайомлені із зазначеним наказом. Позивач ознайомлена із Наказом № 24-к 12.02.2019 року, тобто про наступне звільнення вона була повідомлена завчасно, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 . Пунктом 3 Наказу № 24-к від 25.01.2019 року передбачено скорочення з 31.03.2019 року посади заступника начальника юридичного відділу, яку згідно Наказу № 48-к мала займати ОСОБА_1 з 01.02.2019 року. Наказом №227-к від 07.05.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » за погодженням профкому № 17/19 від 07.05.2019 року, позивачка була звільнена з роботи з посади заступника начальника юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2019, ще під час перебування ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Управління, посада заступника начальника юридичного відділу Управління на яку вона мала бути переведена (а.с.59,60), вже скорочувалась, про що зазначено в листі № 04-23-181 від 25.01.2019. Така поспішність роботодавця, щодо переведення позивачки на посаду, яка скорочується, та пропозиція лише однієї посади головного спеціаліста після скорочення посади заступника, вказує на пряме порушення трудових прав позивачки та на її цілеспрямоване звільнення (а.с.10). З аналогічного приводу Велика Палата Верховного Суду зазначила слідуюче. За приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків. Як вбачається з матеріалів справи по Управлінню відкривалось 100 вакантних посад і з них позивачці була запропонована лише одна. Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Звільнення ініційоване роботодавцем, тому ОСОБА_1 скористалась своїм законним правом погодитись чи не погодитись на посаду головного спеціаліста юридичного відділу, оскільки іншої роботи їй і не пропонували. Як вбачається із Таблиці змін в організації виробництва та праці Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області та відділень з 01.04.2019, в установі були наявні вакантні посади, однак позивачці була запропонована лише одна посада головний спеціаліст юридичного відділу ( а.с.125-128). Наведене вказує, що відповідач запропонувавши на свій вибір одну єдину посаду позивачці, фактично розпорядився її правами та позбавив її вільного вибору роботи та при цьому не довів, що ОСОБА_1 не зможе виконувати за своїм рівнем кваліфікації трудові обов`язки за іншими посадами, які існували від дати її попередження про звільнення до самого звільнення (а.с.125-128). При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників (що фактично в справі не оспорюється), а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Колегія суддів дійшла висновку, що така процедура роботодавцем не дотримана, оскільки позивачці не були запропоновані всі наявні вакантні посади, які вона могла виконувати за рівнем своєї кваліфікації. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі наприклад шляхом зміни дати звільнення працівника. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 815/1813/15 та від 22 січня 2019 року у справі №569/370/17. Отже, належним способом захисту порушеного трудового права в даному випадку, відповідно до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, може бути саме поновлення на роботі на раніше займаній посаді, тобто заступника начальника юридичного відділу. З огляду на рішення Верховного Суду у справі № 725/3265/18 від 05.02.2020 року, аналіз норми ч.3 ст. 40 КЗпП України, на яку посилається позивачка, та спеціальної норми ч.1 ст. 3 Закону України «Про відпустки», на яку посилається відповідач, дає підстави для висновку про те, що в разі звільнення працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) та надання йому за його бажанням невикористаної відпустки (з наступним звільненням), що мало місце в даному випадку, датою звільнення не є останній день відпустки, оскільки це суперечить викладеним вище нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду. Отже, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, зокрема в виді вимоги про скасування п.3 наказу відповідача №218-к від 24.04.2019 року «Про продовження відпустки ОСОБА_1 », яким її звільнено в останній день відпустки та наказ №227- к від 07.05.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та наведені для цього підстави не суперечать закону. Згідно ч.3 ст.235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно довідки наданої відповідачем середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 770,8 грн. (а.с.88). Оскільки ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на раніше займаній посаді, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню її середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 травня 2019 року по 25 червня 2020 року, який складається з 285 робочих днів х 770,8 грн. та становить 219678 грн., без врахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають вирахування податковим агентом в дохід держави, яким є відповідач в справі. Згідно п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Отже, рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь присудженої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, слід допустити до негайного виконання. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Станом на день ухвалення рішення місцевим судом, тобто 13 березня 2010 року вимушений прогул становив 215 днів і до стягнення на користь позивачки підлягала сума середнього заробітку в розмірі 165722 грн., а тому до стягнення з відповідача підлягала сума судового збору 1657,22 грн. за розгляд майнової вимоги в справі в суді першої інстанції, а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 2485,83 грн.; за розгляд немайнової вимоги в суді першої інстанції 768,4 грн., а в апеляційній інстанції 1152,6 грн. Отже, разом до стягнення з відповідача в дохід держави підлягає сума судового збору визначена в розмірі 6064,05 грн. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 430 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 березня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити. Скасувати п. 3 наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області №218-к від 24.04.2019 року «Про продовження відпустки ОСОБА_1 » та наказ №227- к від 07.05.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на роботі в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на посаді заступника начальника юридичного відділу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області з 7 травня 2019 року. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 8 травня 2019 року по 25 червня 2020 року у розмірі 219678 грн. (без врахування податків та інших обов`язкових платежів). Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області в прибуток держави судовий збір в розмірі 6064,05 грн.. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складений 30 червня 2020 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук С.В. Хилевич