Постанова 4855 № 640/25126/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25126/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т. суддів:Епель О.В., Чаку Є.В., секретар судового засідання:Закревська І.Л., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 27.05.2019 Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 59210030. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що з боржника в примусовому порядку зазначену у виконавчому листі суму коштів стягнуто не було, а виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, оскільки ОСОБА_2 добровільно в повному обсязі виконав взяте на себе зобов`язання. Таким чином, виконавчий документ повернуто без його фактичного виконання (повного або часткового). Окрім того, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів отримання позивачем постанови від 27.05.2019 про стягнення основної винагороди у ВП № 59210030, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин у даній справі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що борг за виконавчим документом був погашений 27 вересня 2019 року , тобто вже після відкриття виконавчого провадження. Після чого, на підставі заяви стягувача, приватним виконавцем було закінчено виконавче провадження та 07 листопада 2019 року повернуто виконавчий документ стягувачу. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Розгляд справи здійснюється з врахуванням вимог ст. 287 КАС України, яка регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У зв`язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до вимог статті 311 КАС України. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Дніпровським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист від 16.03.2016 № 755/2023/16-ц на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.12.2015 у справі № 1079/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» заборгованості в сумі 2 723 283,28 грн. та витрат пов`язаних з вирішенням спору третейським судом в сумі 25500,00 грн. Постановою приватного виконавця Ляпіна Л.Д. від 27.05.2019 у ВП № 59210030 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2016 № 755/2023/16-ц. Водночас, постановою приватного виконавця Ляпіна Л.Д. від 27.05.2019 у ВП № 59210030 визначено до стягнення з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 274 878,33 грн., в порядку ч. 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Названі постанови були направлені ОСОБА_1 поштою. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0303107755627, ОСОБА_1 поштове відправлення не отримав, адже згідно наявної на ньому відмітки його отримано « ОСОБА_3 ». На підтвердження направлення і отримання зазначених постанов відповідач надає копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0303107755627. 28 жовтня 2019 року стягувачем подано приватному виконавцю Ляпіну Л.Д. заяву від 18.10.2019 № 2080/09 про повернення виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2016 № 755/2023/16-ц. Постановою приватного виконавця Ляпіна Л.Д. від 07.11.2019 у ВП № 59210030 повернуто стягувачу виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2016 № 755/2023/16-ц, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Колегією суддів додатково встановлено, що АТ «Кредит Європа Банк», звертаючись до приватного виконавця з заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16.03.2016 №755/2023/16-ц, сплатив авансовий внесок у розмірі 41730 грн. 18.07.2019 постановою приватного виконавця Ляпіна Л.Д. накладено арешт на грошові кошти боржника. 10 жовтня 2019 року АТ «Кредит Європа Банк» подало приватному виконавцю Ляпіну Л. Д . повідомлення 27.09.2019 про припинення зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту та за договором іпотеки, а також про відзив виконавчого листа від 16.03.2016 №755/2023/16-ц, виданого Дніпровським районним судом м. Києва. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Частиною першою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Згідно з частиною першою статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Частина п`ята статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Отже системний аналіз положень частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», дає підстави для висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Порядок № 643). Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Частиною третьою статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Отже за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума заборгованості в примусовому порядку за виконавчим листом Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2016 № 755/2023/16-ц на користь ПАТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» стягнута не була. Посилання скаржника в апеляційній скарзі про правомірність стягнення виконавчого збору через те, що борг за виконавчим документом був погашений після відкриття виконавчого провадження (27 вересня 2019 року), колегія суддів вважає неприйнятними оскільки станом на 28 жовтня 2019 року стягувачем вже була подана приватному виконавцю Ляпіну Л.Д. заява від 18.10.2019 № 2080/09 про повернення виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 16.03.2016 № 755/2023/16-ц. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову оскільки, враховуючи положення статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 19 Порядку № 643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, приватним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 03.03.2020 у справі № 260/801/19. Окрім того, згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованщї, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29). Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, а судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2020 року. Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька Судді:О.В. Епель Є.В. Чаку