Ухвала КГС ВС № 903/867/19

УХВАЛА 30 червня 2020 року м. Київ Справа № 903/867/19 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Пількова К. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 29.01.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі за позовом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області до Ківерцівської районної ради про визнання незаконним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: 02.06.2020 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру, Позивач) звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 29.01.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у цій справі. Статтею 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено форму і зміст касаційної скарги. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір". Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. ГУ Держгеокадастру звернулося з позовом до Ківерцівської районної ради (далі - Рада, Відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення №28/26 "Про відмову ГУ Держгеокадастру у передачі в державну власність нерухомого майна по вулиці Жовтневій, 3 в місті Ківерці". Предметом позову у цій справі є вимога про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення, тобто вимога немайнового характеру. Рішенням Господарського суду Волинської області від 29.01.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, відмовлено у задоволенні позову. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати прийняті судові рішення. Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За положенням підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду; касаційних скарг у справі про банкрутство розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019 становить 1 921,00 грн. Таким чином, за подання касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 3 842,00 грн (1 921,00 * 200%). Проте доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі скаржник до касаційної скарги не додав, що також підтверджується описом додатків до цієї скарги. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що змінено реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом: - Отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102; - Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; - Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); - Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; - Код банку отримувача (МФО): 899998; - Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Отже, скаржнику необхідно надати суду докази, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі у сумі 3 842,00 грн. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. За положенням частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У касаційній скарзі ГУ Держгеокадастру зазначає, що прийняте Радою рішення № 28/26 від 16.08.2018 порушує право держави на оформлення права власності на нерухоме майно, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з?ясування фактичних обставин справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій без посилання на будь-який нормативно-правовий акт вказують, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (позивача) не є ознакою його права власності; баланс і власність це різні поняття; баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності підприємства. Також скаржник звертає увагу суду на те, що наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 затверджено Національне положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", пунктом 1 яких встановлено, що звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов?язання і власний капітал; активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Таким чином, оскільки оскаржуване майно перебуває на балансі ГУ Держгеокадастру, скаржник на законних підставах претендує на його оформлення у державну власність. При цьому у касаційній скарзі скаржник зазначає обставини справи та мотиви, з яких, на його думку, виходили суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, проте не зазначає, у чому саме полягає неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень і яким чином це вплинуло на прийняття зазначених судових актів з відповідним обґрунтуванням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга. Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України. Керуючись статтями 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 29.01.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі №903/867/19 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення недоліків до 03.08.2020. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя К. М. Пільков