Постанова 4815 № 559/1771/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2020 року м. Рівне Справа № 559/1771/19 Провадження № 22-ц/4815/732/20 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Ралець Р.В. Рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини) проголошено 06.02.2020 у м. Дубно Рівненської області Повний текст рішення складено: 17.02.2020 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О. секретар судового засідання: Тхоревський С.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач1: ОСОБА_2 ; відповідач2: ОСОБА_3 ; представники учасників справи: позивача адвокат Лук`янова Марія Леонідівна; за участі: представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права користування майном шляхом виселення осіб без надання іншого житла, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні парва користування майном шляхом виселення осіб без надання іншого житла. Мотивуючи вимоги, вказувала про неможливість спільного проживання з відповідачами в одному житловому будинку, що належить позивачу на праві власності, через створення психологічного та фізичного тиску, знущання, лайку, сварки, приниження, що в сукупності порушує правила співжиття учасників справи. Внаслідок цього після чергової сварки її було госпіталізовано з діагнозом "Гостра гіпертонічна енцефалопатія. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2, ризик

4. СР ОСОБА_4 ". Відповідачі, з яких ОСОБА_2 є її дочкою, а ОСОБА_3 зятем, вселилися до будинку близько двох років тому з усного дозволу ОСОБА_1 на короткотривалий строк, однак продовжують проживати і на час пред`явлення позову, відмовляючись звільнити житлове приміщення. При цьому вони зареєстровані в іншому місці. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року позов задоволено. Виселено без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з житлового будинку, що належить ОСОБА_1 та знаходиться в АДРЕСА_1 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь позивача 768, 40 гривень понесеного судового збору. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликається на незаконність і необґрунтованість рішення суду, що полягало у порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом її пояснень, де вона вказувала про причини виникнення спірних правовідносин сварки, які відбуваються через складний характер позивача. За місцем реєстрації проживання вона ніколи не мешкала, іншого житла у неї та членів її сім`ї немає, спірний житловий будинок придбано за грошові кошти від продажу квартири після смерті батька, яку успадкували вони обоє, її син є інвалідом дитинства, а вселення відбулося зі згоди ОСОБА_1 . Перебування позивача на лікуванні та її медичні діагнози не пов`язані з ними і не перебувають у причинному зв`язку із проживанням відповідачів. Вважає, що до участі у справі необхідно було залучити орган опіки і піклування, який склав би відповідний висновок про доцільність виселення малолітньої дитини згідно із ст. 19 СК України. При цьому також відсутні такі умови для виселення як систематичне порушення правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. На думку заявника, неправильність застосування норм матеріального права полягає у недодержанні вимог ст.ст. 15, 16, 319, 321, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 116, 157 ЖК УРСР, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини (Будченко проти України, №38677/06, від 24 квітня 2014 року) та Верховного Суду (від 15 січня 2020 року у справі №754/613/18-ц), а також роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України". З огляду на наведені міркування просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. У поданому відзиві представник позивача, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а оскаржуване рішення без задоволення. При цьому посилається на неспростованість тих обставин, що ОСОБА_1 є одноосібним власником спірного житлового будинку, відповідач-1 зареєстрована разом із сином ОСОБА_5 за місцем проживання батька дитини в іншому населеному пункті, можливість проживання малолітнього сина разом із своїм батьком, а також наявність фізичного і психологічного насильства відповідачами. Вважає, що посилання про відсутність фактів притягнення до адміністративної відповідальності водночас не заперечують і про існування конфліктів. Так само помилковим є і посилання заявника на правові позиції Верховного Суду (постанова від 04 грудня 2019 року у справі №235/9835/15-ц. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи і заперечення сторін, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки відповідачі систематично порушують правила співжиття та користування спірним будинком, куди вселилися тимчасово і без реєстрації свого місця проживання, тоді як ОСОБА_1 , бувши власником житлового будинку, є особою похилого віку та постійно хворіє. З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 своїми діями порушують право позивача, як власника спірного житла, на врівноважений і передбачуваний спосіб життя, позов задоволено і виселено відповідачів та малолітнього сина ОСОБА_2 ОСОБА_5 без надання іншого жилого приміщення з буд АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 . Проте з такими висновками погодитися не можна. Судом з`ясовано, і ці обставини не оспорюються, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Цей факт підтверджено і змістом витягу про державну реєстрацію прав №34760153, наданого 09 липня 2012 року Комунальним підприємством "Архітектор" Дубенської міської ради Рівненської області. ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 . У лютому 2017 року відповідачі разом із малолітнім сином відповідача1 ОСОБА_5 вселилися до вказаного житлового приміщення з усного дозволу позивача, де мешкають і на час вирішення спору. ОСОБА_5 є дитиною інвалідом, про що свідчить відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 , яке видане Дубенським УА СЗН 14 липня 2016 року. Вважаючи, що її право на житло порушується відповідачами через те, що вони влаштовують конфліктні ситуації та нестерпні умови проживання, які полягають у виникненні сварок, обливанні водою, плюванні в обличчя, битті посуду і заподіянні тілесних ушкоджень, у серпні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення без надання іншого житла. Згідно зі ст.ст. 9, 109, 116 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Між тим, матеріали справи не містять, а позивачем не було надано об`єктивних і переконливих доказів про те, що відповідачі своєю поведінкою руйнують чи псують житло, використовують його не за цільовим призначенням чи систематичним порушенням правил співжиття сторін унеможливлюють їх спільне проживання у будинку АДРЕСА_1 . Навпаки в судовому засіданні ОСОБА_3 вказував про те, що після вселення до спірного будинку він розпочав у жилому приміщенні ремонтні роботи, тобто поліпшував стан житла в інтересах усіх учасників справи. Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сама по собі наявність протягом 2019 року звернень ОСОБА_1 до органів Національної поліції України про вчинення домашнього насильства, непорозуміння з приводу приготування їжі і сприяння допомогти виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі спірного житлового будинку не свідчить про існування підстав для застосування положень ст. 116 ЖК УРСР при вирішенні спірних правовідносин (а.с. 9, 37). Відсутні і будь-які докази про причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідачів та госпіталізацією ОСОБА_1 з діагнозом "Гостра гіпертонічна енцефалопатія. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2, ризик

4. СН І". Разом з тим, у 2019 році до правоохоронних органів щодо притягнення позивача до відповідальності за створення систематичних конфліктів двічі зверталася й ОСОБА_2 (а.с. 37). Тобто обставини, на які покликається ОСОБА_1 як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого доказового підтвердження в судовому засіданні. Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегією суддів також береться до уваги те що позивач та ОСОБА_2 є близькими родичами і членами однієї сім`ї, а вселення відповідачів до житлового будинку АДРЕСА_1 відбулося з дозволу його власника позивача у справі. Згідно зі ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. За правилами ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Мотивами для скасування оскаржуваного рішення та прийняття постанови про відмову в задоволенні позову відповідно до пунктів, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що потягло застосування норм матеріального права, які не підлягали до застосування. З огляду на те, що заявником при поданні апеляційної скарги сплачено 1 152, 60 гривень судового збору, тому за правилами ч.ч. 1-3, 13 ст. 141 ЦПК України ця сума підлягає компенсуванню ОСОБА_1 на користь платника. На підставі ст.ст. 9, 64, 109, 116 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, керуючись ст. ст. 368, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 лютого 2020 року скасувати. ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права користування майном шляхом виселення осіб без надання іншого житла. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок судового збору. Позивач: ОСОБА_1 ; місце реєстрації і проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 . Відповідач1: ОСОБА_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 . Відповідач2: ОСОБА_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_5 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_4 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 30.06.2020 Головуючий : С.В. Хилевич Судді: Н.В.Бондаренко С.О.Гордійчук