Постанова 4852 № 280/3937/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 червня 2020 року м. Дніпросправа № 280/3937/19 головуючий суддя І інстанції Сацький Р.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача): Іванова С.М. суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року в адміністративній справі №280/3937/19 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним, скасування рішення та картки відмови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA112080/2019/000009/1 від 11.02.2019 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA112080/2019/00154 від 11.02.2019. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA112080/2019/000009/1 від 11.02.2019 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA112080/2019/00154 від 11.02.2019, які прийняті Запорізькою митницею ДФС. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3100.00 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768.40 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Запорізька митниця ДФС звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, як правовий акт індивідуальної дії, після подання позивачем нової митної декларації фактично вичерпало свою дію та не порушує права позивача, оскільки визначає митну вартість товарів в тому ж самому розмірі, що й визначає самостійно позивач в новій МД, узгодивши суму податків до сплати. Також зазначено про безпідставність стягнення на користь позивача професійної правничої допомоги. Відзив від позивача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до договору купівлі- продажу від 30.01.2019 придбав у Республіці Польщі у фізичної особи-нерезидента легковий автомобіль марки KIA, модель RIO, що був в експлуатації, тип кузова "універсал", ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , загальна кількість місць, включаючи місце водія 5, тип палива - бензин, об`єм двигуна 1343 см3, календарний рік виготовлення - 2002, модельний рік виготовлення 2002, за ціною 2800,00 польських злотих, що підтверджується договором купівлі-продажу б/н від 30.01.2019. З метою здійснення митного оформлення даного товару декларант 07.02.2019 подав митному органу МД № UA112080/2019/004591, в якій заявлена митна вартість товару за першим методом (за ціною договору) на рівні 2800,00 польських злотих, що по курсу НБУ становить 20041,48 грн. У зазначеній декларації розраховані митні платежі, а саме: мито на товари, що ввозяться в Україну (код 121) - 2004,15 грн, ПДВ (код 128) - 7503,69 грн, акцизний податок (код 185) - 15472,81 грн. На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації МД № UA112080/2019/004591 митної вартості товарів та обраного методу її визначення разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митного контролю) № UA209060/2019/05074 від 01.02.2019; договір про надання послуг митного брокера б/н від 31.01.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № 5269052 від 31.01.2019; висновок експертного дослідження №08/2341/2030 про те, що номер кузова, двигуна автомобілю не змінювались, ознак механічного знищення номера двигуна не виявлено; документ, що підтверджує право власності позивача на транспортний засіб, а саме договір купівлі-продажу автомобіля б/н від 30.01.2019 із зазначенням ціни товару; паспортні документи позивача. За результатами аналізу поданої декларантом позивача до митного оформлення МД № UA112080/2019/004591 та долучених документів відповідачем було встановлено необхідність щодо витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, та електронним листом надано на адресу брокера позивача вимогу про надання наступних документів: 1) копії митної декларації країни відправлення; 2) договору (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 3) рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписки з бухгалтерської документації; 5) каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; 6) висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларанту було запропоновано в десятиденний термін надати вищезазначені документи (за бажанням), і 11.02.2019 позивач в електронній формі надіслав відповідачу лист, в якому пояснив, що запитувані додаткові документи надаватись не будуть. Надалі 11.02.2019 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 11.02.2019 № UA112080/2019/000009/1 та виніс картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA112080/2019/00154 від 11.02.2019. У графі 33 вказаного рішення про коригування митної вартості товарів від 11.02.2019 № UA112080/2019/000009/1 було зазначено, що:

1. У органу доходів і зборів наявна інформація щодо вищої митної вартості товару на рівні 1000 Євро/шт. (через що відповідач визначив митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 1000 євро);

2. У договорі купівлі-продажу автомобіля б/н від 30.01.2019 відсутні відомості про те, яким чином здійснено сплату за товар, та всупереч ч. 1 ст. 368 МК України, платіжні документи, що підтверджують вартість товару (касові або товарні чеки, ярлики, інші документи роздрібної торгівлі) до митного оформлення не надавались;

3. Підпис позивача, який міститься у паспорті відповідача, відрізняється від підпису, проставленому у Акті про проведення огляду (переогляду) транспортного засобу, оформленого Львівською митницею ДФС та договорі купівлі-продажу автомобіля б/н від 30.01.2019.

4. Договір купівлі-продажу автомобіля б/н від 30.01.2019 не посвідчений нотаріально. В прийнятій в той же день картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00154 було зазначено, що у митному оформленні (випуску) товару відмовлено та роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечить можливість митного оформлення, випуск чи пропуск товарів за умови подання нової митної декларації, враховуючи рішення про коригування митної вартості товарів від 11.02.2019 № UA112080/2019/000009/1. Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаних рішень, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність коригування митної вартості товару згідно з оскаржуваним рішення про коригування митної вартості товарів № UA112080/2019/000009/1 від 11.02.2019 та винесення картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA112080/2019/00154 від 11.02.2019, а тому їх слід визнати протиправним та скасувати. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. За приписами ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Як встановлено ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Як передбачено ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію) (ч. 4 ст. 53 Митного кодексу). Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Як встановлено ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Згідно ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Частиною 1 ст. 55 Митного кодексу України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Статтею 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України, основний метод визначення митної вартості не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 02.04.2019 року по справі № 809/784/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття відповідачем спірного рішення про коригування митної вартості та картки відмови були висновки відповідача про те, що: - у договорі купівлі-продажу від 30.01.2019 року № б/н відсутні відомості, яким чином здійснено сплату за товар та всупереч вимогам ч. 1 ст. 368 Митного кодексу України, платіжні документи, що підтверджують вартість до митного оформлення не надавались; - підпис громадянки ОСОБА_1 , яка міститься у паспорті НОМЕР_2 від 28.03.2016 року відрізняється від підпису вищезазначеної особи, проставленому у акті про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 01.02.2019 року № UA209060/2019/05074, оформленого Львівською митницею ДФС та договору купівлі-продажу від 30.01.2019 року № б/н; - надана до митного оформлення угода (договір) про купівлю-продаж від 30.01.2019 року № б/н нотаріально не засвідчена; - у митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару на рівні 1000 Євро/штука, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з вказаними висновками відповідача, з огляду на наступне. Як свідчать встановлені обставини справи, позивачем разом з МД № UA112080/2019/004591 для митного оформлення автомобіля було надано і договір купівлі-продажу автомобіля б/н від 30.01.2019 із зазначенням ціни товару, і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №5269052 від 31.01.2019 року. Згідно розділу 3 наведеного контракту, вартість придбаного позивачем транспортного засобу становить 2800.00 злотих. Отже, вартість придбаного позивачем транспортного засобу конкретно визначена договором купівлі-продажу. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару. Поряд з вказаним, відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст договору купівлі-продажу автомобіля б/н від 30.01.2019, в тому числі будь-які відомості про отримання від компетентних органів Республіки Польща інформації щодо підтвердження чи не підтвердження обставин відчуження позивачу продавцем імпортованого автомобіля та отримання або не отримання від позивача коштів за вказаний транспортний засіб в більшому розмірі, аніж зазначено в договорі. Що стосується посилань відповідача на надання позивачем копії договору від 30.01.2019 року, яка не була нотаріально оформлена, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наведені обставини, за відсутності факту не підтвердження митної вартості товару, не можуть бути достатньою та самостійною підставою для коригування визначеної декларантом митної вартості товару. Відносно посилань відповідача на невідповідність підпису позивача який міститься у паспорті FE319330 від 28.03.2016 року і відрізняється від підпису вищезазначеної особи, проставленому у акті про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 01.02.2019 року № UA209060/2019/05074, оформленого Львівською митницею ДФС та договору купівлі-продажу від 30.01.2019 року № б/н, то колегія суддів апеляційного вважає їх необґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту наведених документів, підпис позивача є тотожним. Окрім того, проставлення підпису у наведених документах позивачем не заперечується. Що стосується посилань відповідача на те, що у останнього наявні підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на дійсній вартості імпортованих товарів, то колегія суддів апеляційного суду, що вказані доводи, в межах спірних правовідносин, мають характер припущення та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст. 73-76 КАС України, що свідчить про безпідставність їх врахування відповідачем, як обґрунтованої підстави для прийняття спірних рішень. З урахуванням викладеного, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та необхідності визнання їх протиправними і скасування. Стосовно посилань митного органу на те, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, як правовий акт індивідуальної дії, після подання позивачем нової митної декларації фактично вичерпало свою дію, що свідчить про відсутність факту порушення прав останнього, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що право на оскарження декларантом рішення митного органу про коригування митної вартості ввезених товарів та на оцінку судом його доводів щодо протиправності такого рішення не поставлено в залежність від того яким чином декларант скористався правом на випуск товару у вільний обіг: чи то шляхом сплати митних платежів, згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, чи то шляхом сплати митних платежів, згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій в розмірі, визначеному митним органом, відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу). Натомість, при запроваджені на практиці обмежень щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, внаслідок подання нової митної декларації, такі обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки, тобто такими, що не відповідають принципу правової визначеності. За загальним правилом подання митної декларації після врегулювання питання щодо правильності визначення митними органами митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, означає відсутність спору щодо цього питання. Водночас, подальше декларування відповідним суб`єктом митної вартості товару в розмірі, визначеному митним органом, може бути підставою для її перегляду тільки за умови наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання суб`єктом владних повноважень законодавства з питань митної справи при визначенні розміру цієї митної вартості. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.04.2020 року по справі № 1.380.2019.000468, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Щодо обґрунтованості стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 3100.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем до суду було надано: договір про надання правової допомоги від 05.08.2019 року № 05-8/19-КАС, акт надання послуг від 09.08.2019 року № 1-05-8/19-КАС, квитанцію від 09.08.2019 року № 0.0.14311430078.1. Згідно акту наданих послуг від 30.07.2019 року, адвокатським об`єднанням була надана наступна правнича допомога: - вивчення та аналіз наданих позивачем документів, 1 год., вартість послуги - 400.00 грн.; - вивчення нормативної бази, дослідження судової практики судів першої-касаційної інстанції 2 год, вартість послуги - 800 грн.; - складання позовної заяви 4.75 год., вартість послуги - 1900.00 грн.; -підготовка та подача адміністративного позову до Запорізького окружного адміністративного суду 2 год. 30 хв.; - підготовка копій документів та їх оформлення 0.75 год, вартість наданих послуг 300.00 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 3400.00 грн. Відповідно до квитанцію від 09.08.2019 року № 0.0.14311430078.1., позивачем було сплачено за наведені адвокатські послуги грошову винагороду у розмірі 3400.00 грн. Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 3100.00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг, на переконання колегії суддів, становить 1500.00 грн. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Запорізької митниці ДФС задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року в адміністративній справі №280/3937/19 змінити, виклавши текст абзацу 3 його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500.00 грн.». В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року в адміністративній справі №280/3937/19 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко суддя В.Є. Чередниченко