Постанова 4813 № 522/18812/18

Номер провадження: 22-ц/813/1915/20 Номер справи місцевого суду: 522/18812/18 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/18812/18 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/1915/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Бикової К.А., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, 2) приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», поданою адвокатом Байрамовим Олександром Володимировичем, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, постановлене у складі судді Петрюченко М.І. о 15 годині 16 хвилині 18 квітня 2019 року, повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року, встановив: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4372, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.О. 23 серпня 2018 року, про стягнення з нього 684 522, 44 грн.. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 26.12.2006 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (далі Банк) був укладений договір № 0660/022071-PR про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки GOLD, відповідно до якого Банк випустив та надав позивачу строком на 12 місяців картку типу GOLD, з витратним лімітом в розмірі 10 000 доларів США. 09.11.2008 року з Банком була укладена додаткова угода №1 до договору №0660/022071-PR від 26.12.2006 року, якою Банк продовжив строк дії картки на один рік, тобто до 09.01.2009 року. У додатковій угоді вказано, що всі спірні питання повинні вирішуватися у Третейському суді (п. 3.2). Протягом 2006 - 2010 років він відповідно до умов договору повертав Банку надані кошти. Однак, після 2010 року курс долара США став підвищуватися. Погіршився його майновий стан у зв`язку з тим, що кошти він повертав Банку у доларах США. Все це призвело до його часткової неплатоспроможності. Позивач продовжував сплачувати всі необхідні платежі, проте не у повному обсязі. Він дійсно має заборгованість перед Банком, але не в такий сумі, яка визначена у виконавчому написі. При наявності заборгованості, додатковою угодою визначений порядок вирішення спору звернення до третейського суду (п. 3.2. додаткової угоди), а не звернення до нотаріуса. Крім того, Банк пропустив трирічний строк позовної давності на звернення до суду, третейського суду. Вказане є підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з нарахування пені після спливу позовної давності. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., вчиняючи спірний виконавчий напис, не дослідила вказані обставини та здійснила напис з порушенням вимог ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» (а. с. 3 8). У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Ботвінцев А.М. підтримали доводи та вимоги позову. Адвокат Байрамов О.В. - представник Банку у судовому засіданні суду першої інстанції проти позову заперечував. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити (а. с. 176 - 178). Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18.04.2019 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №4372, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 23 серпня 2018 року, щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі - 684 522,44 грн.. Рішення суду першої інстанції мотивовано необхідністю задоволення вищевказаних вимог позову з огляду на те, що нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами по кожному окремому щомісячному платежу, чим порушив норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 284 Інструкції та п. 1 Переліку. Адвокат Байрамов О.В. - представник Банку в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, в чому саме полягає недостовірність суми заборгованості, формальне значення, що за матеріалами справи неможливо встановити суму заборгованості. Суд першої інстанції не встановив, яка саме повинна бути сума заборгованості, а в свою чергу позивачем не зазначалось, в чому саме полягає не згода з сумою, яка підлягає стягненню. Зазначає про те, що позивач жодним допустимим доказом не довів обставин, на які посилається. Жодним належним та допустимим доказом не підтвердив свої доводи. Відповідний позов ґрунтується лише на припущеннях, а суд першої інстанції поклав обов`язок доказування на AT «Укрсоцбанк», хоча цивільний процес покладає доказування саме на позивача. Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшло. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. 10.06.2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення, призначеного на 11.06.2020 року, розгляду справи. Інші учасники справи жодних заяв та клопотань не надали. Апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з огляду на наступне. Частинами першою - третьою статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. 14.02.2019 року Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 9901/43/19, зазначила, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного документу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним. Матеріалами справи, зокрема відомостями вищевказаної заяви про відкладення розгляду справи, не підтверджується наявність електронного цифрового підпису у вказаній заяві про відкладення розгляду справи. Крім того відміткою на цій заяві про відкладення розгляду справи підтверджується відсутність електронного цифрового підпису зазначеного електронного документу. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16.03.2020 року, зі змінами внесеними згідно із розпорядженнями Голови Одеського апеляційного суду за №3 від 02.04.2020 року та за №4 від 08.04.2020 року «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену короновірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги,дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про задоволення позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», п. 2.3 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України») та процесуального (ст. ст. 12, 263, 264 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 26 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Банком укладено договір №0660/022071-PR про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки GOLD, відповідно до якого Банк випустив та надав позивачу строком на 12 місяців картку типу GOLD з витратним лімітом в розмірі 10000 доларів США (а. с. 19 - 28). 09 січня 2008 року між ОСОБА_1 та Банком укладена додаткова угода №1 до договору №0660/022071-PR від 26 грудня 2006 року. Цією додатковою угодою Банк продовжив строк дії картки на один рік, тобто, до 09 січня 2009 року (а. с. 29 - 33). Також, відповідно до додаткової угоди вказано, що всі спірні питання повинні вирішуватися в Третейському суді (п.3.2). 23 серпня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинив виконавчий напис №4372 про стягнення з позивача на користь Банку заборгованість по договору №0660/022071-PR про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки GOLD від 26 грудня 2006 року. Як вбачається з тексту оскаржуваного виконавчого напису, його видано на підставі ст. ст. 87 - 91 Закону України «Про нотаріат», п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року за №1172. Постановами приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 03.10.2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого напису (а. с. 36) та накладено арешт на майно, кошти боржника (а. с. 37 - 39), розшук майна боржника (а. с. 40), звернено стягнення на майно боржника (а. с. 41), стягнення з боржника основної винагороди (а. с. 42). Між сторонами виникли правовідносини з приводу вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. 23 серпня 2018 року, зареєстрований у реєстрі під № 4372, щодо стягнення з позивача на користь Банку заборгованості за кредитним договором у розмірі - 684 522, 44 грн.. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. За правилами, передбаченими статтями 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми,яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Аналіз підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, дає підстави дійти висновку про те, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Колегія суддів вважає, що відсутність отримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги Банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Матеріали справи відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення не містять. Вказана правова позиція є відображенням правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17. Частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність задоволення вищевказаних вимог позову з огляду на те, що нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами по кожному окремому щомісячному платежу, чим порушив норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 284 Інструкції та п. 1 Переліку. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77 - 80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про не доведеність позивачем обставин, на які він посилається, обґрунтовуючи вищевказаний позов, оскільки з огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає достатнім для задоволення позову наявність встановлених вищевказаних фактів щодо порушення нотаріусом норм ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 284 Інструкції та п. 1 Переліку під час вчинення спірної нотаріальної дії. Крім того, апелянт в апеляційній скарзі висловлює хибне твердження щодо необхідності покладення обов`язку доказування виключно на позивача. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки не мають наслідком задоволення апеляційної скарги. Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк», поданої адвокатом Байрамовим О.В., у суду апеляційної інстанції відсутні. Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», подану адвокатом Байрамовим Олександром Володимировичем, залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова