Постанова Миколаївський апеляційний суд № 486/1739/19

24.06.20 22-ц/812/1012/20 Провадження №22-ц/812/1012/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Бондаренко Т.З., суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участю представника відповідачки ОСОБА_1 С ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №486/1739/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення, яке постановив Южноукраїнський міський суд Миколаївської області під головуванням судді Далматової Г.А. у приміщенні цього суду 17 березня 2020 року за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а : У жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що згідно кредитного договору №б/н від 12 лютого 2013 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 1000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оскільки відповідачка виконувала свої зобов`язання за кредитом неналежним чином станом на 10 вересня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 49091,07 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 49091,07 гривень, яка складається з: 45777,21 гривень нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 500 гривень - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 гривень - штрафу (фіксована частина) та 2313,86 гривень - штрафу (процентна складова). Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено підписання відповідачкою Витягу з Тарифів Банку, в зв`язку з чим вони не є частиною кредитного договору, а тому нарахування пені та штрафу є безпідставним. Також суд зазначив про порушення позивачем спеціальної позовної давності. В апеляційній скарзі Банк вказує, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду та ухвали нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторони фактично уклали договір приєднання, в зв`язку з чим Умови та правила надання банківських послуг є частиною договору, відповідачка отримала кредитний ліміт на карту та ним скористалася, що підтверджується належним доказом, а саме Випискою про рух коштів клієнта. Відповідач неналежним чином виконала свої зобов`язання, оскільки несвоєчасно погасила заборгованість за кредитом. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», на теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та відповідачкою укладено договір б/н у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 12). В тексті анкети-заяви зазначено, що своїм підписом у цій заяві відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, з якими його ознайомлено, складають договір про надання банківських послуг. В подальшому відповідачкою на підставі укладеного договору про надання банківських послуг були отримані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 1000 грн. на картковий рахунок. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, зазначав, що відповідачка отримала 1000 грн. кредитних коштів, проте просив стягнути лише 45777 грн. 21 коп. нарахованої пені за прострочене зобов`язання та 500 грн. пені нарахованої за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також, на підставі п. 2.1 1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. штрафу фіксованої складової та 2313 грн. 86 коп. штрафу процентної складової. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 лютого 2013 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Так, виходячи із наявних у справі доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_3 було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом та сплати неустойки (як пені, так і штрафів). Такі висновки відповідають наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Крім цього, районним судом також встановлено, що заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08 грудня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено. З ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором 12876 грн. 81 коп. та судовий збір в суму 1722 грн. 40 коп. (а.с. 95-97). Із змісту вказаного рішення слідує, що заборгованість в сумі 12876 грн. 81 коп., яка складалася з 5830 грн. 13 коп. заборгованості за тілом кредиту, 4499 грн. 13 коп. заборгованості за відсотками, 1458 грн. 18 коп. заборгованості за пенею, а також 500 грн. та 589 грн. 37 коп. штрафу, стягнута на користь Банку за тим самим кредитним договором від 12 лютого 2013 року нарахована станом на 21 вересня 2017 року та 18 жовтня 2017 року позов подано до суду. Відповідно до постанови судового виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26 березня 2019 року в зв`язку з повним та фактичним виконанням, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа; 486/1220/17, виданого 08 лютого 2018 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості розмірі 14599 грн. 21 коп., закінчено (а.с. 99). Як слідує з наведеного рішення суду від 08 грудня 2017 року та постанови про закінчення виконавчого провадження від 26 березня 2019 року, а також з наданих розрахунків у даній справі, Виписки про рух коштів клієнта за спірним договором кредиту, заборгованість за тілом кредиту відсутня, в зв`язку з її стягненням за рішенням суду та сплатою боржником, що вказує на закінчення терміну кредитування в сумі 1000 грн., та відповідно до положень ст.599 ЦК України, про припинення договірного зобов`язання, в зв`язку з його виконанням 08 квітня 2019 року. З виписки про рух коштів клієнта вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 в межах відкритого кредитного ліміту інших сум не отримувала. Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Із змісту наведеної норми слідує, що неустойка (пеня та штраф), є різновидом цивільно-правової відповідальності при непогашенні суми простроченого кредиту . Враховуючи, що заборгованість за тілом кредиту відсутня, тобто відсутня непогашена сума простроченого кредиту, право кредитодавця нараховувати відповідно до закону чи, в разі передбачення такого умовами договору, пені та штрафу - відсутнє. Положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається. Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Враховуючи зазначені обставини, порушення прав позивача АТ КБ «ПриватБанк», як кредитора ОСОБА_3 відсутні, в зв`язку з чим відсутні підстави для судового їх захисту. За такого, висновок районного суду про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» є правильним. При цьому, хоча районний суд додатково послався також і на порушення спеціальної позовної давності, що є помилковим, оскільки позовна давність підлягає застосуванню в разі встановлення порушеного права, проте таке не вплинуло на правильність остаточного висновку суду. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що Умови та правила надання банківських послуг є частиною договору, спростовуються наведеними в даній постанові висновками суду. Посилання апелянта на те, що відповідачка отримала кредитний ліміт на карту та ним скористалася, що підтверджується належним доказом, а саме Випискою про рух коштів клієнта, є фактом встановленим судом, однак судом також встановлено, що суму отриманого кредиту відповідачка повернула, в зв`язку з чим відсутня заборгованість за тілом кредит. Апелянт також зазначає про неналежне виконання своїх зобов`язань, оскільки несвоєчасно погасила заборгованість. Проте, такий довід не спростовує наведені висновки суду, оскільки, сам апелянт посилається на висновки, викладені в постанові ВП ВС у справі за № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року, відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. А в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак, відсутнє і право щодо додаткових нарахувань, як то пені та штрафу. Інших доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Частинами 1-3 статті 267 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З урахуванням викладеного суд, повно встановив обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та в цілому нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а тому в силу статті 375 ЦПК Українивідсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Частиною 13 ст. 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, відсутні передбачені закономпідстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК Українипідстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 30 червня 2020 року. Судді: Т.З. Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова