Постанова 4815 № 569/9853/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2020 року м. Рівне Справа № 569/9853/19 Провадження № 22-ц/4815/714/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В. секретар судового засідання Пиляй І. С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2020 року у складі судді Гордійчук І. О., ухвалене в м. Рівне об 11 годині 17 хвилин, повний текст рішення складено 16 березня 2020 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем; 28.01.2019 року була попереджена про скорочення чисельності працівників, а 22.04.2019 року звільнена із займаної посади, у зв`язку із скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Їй не було запропоновано інших наявних вакантних посад на підприємстві. Вважає своє звільнення незаконним та таким, що проведено з порушенням вимог трудового законодавства. Просила суд скасувати наказ №210-к від 22 квітня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області; поновити її на роботі в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на посаді заступника начальника відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути витрати на правничу допомогу. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2020 року вказаний позов задоволено. Скасовано наказ №210-к від 22 квітня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на посаді заступника начальника відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області з 23 квітня 2019 року. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2019 року по 06 березня 2020 року у розмірі 157903 гривні 38 копійок. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області в дохід держави судовий збір в розмірі 810 гривень 63 копійки. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень 00 копійок. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць. Рішення суду першої інстанції в частині вимог про поновлення на роботі вмотивоване передбаченим законом обов`язком суду як органу, що розглядає трудовий спір, у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, поновити такого працівника на попередній роботі, та обґрунтоване тим, що позивачка була звільнена з роботи відповідачем з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вмотивоване положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України, якою закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та обґрунтовано тими обставинами справи, що Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що в судовому засіданні 10.09.2019 року судом не було допущено до розгляду справи начальника юридичного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Гридіну Н. В., яка уповноважена на представництво інтересів юридичної особи довіреністю від 02.05.2019 року № 05-11-26, оформленою належним чином. Також було звернуто увагу суду, що ОСОБА_2 має статус адвоката. Незважаючи на заперечення представника відповідача, в судовому засіданні було оголошено перерву. Лише після розгляду поданого відповідачем 12.09.2019 року письмового клопотання про допущення до розгляду справи уповноваженого представника ОСОБА_2 , що діє згідно довіреності від 02.05.2019 року № 05-11-26, останню було допущено судом до розгляду справи. Пояснює, що внаслідок запровадження з 01.04.2019 року нової типової структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду у Рівненській області було повідомлено 100 працівників про наступне вивільнення та 99 працівникам було запропоновано іншу роботу. ОСОБА_1 було повідомлено в числі 100 працівників про наступне вивільнення та в числі 99 працівників було запропоновано іншу роботу, яку вона могла виконувати. Акцентує увагу, що місцевим судом не досліджено належним чином та не встановлено факту дійсних змін в організації виробництва і праці, які запроваджувалися, в тому числі шляхом скорочення чисельності та штату працівників та введенням до штату нових посад, які пропонувалися працівникам. Зазначає, що відповідачем чітко дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України та позивач своєчасно була повідомлена про наступне вивільнення, а також дотримано вимог ст. 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» та ст.. 43 КЗпП України в частині дотримання процедури звільнення за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації. Пояснює, що звільнення відбулося в останній робочий день ОСОБА_1 після виходу її на роботу після тимчасової непрацездатності 22.04.2019 року, з дотриманням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, і цього ж дня, 22.04.2019 року, Профспілкою було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 , яка подала заяву про розгляд питання щодо її звільнення Профспілкою без її участі, згідно ст. 43 КЗпП України. У день звільнення ОСОБА_1 було видано трудову книжку та проведено розрахунок, видано копію наказу про звільнення, як це визначено ст. 47 КЗпП України. Вказує, що суд мав би встановити, що посада заступника начальника відділу по роботі з персоналом до 01.04.2019 року була єдиною в структурі Управління та його відділень, а відповідно до п.3 наказу Управління від 25.01.2019 № 24-к «Про зміни в організації виробництва і праці управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області скорочена. Зазначає, що у штатному розписі Управління та його відділень, який введений в дію з 01.04.2019 року, така посада відсутня. Позивачці 28.01.2019 року було запропоновано з 01.04.2019 року посаду головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг Рівненського відділення, яка була вакантною до дня звільнення ОСОБА_1 (22.04.2019), не пропонувалась іншим працівникам та з метою забезпечення ефективної роботи робочого органу Фонду була зайнята іншим працівником лише після звільнення позивачки. Відповідач, надаючи позивачу лист-попередження від 28.01.2019 року просив працівника надати інформацію про згоду або незгоду на переведення на запропоновану посаду. Будь-яких заяв, звернень, клопотань щодо невідповідності запропонованої іншої роботи від позивача не надходило. Інша робота позивачу не пропонувалася із врахуванням того, що така робота не відповідає кваліфікаційному рівню позивача. В позовній заяві позивач вказала, що робота, яка потребує знання законодавчих актів у різних сферах їй не підходить, оскільки функціональними обов`язками на посаді, яку вона займала, була робота з персоналом. Судом не надано правової оцінки тій обставині, що позивач ОСОБА_1 , маючи заперечення щодо запропонованої посади, не поставила до відома відповідача про таку обставину. Вважає, що суд не провів належного дослідження наданих письмових доказів, а тому припустився помилкового висновку щодо не запропонованих ОСОБА_1 посад. Пояснює, що на момент звільнення позивача вакантними залишались посади, які не могли бути їй запропоновані, у зв`язку із відсутністю відповідної кваліфікації та спеціальності, а також з врахуванням наданого ОСОБА_1 листка непрацездатності за період з 01.04.2019 року по 19.04.2019 року виданим «Науково-практичним центром ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України», що підтверджує, що при пропозиції іншої роботи роботодавець мав враховувати усі обставини, які мають бути забезпечені роботодавцем. Крім того, звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідачем було допущено до негайного виконання рішення суду від 06.03.2020 року в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць шляхом видачі наказу від 10.03.2020 року № 55-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ». На підставі даного наказу до трудової книжки ОСОБА_1 внесено відповідний запис та виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за один місяць. Враховуючи, що посада заступника начальника відділу по роботі з персоналом з 01.04.2019 року відсутня в штатному розписі Управління (скорочена) ОСОБА_1 вручено повідомлення про наступне вивільнення 12.05.2020 року та з урахуванням вимог ст.. 49-2 КЗпП України, одночасно запропоновано усі наявні вакантні посади управління та його відокремлених підрозділів на території Рівненської області. При цьому, на момент подачі апеляційної скарги позивач і надалі не визначається щодо запропонованих пропозицій, що лише підтверджує факт небажання працювати, незалежно від того, яка посада буде запропонована. З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, також просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах. Наказом № 5-к від 16.02.2001 року ОСОБА_1 прийнята на роботу у Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Рівненській області (у подальшому Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області) на посаду діловода. Згідно наказу № 59-к від 01.02.2018 року працювала на посаді заступника начальника відділу по роботі з персоналом і до звільнення. Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 18.01.2019 року №18-кз «Про затвердження граничної чисельності працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області» затверджено з 01.04.2019 року граничну чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та його відділень (а.с.15). Наказом №24-к від 25.01.2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області», введено в дію з 01.04.2019 року нові штатні розписи (а.с.14) У зв`язку з такими змінами в організації виробництва і праці ОСОБА_1 було надіслано повідомлення про наступне звільнення № 04-23-209 від 28.01.2019 року та запропоновано переведення з 01.04.2019 року на посаду головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг Рівненського відділення Управління з посадовим окладом 6600 грн., у разі згоди на переведення на запропоновану посаду, запропоновано написати відповідну заяву та надати її до 29.03.2019 року (а.с.12). Наказом №210-к від 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 , заступник начальника відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області, була звільнена з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.13). Спірні відносини між сторонами виникли з приводу законності звільнення позивачки з роботи, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з цим позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 р. по справі № 800/538/17. Як вбачається із Таблиці змін в організації виробництва та праці Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області та відділень з 01.04.2019 року, наданої відповідачем, на підприємстві були наявні вакантні посади, а саме: головний спеціаліст юридичного відділу, страховий експерт з охорони праці три одиниці, головний спеціаліст перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності дві одиниці, головний спеціаліст страхових виплат та матеріального забезпечення (а.с.111-114), проте позивачці була запропонована лише одна посада головний спеціаліст відділу медичних та соціальних послуг. Відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Для визначення працівників, які мають переваги у залишенні на роботі при скороченні штатів, роботодавець робить порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, в процесі якого, як правило, враховуються наступні обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт. з яких позивачу запропоновано лише одну, що не заперечує відповідач Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці, як і врахування переважного права на залишення на роботі, попри те, що у позивачки має місце тривалий безперервний стаж роботи, який, в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 42 КЗпП України, береться до уваги як перевага при рівних умовах продуктивності роботи та кваліфікації працівника. Таким чином, має місце порушення роботодавцем процедури звільнення позивача з роботи, яке виявилося у недотриманні обов`язку запропонувати працівнику, який попереджений про наступне вивільнення, всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Приписами абзацу 2 статті 19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантується громадянам захист від незаконного звільнення. Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України, статті 240-1 КЗпП України та статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982» дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Саме така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року по справі № 6-33цс14. З огляду на наведене, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на посаді , з якої її було звільнено - заступника начальника відділу по роботі з персоналом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області з наступного робочого дня після дня звільнення, тобто з 23 квітня 2019 року. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачці не пропонувалися інші вакантні посади, окрім посади головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг, оскільки вони не відповідали кваліфікаційному рівню позивачки, суд відхиляє, оскільки законом чітко передбачено обов`язок запропонувати працівнику всі без винятку вакантні посади, наявні на підприємстві та не містить в цьому випадку вимог щодо підбору таких посад по кваліфікаційному рівню. В частині дотримання відповідачем застережень із врахуванням листка непрацездатності, виданого позивачці «Науково-практичним центром ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України», то вони також апеляційним судом не беруться до уваги. Відповідачем не надано жодних належних і достовірних доказів у розумінні ст.ст. 77-81 ЦПК України доказів, які підтверджували б, що усі решта вакантних посад, окрім запропонованої позивачці, були їй протипоказані за станом здоров`я. Покликання відповідача на те, що позивачка не поставила до відома Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області про свої заперечення щодо запропонованої їй посади, то такі покликання не можуть слугувати доказом відсутності неправомірної поведінки роботодавця. В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області зазначає про те, що на даний час, після ухвалення оскаржуваного рішення, позивачку поновлено на роботі, виплачено середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за один місяць, а також з огляду на те, що посада заступника начальника відділу по роботі з персоналом з 01.04.2019 року відсутня в штатному розписі Управління (скорочена), ОСОБА_1 вручено повідомлення про наступне вивільнення 12.05.2020 року та з урахуванням вимог ст.. 49-2 КЗпП України та одночасно запропоновано усі наявні вакантні посади управління та його відокремлених підрозділів на території Рівненської області, щодо яких позивачка досі не визначилася. Такі доводи не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, адже жодним чином не впливають на обставини спору, що розглядається, та стосуються виключно поведінки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області щодо виконання рішення суду першої інстанції в тій частині, яка допущена до негайного виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Матеріали справи містять розрахунок середнього заробітку, який проведений позивачкою на підставі довідки про доходи № 05-15-1854 від 24.09.2019 року та у відповідності до вимог статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, який не спростований відповідачем, і згідно якого за період вимушеного прогулу з 23 квітня 2019 року по 06 березня 2020 року середній заробіток становить 157 903,38 грн, і саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ч. 1-4 ст. 37 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу апелянтом надано Додаткову угоду від 15.05.2020 року до Договору про надання правничої допомоги адвокатом від 13.05.2019 року, укладену між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Павлюк Ірини», акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.06.2020року, підписаний сторонами договору, з наведеними у ньому розрахунками вартості проведених робіт на загальну суму 3 000,00 грн., а також копію квитанції про сплату зазначеної суми від 19.06.2020р. №

124. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 137, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2020 року залишити без змін. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області (33028, м.Рівне вул.Кавказька, 2, ЄДРПОУ 41313357) на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 14.09.2012р., РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 26 червня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Боймиструк С. В. Хилевич С. В.