Постанова 4807 № 334/3422/19

Дата документу 24.06.2020 Справа № 334/3422/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/3422/19 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф. Провадження № 22-ц/807/2137/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2020 року про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних, упущеної вигоди, моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну виплату гарантованих Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» коштів за вкладом у сумі 278182,01 грн.; передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 3 048,57 грн., а всього 281 230,58 грн. До початку судового розгляду позивач 05.08.2019 подав заяву про уточнення позовних вимог, збільшивши період нарахування 3 % річних та суму до 3 195,92 грн., а також доповнивши вимогою про стягнення інфляційних втрат у сумі 12 346,71 грн. 16.10.2019 позивач подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, згідно якої доповнив позов вимогами про стягнення упущеної вигоди у сумі 24 601,05 грн., моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн. 17.02.2020р. уточнив відповідача у своєму позові, визначивши замість ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб особисто Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2020 року було закрито провадження у справі. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 12 травня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що спір, який виник між сторонами у справі, має приватноправовий характер та не належить до юрисдикції адміністративних судів. В позовній заяві відсутні вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Фонду як суб`єктів владних повноважень. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що не є перешкодою у відповідності до вимог ч. 3 статті 360 ЦПК України для апеляційного розгляду справи. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 26.06.2014р. між позивачем та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 1957986, оформлений в рамках Пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+», відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 4 500 доларів США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних. Строк дії договору закінчився 26.12.2014р., але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно, а саме 17 та 26 грудня 2014р., звернувся з вимогою про припинення договору та виплату вкладу із відсотками. На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.02.2015 № 83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.02.2015 № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», згідно з яким з 06.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра». Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 85 від 23 квітня 2015р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» до 05 червня 2015р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» до 05 червня 2015р. включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015р. № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015р. № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» строком на 1 рік з 05 червня 2015р. до 04 червня 2016р. включно. На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцію Фонду гарантування прийнято рішення від 28 квітня 2016р. № 616 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» строком на два роки до 04 червня 2018 включно; рішенням від 03 листопада 2016р. № 2342 знову продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» на два роки до 03 червня 2020р. включно. Розмір заборгованості перед ОСОБА_1 по вкладу та відсоткам станом на 06.02.2015 становив 4500,00 доларів США і 282,02 доларів США відповідно. 21.04.2015р. позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування як вкладнику ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 85 457,47 грн. Вважаючи, що Фонд при перерахунку грошового еквівалента боргу у доларах США на гривню керувався курсом НБУ 17,999763 грн. за 1 долар США, який діяв до 14.00 години 06 лютого 2015р., в той час як мав бути врахований законодавчо врегульований курс 23,130580 грн. за 1 долар США, позивач у січні 2018р. звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив стягнути на свою користь 39 759,29 грн., в тому числі: недоплачену суму тіла депозиту та процентів за користування ним, 3 % річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, упущену вигоду за період з 01 травня 2015р. по 01 листопада 2018р. в сумі 19 677,48 грн. та на відшкодування моральної шкоди - 3000 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018р. (справа № 334/452/18, провадження №2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02.05.2019р., з ПАТ «КБ «Надра» на користь позивача було стягнуто за договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» від 26.06.2014 р., 25150,64 грн. в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти в сумі 254,11 грн., 3% річних за прострочення повернення вкладу за період з 26.12.2014р. по 05.02.2015р. В період розгляду справи касаційним судом за касаційними скаргами Фонду та банку на вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій Фондом було виплачено ОСОБА_1 18.09.2019р. частину стягнутої цими рішеннями суми у розмірі 25150,64 грн. У травні 2019р. позивач ОСОБА_1 , посилаючись на вказані рішення та встановлені ними обставини, звернувся до суду з цим новим позовом, у якому остаточно визначив відповідачем Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та спрямував до нього наступні вимоги про стягнення за несвоєчасну виплату залишкової частини грошового зобов`язання за вкладом: пені на підставі ч. 5 статті 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в сумі 25 404,75 (вклад + %) х 3 = 278 182,01 грн.; по ст. 625 ЦКУ 3 % річних з 05.06.2015р. по 18.09.2019р. в сумі 3267,82 грн. та інфляційних втрат з 05.06.2015р. по 01.09.2019р. в сумі 12 016,45 грн.; упущеної вигода - 24 601,05 грн.; моральна шкода в сумі 10 000 грн. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020р. у справі (справа № 334/452/18, провадження №2/334/1955/18) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, стягнення недоплачених коштів за вкладом та відсотками, 3 % річних, упущеної вигоди та моральної шкоди рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018р. та постанова Запорізького апеляційного суду від 02.05.2019 року скасовані, провадження у справі закрито у зв`язку з належністю спору до юрисдикції адміністративного судочинства. За вказаними обставинами та враховуючи, що у справі, що розглядається, позовні вимоги заявлені позивачем до ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду, які за своєю природою взаємопов`язані з вимогами, що були предметом судового розгляду у справі № 334/452/18 ( провадження №2/334/1955/18), і випливають зі спору щодо правильності нарахування та виплати Фондом коштів за відповідним вкладом в межах гарантованої суми відшкодування, суд першої інстанції вважав, що новий спір також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Проте колегія не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст.19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовим є, зокрема, спір в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу). Системний аналіз зазначених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції і в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним щодо спірних правовідносин. За змістом статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. Відповідно до частин першої та другої статті 26 зазначеного Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти у розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тисяч гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. За змістом даних норм правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200000 грн., є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а відтак має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18 зазначено, що згідно з частиною п`ятою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. З остаточно уточнених позовних вимог у заяві від 17.02.2020р. вбачається, що позивач ОСОБА_1 визначив відповідачем вже не банк в особі Фонду, а сам Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто Фонд як самостійний суб`єкт, а не як особу, що виступає від імені банку-боржника, який знаходиться в процесі ліквідації. А вимоги, спрямовані до Фонду, базуються на невиконанні останнім своєчасно частини грошового зобов`язання, розраховані з дати закінчення у банку тимчасової адміністрації і початку його ліквідації до фактичної виплати недоплаченої суми вкладу (з 05.06.2015р. по 18.09.2019р.), а саме вимоги про стягнення: пені на підставі ч. 5 статті 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в сумі 25 404,75 (вклад + %) х 3 = 278 182,01 грн.; по ст. 625 ЦКУ 3 % річних з 05.06.2015р. по 18.09.2019р. в сумі 3267,82 грн. та інфляційних втрат з 05.06.2015р. по 01.09.2019р. в сумі 12 016,45 грн.; упущеної вигода - 24 601,05 грн.; моральна шкода в сумі 10 000 грн. Дійсно, правовими підставами для стягнення вказаних сум та відшкодування моральної шкоди позивач зазначив несвоєчасну виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку. Але при цьому вимог про будь-які неправомірні дії чи рішення Фонду, які б мали ознаки публічно-правового спору, позивач у цьому позові не заявляв. Не заявлено ним і про будь-які належні за договором вкладу виплати, які б вкладались у межі гарантованого Фондом відшкодування. Натомість, його вимоги стосуються покладення на Фонд відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України за несвоєчасне виконання частини грошового зобов`язання, яке вже виплачено на теперішній час; про покладення відповідальності у вигляді пені, яка передбачена ЗУ «Про захист прав споживачів»; про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди. Закриваючи провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 у цій справі, суд вважав, що вони випливають з вимог, заявлених у справі № 334/452/18 за позовом ОСОБА_1 до банку в особі Фонду про стягнення частини невиплаченого вкладу і частини відсотків в межах гарантування вкладів, унормованих спеціальним законом № 4455-УІ, та 3 % річних до моменту введення у банку тимчасової адміністрації, та пов`язував ці виплати з неправомірними діями банку, який не виплатив їх у обумовлений договором строк, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020р. віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Але у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020р. у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс19), у якій аналізувались аналогічні правовідно-сини з точки зору належності спору вкладника, який отримав вклад, з Фондом з приводу виплати 3 % річних та інфляційних втрат, до адміністративного чи цивільного виду судочинства, оскільки висновки судів І та апеляційної інстанції різнились, був наведений аналіз інших справ, у яких Великою Палатою давались правові висновки про поширення адміністративної юрисдикції на спори у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 та від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18. До аналізу включено і справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про виплату частини вкладу та відсотків, 3 % річних, інфляції та упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. зазначено, що у справі № 334/452/18 фізична особа ( ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду, в якому просила стягнути з відповідача 39 759,29 грн. за договором банківського вкладу, до якої входить: недоплачена сума депозиту та проценти за користування ним, 3 % річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, упущена вигода та відшкодування моральної шкоди. Висновок щодо адміністративної юрисдикції суду Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року обґрунтувала тим, що позивач просив стягнути з Фонду у межах установленого законом граничного розміру відшкодування ко- шти за вкладом, що включають: недоплачені суми за відповідним вкладом з невиплаченими за договором банківського вкладу відсотками станом на день витребування цього вкладу, проценти за користування депозитними коштами за період з дня витребування цього вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також суми, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), за цей же період. У пунктах 37, 38 постанови від 12 травня 2020р. Велика Палата Верховного Суду зробила підсумковий висновок, що є правовою позицією. Згідно з пунктом 37, оскільки, на відміну від справ № 761/10730/18, № 761/2987/18 і № 334/452/18, у справі № 761/44056/17 (що переглядалась ВС щодо юрисдикції) спірні правовідносини не стосуються виплати гарантованої суми відшкодування за вкладами, яку позивачі вже отримали, відсутні підстави для висновку про наявність юрисдикції адміністративного суду за вимогами про стягнення з Фонду сум депозитів, нарахованих, але не виплачених процентів за депозитами, 3 % річних й інфляційних втрат. В пункті 38 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що порушення прав позивачів, які стали підставою для звернення до суду, за їхніми твердженнями, банк допустив до запровадження у ньому тимчасової адміністрації, а вимоги про стягнення 3 % річних й інфляційних втрат не стосуються діяльності Фонду як державної спеціалізованої установи, оскільки, як зазначили позивачі у позовній заяві, вони отримали гарантовані суми відшкодування коштів за вкладами. Тобто, 3 % річних й інфляційні втрати позивачі нараховували не за прострочене зобов`язання з виплати гарантованих сум відшкодувань за вкладами, а на залишки останніх та/чи процентів за ними, які позивачі не отримали. Тому вимоги про стягнення таких 3 % річних й інфляційних втрат теж слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Таким чином, враховуючи заявлені у цій справі позовні вимоги та правову позицію, висловлену у постанові ВП ВС від 12 травня 2020р. у справі № 761/44056/17, колегія вважає, що суд першої інстанції, закривши провадження у цій справі, припустився помилки, яку слід виправити шляхом скасування оскаржуваної ухвали суду у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 статті 379 ЦПК України та повернення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. УхвалуЛенінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2020 року про закриття провадження у цій справі скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови складений 26 червня 2020 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.